І сльози котилися по ніжних білих та рожевих щоках, по зашкарублих, жовтих та зморшкуватих щоках, по блідих та засмаглих, гладеньких та шорстких щоках... Зрештою, неважливо, куди капали сльози, — важливо те, куди дивилися їхні серця, які знали, що відтепер ставатимуть іншими... бо Бог потурбується і про них...
І хлопчик той, душа чия з'являлась метеликом перед Майстром, таки не помер – тимчасово покидала його душа. Його врятують. І він стане Майстром, даруватиме людям радість...
А Всевластитель, спостерігаючи те, теж плакав – із радості, що знайшлися загублені ягнята, загублені діти... І радів світ янгольський...
Лише нашому Ангелу того не показували – оберігаючи, аби знову не загордився... Про всяк випадок...