Й ось тут уже плоть наша постає перед нами самими в усій її ненажерливості, ницості і мерзенності, які й призводять нас до морального та фізичного розтління. І тут є над чим поміркувати і поетові, і його читачам. І слід віддати належне Ігорю Геращенку — він уміє примусити і себе, і нас... добряче замислитись, що ж усе-таки в нас первинне: дух, душа чи знавісніла плоть?
Упевнений, що читач книжки вибраних творів відчує і поцінує це уміння. Тим паче, що до нього увійшли кращі твори, відібрані з усіх трьох книжок, а також новий цикл віршів — що й сам міг би становити основу нової, не менш цікавої книжки.
Нарешті хочу звернути увагу шанувальників поезії на ще одну безсумнівно притаманну віршам Ігоря Геращенка рису, котра може й не відтінена в цьому томику вибраного, а проте закладена в саму тематичну основу, в структуру багатьох його творів. Маю на увазі їх пісенність. Поет відчув це досить рано і давно, і вже тепер у його доробку — пісні до вистав "Іван та Мар'я'" (В. Гольфельда) і "Сильне почуття" (І. Ільф, Є. Петров). Він активно співпрацює з кількома відомими в країні композиторами та з творчими группами "Зорепад" (Львів) і "Дизайн" (Одеса). Пісні Ігоря Геращенка виконувалися з естради Першого Республіканського фестивалю української пісні "Червона рута" і звучали по радіо. Кілька його творів придбано американською фірмою "Ля-Мер".
Якщо зважити, що нині в південноукраїнському краї, по суті, нема професійних українських поетів-піснярів, то можна сподіватися, що, за такого розвою, прогалину в мистецькому житті незабаром буде ліквідовано. Принагідно додам, що Ігор Геращенко активно пробує свої сили в драматургії. Вже зараз бачимо в його доробку драму "Гордячков", казку "Скарб" (у співавторстві з О. Барт'євим) та лібретто мюзіклу "Ліфшиц" (за І. Ільфом та Є. Петровим).
Ясна річ, драматургічні поривання автора — то вже тема іншої розмови. Одначе, погодьтеся, що, навіть побіжно окресливши коло творчих інтересів І. Геращенка; ось так, виходячи з характеру й умовностей "вступного слова", оглянувши його мистецькі терени, зі щирою впевненістю можемо сказати собі: в поезію, в літературний процесе, в культурне життя України увійшов цікавий поет, істинний інтелігент, людина значного інтелектуального і культурно-подвижницького заряду. І будемо сподіватись, що збірка вибраних творів Ігоря Геращенка засвідчить, що маємо справу з цікавим, неординарним явищем мистецького життя, явищем, яке не може залишатися непоміченим при дослідженні творчого становлення поетичного покоління "дев'яностих", першого молодого покоління незалежної України.
МИР ТАИНСТВЕННЫЙ,
ОЧЕЛОВЕЧЕННЫЙ...
В течение всей жизни нас окружает таинственный, очеловеченный мир домашних животных. Освящая себя этим миром, вторгаясь в него, мы предстаем перед величайшим разнообразием способов жизни, характеров и мировосприятий наших питомцев, "братьев наших меныпих", многие из которых, кстати, меныпими себя отнюдь не считают, а, попадая в наше жилище, сразу же начинают чувствовать себя в нем, если не полными хозяевами, то, по крайней мере, равными нам.
Вопреки общепринятому мнению ученых о том, что мышление как таковое у животных, вроде бы, в принципе, отсутствует, реальная повседневная жизнь, общение с прижившейся у вас в доме или подъезде умудренной жизнью дворняжкой; с невесть откуда прибившейся и сполна познавшей "прелести" дворовой жизни кошкой; с горделивым, знающим себе и вам цену гусем... — заставляет нас отрекаться от этого мнения, если только мы не хотим выглядеть в глазах наших питомцев наивными и несмышлеными.
Конечно, и среди них, как и среди людей, встречаются безразличные, не привыкшие ни думать, ни считаться с вами и вашим характером и мнением, приживалы. Но в большинстве своем четвероногие, пернатые и прочие "чуда в перьях" стараются вжиться в нашу среду, в нашу семью, стать их полноправными членами; они вместе с нами волнуются и сопереживают, чувствуют и болезненно воспринимают измену и фальш; ищут в нас понимание и поддержку. И сами при этом, тоже в силу своих природных возможностей, стараются понять и поддержать нас — дружбой своей, верностью, а порой, как это мы видим в рассказе писательницы Надежды Ширяевой "Жук и Белка", и добровольно избранной службой, честным исполнением своих обязанностей, требуя от нас, чтобы мы это умели замечать и ценить.
По образованию своему Надежда Ширяева — педагог, в свое время она окончила Симферопольский пединститут; и то, что и по образованию, и по призванию, по самому складу души своей она — педагог, ощущается почти в каждом ее рассказе. Для нее мир домашних животных — мир давно и мудро соединенный природой с нашим собственным, человеческим миром. И это уже от нас с вами зависит, насколько тактично мы сумеем познать характер животного, которого мы однажды приручили, пригрели лаской и своим вниманием, а значит, приняли на себя ответственность за него. Насколько нам удастся очеловечить свои отношения с ним, сделать их по-настоящему дружескими, надежными и познавательными.
...Заслышав музыку оркестра, который сопровождает курсантов из общежития к учебному корпусу, никому не ведомая собаченка Белка немедленно занимает свое место впереди оркестра и важно шевствует во главе строя до самой "мореходки". И пусть только ктолибо попробует вторгнуться в строй, или какой-нибудь неосторожный водитель попытается не переждать его... А пока курсанты овладевают своими мирскими науками, Белка терпеливо, мужественно поджидает их у входа, чтобы затем вновь стать во главе колонны и провести до общежития. Эту собаченку никто не дрессировал, никакого вознагралщения за старания свои она не получает. Да и не обитает она ни при общежитии, ни при учебном корпусе, то есть как бы совсем со стороны. Но что-то же заставляет ее изо дня в день появляться в привычное время у колонны и старательно выполнять свой "курсантский долг"!
Належла Ширяева умеет очень тонко подметить характер своих героев, оттенить их несколькими емкими, образными фразами, описать именно тот случай, который наиболее ярко и образно передает состояние души и юного героя, и его друга из мира "братьев наших меныпих". До сих пор Належла Ширяева, как писательница, была известна лишь своей повестью "Не дать забвению". Она является сопредседателем Одесского отделения Всеукраинского мемориала имени Василия Стуса, и эта повесть ее — как и составленный Надеждой Афанасьевной справочник "Трижды преданные" — посвяпієна сложному политическому прошлому нашей страны.
Но вот теперь она пришла и к своему юному читателю, ко встрече с которым готовилась давно: и как педагог, и как человек, искренне, щедро познающий и мир людей, и мир животных; и находящий эти миры по самой природе своей мудрыми, способными не только мирно соседствовать, но и трогательно дополнять друг друга. В этом легко убедиться, прочитав сборник ее невыдуманных рассказов "Гусак Гоша и Матильда", который я с удовольствием вам представляю[41].
ЛІТОПИСЕЦЬ ЕПОХИ
Є письменники, життєвий і творчий шлях яких давно став своєрідною легендою, які немовби уособлюють ціле покоління митців. Саме до таких належить і Володимир Георгійович Лясковський — прозаїк, публіцист, самовідданий газетяр.
Народився В. Лясковський 31 грудня 1917 року, в Дніпропетровську, в родині токаря-машиніста. Освіту здобував у Московській обласній газетно-журнальній школі (1937). Ця школа якраз і визначила його подальшу долю. Почавши співпрацювати з газетою "Комсомольська правда", він усю війну пройшов фронтовим кореспондентом цього поважного і впливового видання. А саме ті вогненні часи подарували журналістові і майбутньому письменникові безліч дивовижних фактів, історій та ситуацій.
Так, восени 1941 року фронтовий кореспондент Лясковський випадково завітав до першої-ліпшої хати, що трапилася йому в Краснодоні, щоб заночувати. Господинею виявилася місцева вчителька Олена Миколаївна Кошова, що проживала з сином Олегом, з яким кореспондент щвидко здружився. Чи ж міг уявити собі В. Лясковський, що, завітавши до цієї хати ще раз, тільки вже на початку лютого 1943-го (бо ж увійшов до Краснодона з передовим загоном наступаючої піхоти), він відкриє для себе і всього світу Олега Кошового та його друзів — молодогвардійців?!
Склалося так, що Володимир Лясковський особисто брав участь у похованні закатованних підпільників, тіла яких саме тоді підняли з шурфу шахти. Він же й першим з-поміж кореспондентів мав розмову з молодогвардійцями Р. Юркіним, Валею Борц, Г. Артюнянцем, сестрами Ніною та Ольгою Іванцовими. Відтак саме він першим розповів про молодогвардійців на шпальтах "Комсомольской правды", а згодом, у співавторстві з письменником і журналістом М. Котовим, видав книжку про юних бійців українського опору на Донбасі — "Серця сміливих", що з'явилася ще в 1944 році. І то вже його слідами, за його матеріалами, йшов О. Фадеев, створюючи свою хрестоматійну "Молоду гвардію".
До речі, в архіві колишнього кореспондента "Комсомолки" зберігається лист матері О. Кошового, де є слова "...Мені хочеться висловити Вам глибоку вдячність за ту вічну пам'ять, якою Ви дали початок для всенародного визнання і світової любові до юних підпільників Краснодона. В ті грізні роки Ви першим засвідчили патріотизм, мужність і героїчну боротьбу молодогварійців".
Після війни Володимир Лясковський тривалий час працював власкором "Комсомолки" по Одеській області. Це він першим написав повість про уславленого хлібороба, двічі Героя соціалістичної праці М. Посмітного та про талановитого селекціонера Є. Блажевського. Фронтові дороги не раз зводили В. Лясковського з уже відомим тоді письменником Аркадієм Гайдаром. Спогади про ці зустрічі лягли в основу низки творів для дітей — "Завжди з Гайдаром", "Аркадій Гайдар", "Вершник, що скаче попереду"...
Цікаво, що В. Лясковський першим з українських літераторів цілий сезон провів у штормовій Антарктиці, на борту китобійного флагмана "Слава", щоб потім відтворити свої враження у повістях "На краю світу", "Блакитна стрічка", "Краплина в морі". Коли комсомол узявся збудувати на Донбасі 37 молодіжних шахт, наш ювіляр багато часу провів на цих будовах і супроводжував першу машину вугілля, котру молодь подарувала М.