Син рибалки

Загребельний Павло

Коли Гриша Скрипка з двома студентами історичного факультету приніс в профком зібрані для будівників Каховки книги, там вже були представники всіх факультетів і, виявляється, чекали лише на істориків.

— Отже, — сказав Гриша, — книги зібрали, а далі що?

— А далі їх повезуть наші спортсмени, — відповіли йому.

— А точніше? — поцікавився Скрипка.

— На шлюпках. Шлюпочний перехід Дніпропетровськ — Каховка, — відповів той же студент.

— Гаразд, — пробурмотів Скрипка, — приймайте книги, ось список.

А про себе вирішив будь-що-будь добитись права бути учасником переходу.

Наступного дня Гриша пішов до завідуючого кафедрою фізкультури майстра спорту Мартюхіна. Мартюхін критично оглянув Гришу з голови до ніг, затримав погляд на нипуклих біцепсах студента і сказав:

— На жаль, у похід підуть тільки особи, що мають спортивний розряд. Почесно й відповідально, от!..

Переконувати будь в чому Мартюхіна було марно. Це Гриша знав. І все ж, не думаючи про наслідки, він хоробро випалив:

— Та я ж усе життя на морі прожив, я ж син рибалки!.. Що я, гірше за ваших розрядників гребтиму?

— Можна подивитись, — здвигнув плечима Мартюхін, — завтра на водній станції.

— Ого, — подумав Скрипка, — я, здається, вскочив в історію.

Скрипка виріс у далекому степовому районі. Дніпро був першою рікою, яку він побачив, і гребти хлопець, звичайно, не вмів. Та відступати вже було нікуди.

Ввечері Гриша одягнув білі штани "фантазія" і попрямував до парку імені Шевченка. Він довго тинявся біля причалу, де можна було взяти напрокат човна, потім, наважившись, підійшов до каси і купив квитка. Черговий, величезний дідуган, з матроською гвардійською стрічкою в петлиці синього кітеля, приніс два важких весла, показав Скрипці човна і попередив, щоб той не затримувався пізніше одинадцятої.

— А то я вас знаю, студентів, — сердито пробасив він.

Дід відштовхнув човна, і той так загойдався, що Скрипка ледве встояв на мостках. Спробував приладнати весла, але вони чомусь не влазили в кочетки: були занадто товсті. Тоді він почав розгинати кочетки. Тимчасом човна знесло течією до набережної, де гуляла молодь. Нарешті Гриша вставив весла і гребнув. Праве весло полізло мало не під саме днище човна, а ліве сковзнуло по воді і обдало фонтаном бризок не тільки весь човен, але й самого гребця і нові штани "фантазія". На березі засміялись:

— Гей, тюльчин флот, тримайсь за берег!

— Дивись, в Чорне море занесе!..

Гриша підняв ліве весло і спробував гребти лише одним правим. Човен закрутився на одному місці дзиґою. Тоді Скрипка, зціпивши зуби, почав поволі підгрібати обома веслами, всю свою увагу зосереджуючи на неслухняній лівій руці.

Повернувся він через годину, вкрай змучений, з палаючими долонями і весь мокрий.

— Комарі, — сказав він черговому, — просто ніякого порятунку...

— Еге ж, — відповів той, розглядаючи зіпсовані кочетки, — бачу...

Був червень і ні про які комарі в тих місцях не могло бути й мови.

— Весла не влазили, — пояснив Гриша, — ви, певне, не від того човна дали.

— Еге ж, не від того, — пробурмотів старий матрос, — а ти, мабуть, вперше ці весла в руках тримаєш і не знаєш, яким кінцем їх в кочетки вставляти...

— Ге-ге, та я ж син рибалки, а ви говорите, вперше, — хоробро заявив Скрипка.

— Розкажи своєму лисому татові, — буркнув старий гвардієць і відвернувся, не бажаючи продовжувати розмову з таким безсовісним брехуном.

Вночі Скрипці приснилось, що він моряк парусного флоту, а потім приверзлась двійка по древнеросійській мові, яку мав завтра здавати.

Коли Гриша прийшов вранці до університету, в коридорі вже товпились студенти і ніхто не одважувався першим заходити до аудиторії, де сидів найсуворіший в університеті екзамінатор Семен Йосипович. Нарешті, сам Семен Йосипович відчинив двері, визирнув в коридор, обвів усіх присутніх насмішкуватим поглядом і сказав:

— Через три години я йду в відпустку. Хто не здасть заліка зараз, матиме нагоду бачити мене лише через три місця. Отже, прошу!..

Скрипка пішов першим. Йому попалась множина іменників, і треба було вияснити багато цікавих речей, як, наприклад, чому ми пишемо "леса" і "города", але "тракторы", а не "трактора" і так далі. Гриша почав пояснювати, ковтаючи слова і поспішаючи, немов на пожежу.

— Та ви, бачу, теж у відпустку поспішаєте, — засміявся Семен Йосипович.

— Розумієте, — гаряче зашепотів Скрипка, — мені треба готуватись до шлюпочного переходу в Каховку...

— А-а, — протягнув Семен Йосипович, виводячи в Гришиному матрикулі залік.

Гриша помчав на водну станцію "Наука". Там було повно людей. Одні стрибали з вишок, другі плавали, треті веслували, працюючи одними руками, випрямивши корпус, виграючи веслами, мов трісочками. Мартюхін з якимись хлопцями в полотняних костюмах пив під тентом лимонад.

— А-а, син рибалки, — сказав він, побачивши Гришу, — зараз, зараз. Піди он до того бона, знайди там на березі Жору Колікова і скажи йому, щоб він пройшовся з тобою до острова, а ми подивимось...

Жору Гриша особисто не знав. Вчився Коліков на хімічному факультеті, а хіміків історики звали "миловарами" і знайомства з ними не підтримували. Але на комсомольській конференції він голосував за його кандидатуру, і тепер той завідував у комітеті комсомолу фізкультурним сектором.

Коліков сидів на піску, дивився на Дніпро і креслив пальцями навколо себе загогулини.

— Товаришу Коліков, — покликав його Гриша, Коліков повільно, неохоче повернувся. І коли Гриша побачив його обличчя, він зрозумів, що в Каховку попливе хто завгодно, тільки не студент Скрипка. Обличчя Колікова було таким сердитим, таким невдоволеним, що Скрипка навіть зупинився.

— Заріже, — подумав він, — цей мене заріже, як раз плюнути...

Все ж передав Колікову наказ Мартюхіна. Коліков, не відповідаючи, знову повернув голову до річки. Гриша теж подивився в той бік і поміж безлічі човнів побачив маленький двовесельний ялик і на ньому дівчину, схожу чи то на русалку, чи то на казкову богиню, чи то ще на щось невимовно прекрасне й досконале. Дівчина поступово віддалялась від берега, і на обличчі її сяяла така щира посмішка, що Скрипка теж усміхнувся, хоч було йому зовсім не весело.

Коліков махнув дівчині своєю ручищею, завбільшки з весло, вона у відповідь теж затріпотіла своєю ручкою.

— Амба, — вирішив Скрипка, — перед ці красунею він з мене хтозна й що зробить.

Коліков підвівся і пішов за веслами. Був він височенний на зріст, сухий, мов з вірьовок сплетений, і засмаглий аж чорний. Скрипка подивився на свої білі руки й від засмучення навіть сплюнув: куди там йому змагатися з таким жилавим чортом.

Вони взяли весла і сіли в човни. Гриша похапцем відштовхнувся від берега, щоб хоч трохи випередити Колікова, вставив весла в кочетки й загнав їх глибоко в воду. Весла зігнулись в дугу, м'язи на руках у Гриші надулися, мов волейбольні м'ячі, човен стрибнув метрів на п'ять вперед і зупинився. Поки Гриша виводив весла на поверхню, поки знову запускав їх в глибину, щоб гребонути як слід, Коліков кількома невловимими поштовхами догнав Скрипку і, еластично працюючи руками, пішов уперед, зовсім не турбуючись про напарника. Гриша спробував брати веслами мілкіше, але прорахувався, весла сковзнули по воді, він втратив рівновагу й ледве ,не впав.

Далеко-далеко попереду почувся бадьорий дівочий сміх, але Скрипці ніколи було оглядатися й роздивлятись, хто там сміється.

Коліков все віддалявся і віддалявся, легко, без напруження, працюючи самими руками, в той час як Скрипка лягав на весла майже животом.

— І для чого я за нього голосував ? — гірко подумав він, обливаючись потом не стільки від зусиль, скільки, від страху за те, що ось зараз все стане відомим, ніхто не візьме його в похід і соромно буде дивитись у вічі і Мартюхіну, і Семену Йосиповичу, і, можливо, отій красивій дівчині, яка, мабуть, теж з університету.

І Скрипка, заплющивши очі, закусивши до болю губу, гріб, гріб, гріб... Він не бачив Колікова, але відчував спиною, всім своїм єством, як з кожним помахом весел збільшувалась відстань між човнами. Було видно, як на березі Мартюхін кинув свій лимонад і вийшов з-під навісу, дивлячись на їхні човни.

— Товаришу Коліков, — тихенько покликав Скрипка.

Човен Колікова вже летів стрілою в бік фарватера. Гриша озирнувся ще раз і сказав на цей раз вже голосніше:

— Товаришу Коліков, на хвилиночку!..

Коліков не змінив темпу, в його обличчі не здригнулась жодна рисочка.

— Заріже, — втративши всяку надію, подумав Гриша. — Та ще тут дівчина...

І, відчуваючи, що в нього от-от лопнуть всі жили, Гриша почав бити веслами по зрадливій воді, намагаючись хоч на метр наблизитись до човна Колікова.

— Товаришу Коліков, — востаннє вигукнув він, — та не можу ж я не поїхати в Каховку, зрозумійте ж!...

І в цю хвилину справа від себе Гриша побачив біло-червону корму, а потім і Колікова, що сидів так же прямо і методично опускав і підіймав весла, як і раніше. Була лиш невловима на перший погляд розслабленість в його рухах, та Скрипка не помітив цього.

"Ага. вклякнув!" подумав він і вирішив ще натиснути, щоб перегнати Колікова і остаточно довести свою перевагу, коли не в техніці веслування, то в мускулатурі. Але човен Колікова йшов поряд, мов прив'язаний. Коли зовсім знесилений Гриша погнав свого човна повільніше, повільніше пішов і Коліков. Мартюхін повернувся під тент і, мабуть, знову взявся за свій лимонад. Гриша краєчком ока побачив човен дівчини, яка, очевидно, чекала на них, і тільки тепер раптом зрозумів, що Коліков виручив його; приховав його невміння.

— Ех, товаришу Коліков, — гаряче сказав Гриша, — а я ж думав...

— Що я бачу, — почувся за його спиною голос, — нашого чемпіона майже перегнали?

Сповнений неприязні до незнайомої дівчини, перед якою він ледве не осоромився, Гриша подумав, що голос в неї такий, ніби вона набрала повний рот води й пробує засміятись.

"Як у іволги", подумав Скрипка.

А дівчина вже заїхала своїм яликом між їх човнів і простягала Гриші руку.

— Варя... з філологічного...

І Гриша побачив, як навіть Коліков, похмурий і замкнутий Коліков, посвітлішав і усміхнувся.

— А оце. Варю, — сказав він цілком серйозно, — син рибалки.

* * *

Екзамени тяглися неймовірно довго, і Гриша ніяк не міг діждатись дня відплиття.

1 2 3