А скільки тобі було років. тоді?
АРТУР. Чотири... Ще й привід був якийсь дурний — мама мене захищала, бо я не хотів одягати светр, куплений батьком, із горлом, бо він "кусався". Я тоді страшенно злякався. А потім думаю, як же мама?! І кинувся на нього: припини, я тебе більше любити не буду.
РИТА. І що було далі?
АРТУР. Він не припинив. А я стримав слово. З того часу я його не люблю. І потім моя головна мрія була, щоб ми (я так і казав "ми") розлучилися. Так що, люба Марго, може, тобі пощастило, що він не жив із вами. Ти, до речі, знаєш, чому батьки не разом?
РИТА. Він хотів, щоб мама зробила аборт.
АРТУР. Ну от бачиш? На фіга тобі цей кілер недороблений? Жени його в шию. Ти вже майже доросла. У тебе той вік, коли хочеться свободи, а батьки більше заважають.
РИТА. Ти думаєш, так краще? Не всі ж такі.
АРТУР. Звичайно, у мене, наприклад, був чудовий дід. Єдине, знаєш, що хріново? Батько дає певність у собі. Бо для нормального батька ти була б його принцесою, золотою дівчинкою, його най-найкращою в світі. А дівчинці дуже треба це відчуття. Тому ти така. невпевнена.
РИТА. І що з цим робити?
АРТУР. Аутотренінг! Я супер-гарна, розумна, смілива, талановита. І далі по списку.
РИТА. Але це неправда.
АРТУР. Це правда. Якщо хочеш, я буду тобі це говорити. Повір, це серйозно. Без цього вся наша навчальна програма — коту під хвіст. Певність! Ти принцеса, ні, королева! Ти ж Марго, як королева. І ще важливе — коли життя в тебе щось чи когось забирає, воно дає тобі в іншому, в інших. Це закон компенсації — світ не любить порожнин. Якщо одні двері зачиняються, інші відчиняються. Не стукай у зачинене. Забий на нього, відпусти .
РИТА. Легко сказати — відпусти. А якщо мені боляче, якщо я злюсь? Як не злитись?...
АРТУР. О, я маю ідею! Тримати злість у собі — недобре, а ти вилий це. у прикол!
РИТА. Як це? Знаєш, мені зовсім не смішно.
АРТУР. Ти сприймаєш все дуже серйозно. А ти вигадай якийсь прикол — розіграй його! Він боїться? ОК, пограй з його страхами, побався — і тобі стане легше, і йому буде урок.
РИТА. Ой, у мене, здається, є ідея.
АРТУР. Розкажеш?
РИТА. Поки ні. Потім, коли обдумаю.
АРТУР. Не довіряєш?
РИТА. Ти будеш перший і, може, єдиний, кому розкажу.
АРТУР. ОК, тільки обіцяй, щоб без криміналу і якщо треба буде виручати, свиснеш мені.
РИТА. Добре. Все одно мені більше нікому свистіти. Я переселенка, всі друзі — там .
АРТУР. Буде й тут, якщо життя когось забирає, то даватиме на взамін. У мене так.
РИТА. Поки не дуже дає, а тільки забирає. Війна забрала у нас усе — не просто дім. А ніби ціле життя: от уяви, усе, що складає твоє життя — раптом зникає: вулиці, дерева, улюблені речі, кафе, кінотеатр, майданчик із гойдалкою і стару альтанку, а головне — людей, друзів. І тепер у мене тільки мама. І мені навіть нікого запросити на день народження.
АРТУР. По-перше, є зовсім нескромний я. Запросиш? По-друге, невже нікого ні зі школи?..
РИТА. Ні. Правда, є один. який подарував мені орхідею.
АРТУР. Ого, орхідея — це круто. І від кого?
РИТА. Я навіть не знаю, хто це. Там був підпис: від доброго пірата Бенні.
АРТУР. Клас. Не знаю, хто це, але мені цей Бенні більше подобається, ніж містер "не хочу танцювати і тікаю на фіг".
РИТА. Думаєш, це не може бути він Бенні?...
АРТУР. Ти ж сама знаєш відповідь.
РИТА. Але. як мені дізнатися, хто це?
АРТУР. А ти просто відпусти ситуацію — він проявиться. Хоча, може, я й знаю, хто це.
РИТА. Знаєш? Звідки? Скажи, хто!
АРТУР. Я поки не певен. І я навіть не знаю його імені. Я скажу, коли перевірю.
РИТА. Але так мені навіть нікого запросити на день народження. А мама запропонувала влаштувати вечірку в клубі. Вперше! Колись я так мріяла про таке свято.
АРТУР. Стривай, так у цьому вся сіль? У вечірці? Тому і батько, і цей хлопець?...
РИТА. Не тільки, але в цьому теж.
АРТУР. О, а тепер у мене є ідея.
РИТА. Не розкажеш?
АРТУР. Розкажу. Ми влаштуємо вечірку в нашому клубі і запросимо туди всіх, кого ти захочеш — але від імені. таємничої королеви Марго. Ну, як тобі ідея?
РИТА. Крута ідея, але. яка з мене королева Марго?
АРТУР. Поки ніяка. Але стривай. скільки у нас до дня народження?
РИТА. Три тижні.
АРТУР. Чудово. Я спробую створити за три тижні королеву Марго. Я певен — тебе не пізнають! Це буде інша ти, ти розіграєш їх, примусиш бігати за тобою і так переможеш!
РИТА. Кого переможу?
АРТУР. Свою непевність, свої комплекси, свою самотність.
РИТА. А якщо це не вдасться?...
АРТУР. Сподіваюся, вдасться, але за однієї умови — ти будеш робити все, що я скажу. Пропоную парі — якщо тебе не пізнають — ти мені винна. переустановку вінди і всіх програм, які я скажу! Це ти можеш?
РИТА. ОК, це я можу. А якщо пізнають і нічого не вдасться?
АРТУР. Ні — то ні. Але я в тебе вірю.
РИТА. Ну, ідея симпатична. добре, я спробую, але що треба робити?
АРТУР. По-перше, ми будемо міняти тобі імідж: зачіску, макіяж, одяг, взуття.
РИТА. За чий рахунок?
АРТУР. Не думай про це. Хай це буде від "доброго пірата Бенні".
РИТА. Ти хочеш сказати, що це ти?...
АРТУР. Про орхідею — ні, я просто плагіатор, поцупив на деякий час гарну ідею. Але тільки зовнішній ряд. Важливо змінити не тільки одяг, макіяж, а все: поставу, ходу, погляд. Я покажу тобі відео тих, у кого ти можеш цьому повчитися — і ти будеш тренуватися, ОК?
РИТА. ОК, я спробую, але.
АРТУР. І жодних але — забудь про них. Ти можеш. Впевненість у собі — це найважливіше. Ти принцеса, яка скоро стане королевою! І ще потрібна розкутість — тобі треба навчитися танцювати... Думаю, рухи ти опануєш без проблем — ти ж вивчаєш като у карате. Але це все дурня, якщо ти не відчуваєш музику, якщо не йдеш за нею.
РИТА. І як це відчути?
АРТУР. Як?. Я зараз поставлю одну мелодію, а ти заплющ очі і спробуй відпустити себе. (Вмикає, вона починає рухатися під музику, але їй це не дуже вдається). Не думай про рухи. Просто — куди поведе. Відчуй, як твоє тіло хоче співати під цю мелодію. Ноги відчувають ритм, тепер корпус, тепер плечі, руки. (Вона пробує, виходить трохи краще). Про що ця музика? Що ти уявляєш? Де ти? В лісі? У горах? В озері? У небі?
РИТА. У морі.
АРТУР. О, і хто ти там, медуза? Чи очманілий восьминіг?
РИТА (сміється). Ні, я русалка! Тільки ноги у мене сплутуються у хвіст. Я на гойдалці.
АРТУР. І як же ти гойдаєшся, якщо ноги зрослися?
РИТА. А мене рибки гойдають, і ще я хвостом допомагаю трошки.
АРТУР. А ну стоп. (Вимикає музику, вона розплющує очі). У воді, ти кажеш? А пішли на вулицю — там якраз дощ — станцюєш мені музику дощу.
РИТА. Як це?
АРТУР. А я не знаю, як. Це ти у нас водна істота — ти й мені покажеш.
РИТА. Я ж намокну.
АРТУР. Нічого, не розтанеш, ти ж морська принцеса.
РИТА. Королева. ні, поки королівна.
АРТУР. Ну ходімо, дощова русалко. Я не жартую.
Вони виходять на вулицю, чути шум дощу. Рита несміливо виходить танцювати.
РИТА. Так? А музика?
АРТУР. Ти маєш станцювати дощ.
РИТА. Дощ?!... ОК, я спробую.
Рита танцює, наспівуючи собі попередню мелодію.
АРТУР. Забудь про ту музику. Танцюй те, що відчуваєш тут і зараз. Я поки не чую музики дощу, спробуй розповісти її тілом, а ще про море і рибок, гойдалку і підводний сад.
Рита перестає наспівувати, завмирає, потім починає танцювати інакше, дедалі цікавіше. Артур спостерігає за нею здивовано і зачаровано. Згодом він приєднується до неї, теж танцює з нею, але не торкаючись її, на відстані. Вона відчуває його присутність і розплющує очі, потім починає танцювати нібито разом із ним, але теж на відстані.
РИТА. Як ти теж чуєш музику дощу?
АРТУР. Я почув її від тебе. І мені теж захотілося танцювати. РИТА. Ми чуємо ту саму?
АРТУР. Не знаю. Запам'ятай це відчуття — слухай музику не вухами, а всім тілом.
РИТА. Мені подобається музика дощу.
АРТУР. Я ж казав, що вона гарна. (Наспівує).
Піду топитись в дощ в акваріумах площ, Хай змиє всі надії Закон уже не діє, Збереження закон
І зливи заборон.
Артур зупиняється, Рита теж, наближаються одне до одного, раптом вона здригається.
РИТА. Вже пізно, мені час іти.
АРТУР. ОК, я проведу. То як завтра прийдеш, завтра на тому ж місці у той же час?
РИТА. Я прийду.
АРТУР. Так, як сьогодні? На дві години пізніше?
РИТА. Ні, постараюся вчасно. Бувай.
Рита розвертається і йде. Артур дивиться їй навздогін.
АРТУР. Марго!
РИТА (озирається). Що?
АРТУР. Не забувай музику дощу. Це твоя мелодія — морської королівни.
РИТА (всміхається). Не забуду. Бувай, диригент дощу!
АРТУР. До зустрічі, дощова русалка!
Рита маше на прощання рукою і біжить, підстрибуючи по калюжах, ніби хоче злетіти.
СЦЕНА 12
Рита заходить додому, оглядається чи немає вдома мами. Знімає верхній одяг, бере телефон, роздумує чи подзвонити. Зважується, набирає номер. Голос Віктора.
ВІКТОР. Алло...
РИТА. Привіт. Пізнаєш?
ВІКТОР. Рита, це ти?
РИТА. Я.
ВІКТОР. Як добре, що ти подзвонила. Я хотів тебе розшукувати.
РИТА. А, удар у відповідь?
ВІКТОР. Ні, не тому. Я з дівчатами не воюю. До речі, що це було?
РИТА. Прийом? Торнадо. А що, голова не болить?
ВІКТОР. Уже ні.
РИТА. І руки-ноги цілі?
ВІКТОР. Невже тебе цікавить моя цілість?
РИТА. Якщо чесно, то ні. Я не шкодую і не вибачаюсь.
ВІКТОР. Ясно. Я теж не шкодую. Але вибачаюсь.
РИТА. За що? За ДНК?
ВІКТОР. Ні. За це теж, але не це головне. За. те, що я запропонував твоїй мамі.
РИТА. За це вибачайся у моєї мами.
ВІКТОР. ОК. А у тебе?
РИТА. За що, за ціле життя, в якому тебе не було?.
ВІКТОР. Про яке я не знав. Але попереду життя, в якому я можу бути. Ти даси мені шанс?
РИТА. Не знаю, хіба що в іншому житті.
ВІКТОР. А може це й буде якесь інше життя.
РИТА. Можливо, але не це життя.
ВІКТОР. Стривай. Не зрозумів, ти про що?
РИТА. Про те, що напевне, твоє бажання здійсниться.
ВІКТОР. Яке бажання?
РИТА. Щоб мене не було.
ВІКТОР. Е-е. Не жартуй так!
РИТА. Ти гадаєш, я жартую?
ВІКТОР. А чого раптом? У тебе все життя попереду! Прекрасне життя.
РИТА. А що ти знаєш про моє життя? Може, воно жахливе?.
ВІКТОР. Все одно, не варто. Ти ж не хочеш піти з нього.
РИТА. А якщо хочу? Тобі що з того? Тобі ж краще, мінус аліменти і тест ДНК.
ВІКТОР. Слухай, забудь про цей дурнуватий тест ДНК. Забудь. Я сказав дурницю.
РИТА.