бо, як досить дотепио перекладеио ці слова у пас: "І хай свербить тому, хто чирку має!"
Не станемо заглиблюватися в душу Грпші Левепця пі в перший день його нещастя й горя, ні в наступні. Спробуємо звернути свої погляди на головне. А що головне? Труд, турботи й пересування — ось те, чим люди наповнюють свій час між народженням і смертю. Почувши од мами Сашки страшну новину, Гриша не став доїдати пиріжків з сиром, вискочив з хати, вхопив мотоцикл і помчав до своєї "Ниви", в якій вони з Педаном востанпє перевіряли кожен гвинтик, щоб вийти на жнива в найвищій готовності. Забути про все в труді, в турботах, у шаленій гонитві на мотоциклі!
Та коли домчав до механізаторського етапу, мало пе заревів од розпуки і вже справді ио-левиному. Під навісом, де всю зиму стояли їхні комбайни, порядкував Петро Безтурботний, стругалися столи, готувалося весілля, но Гришине, навіть не Самусеве — горо й ганьба їм обом і всілі механізаторам колгоспу! І це ж тільки подумати: Самусь сколотив усіх, вмовив вивести комбайни з-під навісу, і віп, Гриша, теж згодився, не заперечував...
Самусь уже вистукував свого "Колоса", прислухався до його великого дужого тіла, як лікар, що тулить вухо до грудей здоровенного сільського дядька. Грпша хотів підбігти до Самуся, крикнути йому все, що про нього думає, звинуватити навіть у тому, в чому той не може бути винний, але тут приїхав і Педан, який ще, мабуть, нічого не знав про Котю, і вони спокійно (ох, ох, якпй уже там спокій!) взялися за свій комбайн.
Самусь не витерпів і підійшов сам.
— Все правильно,— сплюнув собі нід ноги.— Ніхто ще не обдурював Самуся, а ці обдурили.
Гриша мовчав з иричии відомих. Педан мовчав, пам'ятаючи про свого півня й дев'яносто дві курки. Тому Самусеві довелося самому прокоментувати таку самокритичну заяву:
— Безтурботний підіслав Рекордпста, той випросив у мене павіс, я, тюхтій, згодився, а Безтурботного за Рекордсю не побачив і проґавив, що той з-під носа в нас викрав Котю.
Гриша мовчав далі, Педан теж. Чп знав уже все про Котю й Безтурботного, чп злість на Самуся за дев'яносто дві курки й півня пересилювала найгострішу цікавість? Ало ж ми умовилися пе заглиблюватися в психологію.
І — Значить, так,— не дуже переймаючись мовчанкою Гриші, спокійно розмірковував Самусь.— Я все це тут обдумав, і все правильно. Можемо з тобою, Гршнар, завести свої комбайни й змести к чортовій матері всі ці столи, прпстілки, які тут понаставляли Безтурботні. Л не хочеш, то підождемо, як збореться свайба, я договорюсь за півлітряку з шляховиками, візьму в пих грейдер, прибуду сюди верхи па техніці і — як собака язиком злиже всі ці Гулі! Все правильно?
— Не смій! — тихо промовив Грпша.— Ти тількп мені спробуй! Морду наб'ю!
— Ти? Мені?
— Я!
і — ■ Можна сміятися?
— Посмійся, посмійся! Л тількп по забудь, що я тобі сказав! |При всіх і паб'ю! І з комбайна, і з грейдера стягну на землю і наб'ю!
— Все правильно,— крізь зуби чвиркнув Самусь так, що долетіло майже до Грпші.— Тп хочега мене образптп. Але зпай, що ніхто ніколп не зміг образити Самуся. Пойняв? А в дурні пошилися ми вдвох.
І віп спокійно пішов до свого "Колоса". Исдап повчав. Пі співчуття, пі заспокоєнь, ні порад. Бо що слова? Те, що в чоловіка твориться в душі, само перетліє, перегорить, як силос,— і, дпвпсь, вийде якийсь продукт, може, й корисний. Педан при всій своїй видимій суворості був чоловік м'який, добрий і мудрий. Та не всі люди такі павіть у Веселоярську. Той же Іван Безтурботний, не вдовольнившись своєю таємничою, нез'ясованою перемогою над кращими весе.тоярівськпми механізаторами, вирішив експлуатувати до кінця щастя, яке звалилося на нього з неба, і одразу після урочистого акту в сільській Раді сів з Котею в Рскордпстового "Москвича" й став розвозити запрошення на весілля.
Запрошення було віддруковане иа бланку, все в квіточках, у стрічках — злитих у поцілункові голубів, щоправда, бракувало, але дві рукп в потиску прикрашали цей витвір районного поліграфічного генія, освячували текст, який гласив: "Катерина та Івап Безтурботні, які з доброї волі й великого кохання закладають нову радянську родипу, ласкаво просять Вас па своє весілля, що відбудеться..."
"З доброї волі й великого кохання"! Де ще, крім нашпх степів, могло виникнути таке вичерпне формулювання? І що могло вразити більше в само серце Гришу Левепця, аніж оце словосполучення? Тут негайно може виникнути запитання: а звідкп Гриша міг довідатися ще й про текст запрошення? Дуже просто: запрошення було вручене йому особисто... самою Котею! Пристрасті вже й по веселоярівські, а справді шекснірівські, бо змішалося грішне з праводпим, сміх із гріхом, журба з веселощами.
Перші запрошення вручені були молодожонами першим людям Веселоярська: товаришеві Зповобрать і всім присутнім на церемонії в сільраді, тоді голові колгоспу Зіньці Федорівні, секретареві нарторганізації Грпцьку Грицьковичу, головному агроному Лисичці, головному зоотехніку Дашупьці (ага!), головному бухгалтерові Левку Левковпчу, бригадирові механізаторів Безкоро-вайному, всім Щусям і всім Самусям, діду Левенцю і дідові Утюжку; між усіма цими чпслепннми рейсами "Москвич", ведений твердою рукою Рекордиста Іваповпча, заскакував кілька разів то до хати Гриші Левенця, то па ферму, але ні вдома, ні коло корів Котя ніяк не могла застати мами Сашки, так ніби жінка навмисне ховалася й не хотіла прийняти з рук зрадливої дівчини запрошення на весілля, подібно до того, як глава уряду, керуючись високими державними причинами, відмовляється прийняти вірчі грамоти від небажапого посла чуяїої країнп.
Тоді, пометавшись по Веселоярську, молоді поїхали туди, де їх того дня не ждав піхто, а вже Левенець і Самусь то не ждали ніяк і ніколи!
Колишні суперпики, а тепер спільники по нещастю, вияснивши зранку взаємини і мовчки виробивши спільну платформу, яка гласила: ніяких вибриків, ніяких пережитків, ніякої дикості, спокій, витримка і впсоке благородство,— не маючи, отже, принципових розходжень у подальшій поведінці, зійшлися па обід (бо в ситуації, що створилася, Самусь уже пе міг рвонути мотоциклом до Щуся на борщ з голуб'ятами, а їхати обідати додому па тракторі по хотів), розіклали па спільній газетці що в кого було, мовчки їли, запивали молоком, з задоволенням відзначили, що апетиту ніхто номітно не втратив, марнпх зітхань при сторонніх особах собі не дозволяв, смаку до життя пе позбувся, я?адобн до роботи — теж.
— Що день-два — й косити! — сказав Гриша.
— Ох і вріжем! — впгукнув Педан.
— Все правильно,— зрадів Самусь, відчуваючи, що з цими словами з нього само собою знімається почуття випп, яко тяжіло над Самусем, як над царем Едіпом.
Тоді Гриша пе витерпів і розповів соп, який спився йому цієї ночі. Віщий, чи що? Спилася йому Котя. Ніби впочі крізь причілкове вікно закидала його зеленими абрикосами, дрібпеиькпми жер-делькамн-морельками. Він просунув руки за вікно й затягнув Котю до себе в кімнату. Коли затягнув, злякався: Котя була ніби й не Котя, бо не чорнява, а білява, не туга, як пруяїпна, а якась м'яка, в сірому, як графітна змазка, платті, не говорила, а кудкудакала по-курячому, вирвалася йому з рук, стала й справді куркою і з розпачливим криком вилетіла надвір. Гриша вибіг за пею, опинився на погрібнику, а там повно курей, мабуть, більше, ніж на колгоспній птахофермі, але не білі, а сірі, і всі стали битп його крильми, дряпати роговими пазурами, клювати дзьобами...
Педан, мабуть, вражений "курячою темою" Гришиного сну, тільки рота розтулив з подиву, а Самусь зневажливо посвистів і розповів свій сон.
1 — Мені спиться рідко,— сказав він,— та вже коли спиться, то |все правильно. Тобі Котя куркою примандюрилася, а в мене була ^ама циганка Олеля. Прийшла й стала роздягатися. Я їй: "Перестань!" А вона мепі: "А ти поглянь!" Я гляпь — а в неї четверо грудей! Та такі смагляві, молоді, ну! Чп іі чув хто про чотиригру-дих жінок, а все правильно.
Педан плюнув. На Самуся й па його спи. Якби Педан знав Шекспіра, то спокійніше б прореагував на Самусеву балачку, бо в "Бурі" (дія IV, ява І) написано: "Ми створені із тої ж речовини, що й паші спп". Та Педан не знав Шекспіра, а шкода. Бо мирний механізаторський обід мав невдовзі перетворитися на справжню шекспірівську трагедію з усім її гірко-гротескним склу-боченням подій, слів і пристрастей.
На механізаторський стан вкотився новенький "Москвич" Несвіжого, не зупинився коло весільного (тепер уже ясно, що весільного!) павісу, мало не збив Петра Безтурботного, який зраділо кинувся назустріч (уже встиг після церемонії в сільраді випити, закусити, перевдягтися й знов порядкувати тут), потицявся туди й сюди, поки Рекордист Іванович назприв механізаторів, які обідали, й попровадив машину просто до них.
З машини виліз молодий, вивів поштиво молоду в білому довгому платті, обоє вопи підійшли до спаителичепих (коли й не отетерілих) механізаторів, вклонилися до самої землі, щось стали говорити, тоді Котя, беручи від Івана Безтурботного тверді білі картки, знову ж таки з поклоном вручила їх у такій черговості: Гриші, Саму сю, Педану.
Ось тут Гриша, який не розібрав жодного слова з мовленого молодими, бо мав суцільне гудіння в голові, побачив нарешті оте "з доброї волі й великого кохання", в скаламучепу атмосферу його свідомості вдерся весь глумливий трагізм самого факту запрошення його на весілля, хлопець звів на зрадливу дівчину змучені свої очі і дивився так тяжко, ппльпо й довго, що за цей час можпа було б виголосити один з відомих монологів найвідомішого шек-спірівського героя: "Такий ваш вчинок, що і рум'янець скромності поганить, цпоту лукавством зве, зривас рожу з ясного чола чистого кохання й болячку садить; обертає шлюбні обітниці на клятви картяра; такий ваш вчпнок, що із тіла шлюбу виймає душу й робить жужмом слів святпй обряд; стидом палає небо, лице землі в скорботі про той вчипок так засмутилось, мов напередодпі страшного суду".
Такі слова мала б прочитати Котя в Гришиному погляді, але Безтурботний так натурчав їй вуха віршами, що читати в поглядах вона геть розучилася, а вміла й могла тільки слухати, чути — і тільки свого Івана. Та й у Гриші високий трагізм пробився в погляді тільки на короткий час і тільки для того, щоб негайно запанувала в його душі ще вища, вільніша й благородніша людяність. В