Стрибнув, коли роботи вже загнали його в кут між апаратурою й котилися поруч, мов на параді. Стрибнув просто поміж ними.
Зблиснули лазери, зашипів метал. Брязнули об підлогу відірвані мацаки-маніпулятори. А після цього глухо гримнув вибух.
Одного робота розірвало зовсім — очевидно, промінь потрапив в аккумулятори. Дрогому пошкодило шассі, обірвало й вивернуло кінцівки.
Людина посміхнулась й рушила до виходу.
Це була помилка.
Щось зблиснуло. Дикий біль пронизав все тіло, потім згас, залишившись лише десь в лівій руці. За кілька секунд свідомість поступово витіснила з мозку біль та лють. Він отямився на підлозі. Збоку, з-за великого металевого кубу долинали незнайомі звуки — чи то скрегіт, чи дряпання. Він обережно підвів голову — й відкинувся назад, засліплений новим спалахом.
Відірваний маніпулятор, звиваючись, наче ящерчин хвіст, повілдьно просувався до ненадійного сховища людини.
— Клята гідра!
Незважаючи на опіки, він посміхнувся, віддаючи належне конструкторам робота.
Знищити живучий уламок виявилось нескладно — той не відзначався особливою рухливістю, він обійшов його збоку, схопив обома руками (лівицю знову принзав біль) й з насолодою розтрощив лазер об стіну.
Пропалити товсті свинцеві зовнішні ворота виявилось важче ніж внутрішні, а можливо, давалася взнаки витрата енергії, але як би там не було, а він встиг вискочити з лабораторного блоку за кілька секунд до того, як увірвалися люди з держаками розпилювачів в руках.
Вони, лаючись, розійшлись по приміщеннях, а знайома — аж занадто знайома! — невисока білява жінка в сіро-брунатому комбінезоні замислено роздивлялась поплавлені брили свинцево-бетонного сплаву, схожі на старі щільники — все, що залишилось від товстелезних зовнішніх воріт.
Вон підвела голову й обвела поглядом хащі чагарників, куди тягся слід Юра.
А потім, як звичайно, було довге запаморочлие падіння, темінь тавкруг, неймовірно чужі й водночас зовсім близькі, рідня відчуття, приток енергії, раптове світло...
Й пробудження.
Хелл підвів голову. Поряд з ліжком тихо й квапливо одягалась Селена. За вікном стояла темінь.
— Що трапилось?
Дівчина здригнулась від несподіванки.
— Ой! Та нічого, нічого, спи! Я скоро повернусь.
— Що трапилось?
Юр схопив її за руку.
— Та кажу жє, нічого! — вона спробувала вирватись. — Ну, пусти!
Хелл лише посміхнувся.
— Пусти, там... — дівчина прикусила язика.
— Ну-ну, то що ж там?
Селена в котрий раз переконалася, що вирватись не так-то просто.
— Там вторгнення на територію, — промовила вона нарешті. — Треба злітати вигнати ту банду.
— Це небезпечно! — Хелл швиденкьо підвівся. — Я з тобою.
— Ні, ні, не можна! Я ж — представник влади на території, можу в разі чого й вистрелити. А тобі не можна!
Вона поправила волосся й рушила до виходу. Але оглянушвись на стривоженого Юра, посміхнулась й кинула на ходу:
— Та ти не турбуйся! Це цілком безпечно. Мені не вперше.
Через хвилину приглушено ревнув турбіною катер, за вікном спалахнули фари й Хелл побачив, як темний силует машини ковзнув над дорогою й зник за деревами.
Побачив він й ще одну цікаву річ. Над кабіною, якраз там, де стояло кільце, про призначення якого він так і не допитався, з'явилась нова деталь — товста коробка з довгим виступом попереду. Такі речі Хеллові вже доводилось бачити.
Очевидно, там, куди полетіла Селена, було все-таки зовсім безпечно, якщо довелось встановлювати на катер кулемет. Та ще й чималого калібру.
— Даремно ти відпустив її саму, — незадоволено пробурчав Серж, коли Хелл — про всяк випадок — розбудив його. — Порушники майже завжди накачані наркотиками, голодні, всяке може трапитись. А Селена — дівчина хоч і гарна, але недосвідчена. Та й...
— Як її наздогнати? — перебив Хелл.
— Катерів більше нема, на вантажній платформі ти там не пройдеш... Біс його зна... А, чекай! Там же, у ангарі, десь у лівому кутку мае валятися реактивний ранець. Ти вмієш з ним поводитись? Та зачекай, я зоч поясню! Юр!!! Втік... Тьху!..
Ранець не "валявся", а акуратно — аж занадто акуратно — висів на стіні. Вправним рухом Хелл закинув його на плечі, затяг кріплення й вийшов надвір. Тихо загули двигуни, шелеснула трава позаду й тугий струмінь повітря підняв його в повітря.
За будь-яких обставин політ на реактивному ранці над нічним лісом чудова річ. Хелл заклав кілька віражів, перевіряючи ранець, зробив мертву петлю, круто спікірував, нагнавши великого страху на жаб лісового озерця, потім засміявся, знову набрав висоту й знову спікірував.
Й потрапив у сильний потік іонізованого повітря. Радіоактивне випромінювання аж обпекло, озон різонув ніздрі. Навіть вночі було видно, що з усієї рослинності на місці давнього вибуху залишились лише мох та якісь кострубатінизенькі кущики.
Несподівана пригода зіпсувала все враження від нічного польоту. Юр вилаявся, визначив курс й на безпечній висоті подався до квадрату, де Селена, мабуть, вже розганяла порушників.
Ще здалеку він побачив досить велике озеро, вкритий травою та очеретом берег, багаття й два темні силуети катерів. Двигуни обох машин мовчали.
— Дивно, — пробурмотів Хелл, скеровуючи ранець вниз. — Що ж там коїться?
Він опустився ще нижче, нагледів велике дерево з густою верхівкою й з розгону вчепився в гілким. Турбіни приглушено ревнули й захлинулись, дерево захиталось, але на галявині, здається, ніхто нічого не помітив. Натомість Хелл бачив все.
Очевидно, Селена, тримаючи групу людей під прицілом, не помітила, як катер обійшли. Або ж не встигла повернути турель. Так чи інакше, але Хелл побачив, як з-за її катеру вихопилась темна постать. Нічну тишу пронизав жіночий скрик, а потім — грубий чоловічий регіт.
Дівчину витягли з машини, кинули на землю, й обступили кругом. Селена оглянулась — грубі, зарослі обличчя, подертий та забруднений одяг, ножі на поясах та за халявами, ліки, кілька старих рушниць й, нарешті, лиховісний погляд величезних, на півобличчя, очей. У відчаї вона поглянула навкруг. Вільним залишався лише один шлях — вгору. Вона знов закричала.
Наче у відповідь, тихе й неприємне виття почулося з неба. Бородані теж задерли голови — серед зірок досить повільно просувалась якась темна маса. Надія знову з'явилась в очах дівчини.
Ненадовго.
Порушники, очевидно, теж не перший раз бачили реактивний ранець. Хтось скочив в катер екологів й круто розвернув кулемет до неба. Гримнула черга, потім друга. Виття урвалось, клубок полум'я вибухнув у повітрі й, розірвавшись на кілька шматків, зник з очей. Поруч глухо гупнув об землю якийсь уламок.
Одночасно з тим чоловік, що стріляв з кулемету, видав якийсь дивний горловий звук й головою вперед вилетів з кабіни. Другий, не встигши навіть скрикнути, впав на землю з розтрощеною щелепою.
Світло потужного прожектору засліпило всіх, потім гримнула черга кулі просвистіли просто над головами — й почувся голос Хелла:
— Всім лягти на землю! Руки на потилицю! Швидко!
Кілька чоловік виконали наказ. Двоє завагались.
— Я сказав — швидко!
Й нова черга зрила землю в них під ногами.
Все зіпсувала Селена. Схлипуючи, вона підвелась й на якусь коротку мить опинилась якраз на лініє вогню. Цієї миті вистачило.
Один з бороданів кинувся вперед, згріб дівчину й затулився нею. Запізніло гримнуа черга.
— Гей, ти, в кабіні! — загорлав бородань. — Вимкни прожектор! Вимкни, кажу, бо зараз я цій дівці горло проколю!
Він вихопив ножа й приставив їй до шиї.
Прожектор згас. Коли засліплення трохи минуло, Селена побачила, як живий й зовсім неушкоджений Хелл поводить дулом кулемета. Вона зойкнула й втратила свідомість.
А опам'яталась — лкжачи на землі, з головою на колінах у Юра. Той обережно водив долонями біля скронь дівчини й з кожним рухом їй ставало все краще й краще.
— Ти живий! — Селена притислась до свого рятівника. — Живий, живий, живий!.. Але як цеї А хто ж був на ранці?
— А ніхто, — засміявся Хелл. — Я причепив на нього кілька гілляк й запустив над галявиною. А сам тим часом... Але що то за люди?
Дівчина здригнулась.
— Де вони?
— Знаєш, ми з ними цілком по-джентельменськи домовились. Я витяг з кулемету магазин, а той дядько відпустив тебе, потім наказав своїм залізти в катер й вони потихеньку забралися звідси. Але хто ж вони такі?
— Їх треба знищити, Юр, — тихо сказала дівчина.
— Як? — здивувався Хелл. — Навіщо? Це ж просто порушники, й ми їх виперли з території.
— Це не просто порушники, Юр! Ти бачив їхні очі?
— Очі? Гм... Так, очі трохи дивні. То що ж це значає?
— Ти чув що-небудь про Homo Noves?
Хелл спохмурнів.
— Дещо чув. Нас готували з елементами тієї програми. Але ж вона, здається, провалилась?
— Не просто провалилась. Ті новуси рознесли мало не вслю лабораторію й вирвались на волю. Майже всіх перестріляли, щоправда, але кільком вдалося втекти.
— Але це були явно не супери. Якби це було так, то... Бррр! Погано б нам довелося.
— Це, мабуть... як би це сказати... недороблені супери, щось на зразок цього. Там використовується хитрий процесс, почати відносно легко, а зупинити — неможливо... хіба що вбити... от вони й розвиваються постопово. Судячи з зовнішнього вигляду, ці вже бачать в темряві, мають загострені, звірині відчуття й... й неймовірну жорстокість. Ти віддав магазин їм?
— Ні, кинув у катер, — Хелл підвівся, поставив на ноги дівчину. — Не хотілося б мені знову цим займатись.
— Ї закон — вбивати їх. Всіх.
"Можливо, тому вони й жорстокі..." — подумав Хелл, залазячи в катер. Проте залишив свої думки при собі.
Наздоганти порушників виявилось просто — ті, мабуть, звірившись на обіцянку Хелла, рухались не поспішаючи, з фарами. Проте тільки-но катер, за важелями якого сидів Юр, підійшов ближче — фари згасли й машина порушників збільшила швидкість.
Почалась гонитва. Ревіли турбіни, катери мало не вилітали на поворотах з вузької дороги. Кілька разів машина порушників збивала молоді деревця, один раз Хелл мало не врізався у великий пень. Потік повітря, вриваючись у кабіну, боляче хлестав очі й забивав подих.
Хоч Хелл й витискав з машини все можливе, відстань між катерами повільно зростала.
— Не буде діла, Селено! — крикнув Хелл, мало не вилетівши з кабіни на одному з поворотів. — Вони рухаються швидше! Може, чорт з ними?
Замість відповіді дівчина прикусила губу й припала до кулемиту.