Виговський засміявся до полковника Головацького:
— Воєнна фортуна нам сприяє. На півночі в'яжемо Радзівіла московськими військами, з полудня наступатиме на короля Ракочій. Нам залишається Фірлей і Лянцкоронський.
— Ракочій! — задумано мовив Головацький. — Чи певний цей угорський союзник? Воєнна ліга гартується в боях і тут ще зрада можлива. Маємо вже досвід з татарами.
Цього дня вийшов наказ гетьмана: усе військо рушає негайно під Константинів на стрічу польським полкам.
Тепер тягли полки за полками посивілим від пилюги шляхом. Ішла козацька піхота і комонні, день і ніч скрипіли вози, ладовані харчами і стріливом, тягли важкі гармати і бойові припаси.
Охочекомонний сотник Марко дивувався, що гетьман стільки часу витратив на різні посольства, на бенкети і писанину листів.
— Розбили ляхів у минулому році, розіб'ємо і тепер, — поклепуючи коня по шиї, мовив легковажно, — тепер ми куди сильніші, як під Пиляною.
Стояли побіч шляху з полковником Кричевським і дивилися на сотні, що марширували з мушкетами на плечах. Коли затихла полкова музика, Кричевський відповів:
— Це, пане брате, правда і неправда. Ми сильніші, але й і ворог потужніший. Король затягнув нові регіменти німців, у Радивила є цілі полки бранденбургців, саксонців і прусів. Він уже не покладається на своє посполите рушення і на свою шляхту. А німці, досвідчені вояки, кондотьєри й ветерани великої війни. Радивил має теж визначних полководців, що воювали в цісарських краях: генералів Гасперса, Тізенгаузена, Вольта. З ними теж — генерали Монтгомері і Нольтен. Є теж немало зухвалих і бойових капітанів і полковників. Це, брате, не жарти!
Другого дня Марко даремно шукав Кричевського. Вночі прибув кур'єр від гетьмана з наказом для київського полку наскочити на Меджибіж, де стояли полки Вишневецького. Гетьманські накази завжди були тверді і вимагали негайної дії.
Хмельницький недолюблював повільних І не потурав тим, які не рахувалися з часом. Відколи почалася війна, полки були властиво в постійному бойовому поготівлі.
Марко пильно оглянув свою сотню. Його люди, самі охочі з міст і сіл, прибули частинно з кіньми і слабо озброєні. Вони не знали ще твердих трудів війни, часто відставали, і на них Марко мусив звертати особливу увагу. Недобре було б попасти в неласку гетьмана.
Два тижні пізніше до них прилучився Кричевський. Його вітали як побідника. Здобув Меджибіж, розбив Вишневецького, порозганяв князівські з'єднання і забрав багатий полон. З останками своїх хоругов Вишневецький доскочив Фірлея. Збентежені поляки завернули під Збараж і там окопалися.
В перших початках липня розвідчі відділи Хмельницького появилися під Збаражем. Вони розглядали польські укріплення, високі земляні вали, на яких стирчали дула багатьох гармат і глибокі рови, наповнені водою; сильно укріплені форпости вказували на те, що поляки добре приготовилися до оборони.
Військо раділо, приглядаючись збаразькому таборові.
— Ще один курник! — говорили козаки, спокійно покурюючи люльки.
В козацькому таборі було гостре поготівля, але настрій був веселий і бадьорий.
Під вечір у шатрі Хмельницького відбувалася нарада. Лоєві свічі кидали велику тінь гетьмана на зелений шовк шатра, на лавах сиділи полковники гетьманської ради і дехто із старшин особливого доручення, між ними й Марко. Кричевський сидів на ослоні, сперши руки на шаблю, а Виговський зачитував звіт, зложений з останніх листів і з реляцій розвідників. Хмельницький ледве слухав відомі йому вістки. Він ходив, заложивши руки позад себе і думав про полковника Голоту, який загинув на полі, ранений під Жагалем. Кричевський споглядав на гетьмана. Знав його другу істоту, вибухову, вулканічну, тверду. Але тепер він був якийсь стомлений і сонний. Це було недобре.
Виговський читав:
— З Люблина вирушила королівська партія з чужоземним автораментом і скорим маршем іде на Збараж.
Ракочій розпустив вісько і закинув усі препараторії белліка[4]. Виговський перервав, вичікуючи аж успокоються полковники, порушені несподіваними вістками.
— Московські полки з-під литовських границь рейтарувалися углиб Московії.
— Зрада! — Не втримався полковник Головацький.
— Зламали трактат! — чути було у пошумі голосів обурених і лютих.
Хмельницький вичекав аж товариство замовкло, і тоді почав говорити, наче жалуючи слів.
— Панове регіментарі! Ви почули дійсне наше положення. Інші государства, Пруси, Бранденбургія, Саксонія теж проти нас. Радивил піде з королем. Ракочій боїться. Одинокі союзники, що нам залишилися, це татари. Вони відомо, панове полковники, слабий союзник.
Гранатовий жупан гетьмана блистів лагідно на згинах у світлі мерехтливих свіч, в сутінках видніли обличчя насуплених як сичі козацьких регіментарів, небезпека і гроза чаїлися і тінями засіли в шатрі.
— Перша партія лядського війська перед нами. Друга частина йде з королем. Тут отже рішатиметься війна. На мою думку, ми не можемо дозволити, щоб король з'єднався з Фірлеєм. Битті треба кожну партію зокрема.. Битви будуть важкі. Ляхи мають чужоземні битні полки. Але ми теж не на перинах і спали і тут я нашої справи певний.
— Якщо воєнна фортуна може бути певною, — додав по хвилі.
— Тепер про границі на півночі. Якщо б цар додержав умови, Радивил не рушив би з Литви. Але Москва нас зрадила, і литовський кордон відкритий. Наші полки з людей посполитих не встоялися. Вам відомо, як загинув Голота. Перед нами питання: що зробить Радивил? Буде стояти на Литві чи рушить до короля, чи...
Гетьман на хвилину замовк.
— Чи піде на наші тили, на Київ, — поквапився Кричевський.
Хмельницький понурив у задумі голову і крокував повільно, зайнятий цим питанням воєнної стратегії.
— На його місці я рушив би на Київ. Я захопив би безборонні міста, адже шлях на Україну вільний і незабезпечений. Радивил так і зробить. Нам слід подумати, як його не допустити до Києва.
Хвилину пізніше почулися знадвору різкі голоси, і сторожа зголосила козацького кур'єра.
Посланець увійшов і захитався. Марко ледве встиг його піддержати. Падав з ніг і не міг промовити слова з утоми.
— Гетьмане, — почав, — Радивил пішов на Київ. За першими розвідними відділами посувається звільна ціла армія, і шістдесят тисяч люду. Йде поволі, звичайну заховуючи обережність. Коли посланець вийшов, Хмельницький промовив:
— Про Радивила, — говорив твердо, — не сміє ніхто знати. У нас багато посполитих з тих околиць, вони будуть тремтіти за свої сім'ї. Втратять воєнного духу. Мовчати, панове регіментарі!
Гетьман нагло змінився. Його голос став рішучим і певність полководця відбивалася у цілій його постаті.
— Полковнику Подобайло! — звернувся до осмаленого регіментаря. — Летіть із своїм полком під Лоїв! Перетяти шлях Радивилові! Я знаю, ваші повстанці не мають багато зброї. Наступайте і бороніться чим попало. Рогатинами і все одно, дерев'яними довбнями.
Подобайло встав і мовчки вийшов.
— Не можемо дати йому вправленого війська, — сказав тихо Виговський.
Хмельницький не відповів, думав.
— Нас і тут мало, — відізвався писар київського полку Невмирицький, — а ще й шкоти з ляцького табору запросили до себе генерал-майора Кривоноса,
— Не побоюйтеся за Кривоноса. Він тільки засміявся, хоч там його комбатанти з великої війни.
В шатрі повіяло розмовами. Регіментарі радили над новими подіями. Богун жваво щось доказував Нечаєві, який спер руку на коліно і в задумі крутив довгого вуса. Пушкар утворив довкола себе коло, і його слів слухав Бурлай і Морозенко. Товстий Гоголь і ранений в руку Лобода мовчали, а Савич глядів чомусь на Виговського з дивним запитом в очах.
Нагло Хмельницький підійшов до Кричевського.
— Михайле! Мій ордонанс: проти Радивила станеш ти із своїм київським полком. Ні, не з полком, а тільки з кінним відділом. Це найкращі мої козаки. Уважай бачно, куди задумує йти Радивил, — на Константанів, тобто тут на нас, чи на Київ.
— Радивил добрий воїн, він піде на наші тили, на Київ, — відповів Кричевський.
Хмельницький звернувся до Виговського:
— Негайно розписати універсали до прикордонних полків. Всі, як один муж, проти Радивила. Наказним гетьманом литовського пограниччя є полковник Михайло Кричевський.
— Мусиш сам давати собі раду, Михайле, — наче виправдовуючись, мовив Хмельницький. — Я знаю, проти тебе шістдесят тисяч. Я обложу Збараж, а з головними силами піду проти короля. Фірлей, замкнений у Збаражі, нічого про це не довідається. Про це я вже подбаю. Твій заступник, — Хмельницький розглянувся, — полковник; Пішко.
Годину пізніше Кричевський виїхав з кінним відділом на Полісся. Першу сотню провадив Марко.
* * *
Радивил, худий, з лицем наче з пергаміну, читав королівські листи. Його високе чоло морщилося над дугами брів, і він потягнув рукою по лисавій голові й усміхнувся. Король промовляв до його почуття слави і любові Речі Посполитої і доносив, що Москва зрадила Хмельницького. Теж Семигород і Угри станули по боці усіх монархів світу; Хмельницький як ребеліянт проти порядку держав є великою небезпекою для Європи. Радивил читав:
— Злий приклад непошанувати маєстату королівською і підносити ребелію проти монархів, який дав цілому світові Хмельницький, поставив усіх монархів по нашій стороні.
Думки Радивила були зайняті тепер справами найближчого майбутнього. Він рішився піти з королем проти України. Ще недавно він вагався. Стояв у зв'язку з Хмельницьким і мав до вибору: іти з королем, чи вибити свій литовський народ з неволі. Він розважав і свої особисті інтереси. В королівстві він був великим магнатом. У Речі Посполитій литовській був би тільки князиком малого народу.
А втім перед ним лежали листи Фірлея з-під Збаража і лист короля з Любліна. Дві потужні армії об'єднаються внедовзі проти повстанців, і цілком ясно, що доля Хмельницького припечатана. В'язатися йому з пропавшою справою нема ніякого смислу. Залишається йому вдарити на Київ, захопити легко столицю і так добути славу й королівське довір'я.
Пограничні повстанські полки його не турбували. Це були сільські юнаки, слабо озброєні і недосвідчені в боях.