Ось батько йдуть!
Побігла.
На стежці з'явилися двоє мужів у широких киреях — князь Ніс та Михайло Юрша.
Дядько спитав:
— Ти сам один?
— Ні... тобто так, сам один!
Воєвода зареготався.
— Уперше чую, синку, що ти пробрехався. А ця синя спідничка, що майнула у кущі, може, це русалка чи яка інша помана?
— Гарно починаєш собі, лицарю! — гримнув князь.— Три роки і словом про себе не звістив нас, а тут ледве приїхав, вже й спідничку найшов. Ще коби задержав те, що раз візьме, а то всіляке бувало та всіляке може й бути.
Та Андрійко цього разу знайшовся швидко. Скинув шапку і вкляк перед старцем у покорі, складаючи руки так, як учив його Сташко.
— Якщо ваша милість дозволить, то я радо затримаю цього разу те, що бажаю взяти...
Увечері зустрілися молодята у саду, і цього разу не перебивав їм ніхто. При вечері обговорювали вже старі весілля, а Мартусю посадили разом з Андрійком на покутті. Та коли мужі залишились самі, розмова зійшла зразу ж на події, які розвивалися на землях Русі, Литви та Польщі. Юрша, як воєвода великого князя, знав усякі подробиці, якими радо ділився з старим, поважним сватом.
Вкінці зітхнув важко князь Іван.
— Пригадую собі,— сказав він,— як тому несповна три роки твої слуги, Андрійку, Грицько та Коструба, балакали зі мною про прагнення мужиків до незалежності. Вони казали правду! Тільки народ збудує сам колись будівлю своєї свободи та незалежності. Князі, бояри, пани, які відірвані від нього,— це тіні народу, які йдуть за сонцем, та ні разу не змінять ні його тіла, ні душі. Зайде сонце, покриють тіні увесь світ, та не навіки! Тому дбаймо, щоб при світанку не знайшлися і ми поміж тінями, які розжене сонце, а між квітами, які розцвітуться при його появі.
XXXI
Великокняжа крамола тяглася ще вісім літ. Не припинила її ні смерть короля Ягайла, ні звірства Жигимонта, ні безсилля Свидригайла. Аж коли у квітні 1440 року за допомогою Скобенка вбили князі Чарторийські Жигимонта, втихла боротьба. Багато деяких уступок виторгували руські князі та бояри для себе, але вони тільки виторгували їх. Розірвати Кревську унію не вдалося ні їм, ні литовцям. Вони мусили врешті піддатися переможному впливові чужинців, які збитою масою йшли на схід та своїм напливом стирали з лиця землі невиросле з народу та невросле у народ боярство.
Сонце заходило, а тіні вкривали собою весь виднокруг.