(Риті). То це твої проблеми, вільному — воля.
РИТА (трохи вагається, потім сідає). ОК, Каріна, значить. А мене звати Рита, і я дочка вашого. хто він вам, до речі, чоловік чи хто? У вас є діти?
КАРІНА. Ні, але ми.
ВІКТОР. У нас стосунки. але це тебе не стосується.
РИТА. Значить, коханка. Ти не змінився, таточко, все "матро— сиш".
ВІКТОР. Слухай, що ти собі дозволяєш?
РИТА. А що я такого сказала? Це неправда? Не коханка, ні? А що, невже колежанка?
ВІКТОР. По-перше, чого на "ти"?
РИТА. Як чого? А хто ж це тата називає на ви?
ВІКТОР. Поки я не почув жодних доказів, що ти моя дочка. З чого ти так вирішила?
РИТА. Це не я вирішила, мені сказала про це мама.
ВІКТОР. Мама. чудово. Саме зараз? А чому вона раніше про це не казала?
РИТА. Не хотіла травмувати.
ВІКТОР. Кого, мене?
РИТА. Мене, звісно. І ще ми жили в іншому місті...
ВІКТОР. І чого ж переїхали?
РИТА. Бо наше місто окуповане.
ВІКТОР. Ага, то ви ще й біженці?.
РИТА. Переселенці.
ВІКТОР. Ну, хай буде переселенці, тоді тим більше брехня — я не бував у ваших краях.
РИТА. А це було не там, а тут. Мама приїздила вступати у виш. І я не брешу!
ВІКТОР. Я ж не кажу, що ти брешеш, але твоя мама могла.
РИТА. І мама тим більше не бреше! Вона взагалі не хотіла, щоб ми бачились!
ВІКТОР. А так це ти захотіла, сама?
РИТА. Так, я захотіла.
ВІКТОР. І для чого?
РИТА. Як це для чого? Познайомитися. Побачити, який ти є. Хіба це не природно?
ВІКТОР. Ну, ОК, ти побачила, і що далі?
РИТА. Далі. Хотіла взнати цю історію з твого боку, я ж знаю тільки мамину правду.
ВІКТОР. Яку історію?
РИТА. Ну, про ваш роман. Як ви зустрілися, чому ви розлучилися, як ти жив після.
КАРІНА. Так, може, я все-таки піду.
ВІКТОР (Каріні). Ні. (Риті). Який роман? Із ким? Ти мені нікого не нагадуєш.
РИТА. Оксана. Мою маму звати Оксана.
ВІКТОР. Мало з якими Оксанами я колись зустрічався — я нічого не пам'ятаю.
РИТА. А-йо, скільки ж тобі років, що у тебе почався склероз? А виглядаєш не старим.
ВІКТОР. Я старий?! Слухай, ти зариваєшся, дівчинко.
РИТА (іронічно). Ну, не було в мене доброго таточка, який би навчив мене гарних манер.
ВІКТОР. Так, поки ти не доведеш, що я твій батько, не смій називати мене таточком!
РИТА. ОК, таточко (дістає фото пари — її мама і він). Ось доказ, пізнаєш? Це ти, а це мама. Ти тоді закінчив перший курс, а вона була абітурієнткою...
ВІКТОР (розглядає). Це нічого не доводить. І ти на неї не схожа. Мені потрібні докази.
РИТА. А мені — ні. Мені досить слів моєї мами.
ВІКТОР. Мало з ким у неї могли бути. стосунки.
РИТА. Навіщо їй було б казати, що ти — батько, якщо це не ти?
ВІКТОР. Ну, вирішила збити грошей на аліменти.
РИТА. Та ну, стільки років цього не хотіла, а тут раптом? І що, ти раптом став мільйонером?
ВІКТОР. Ні. Але я добре заробляю.
РИТА. І чим же ти займаєшся?
ВІКТОР. Невже не знаєш? Я програміст і маю свою фірму.
РИТА. О, а я теж захоплююсь програмуванням, недавно хакнула шкільний сайт.
ВІКТОР. Чудово, ти ще й хакер! І чого ти чекаєш від мене, навчитися хакерити?
РИТА. Я не знала, що ти програміст — просто хотіла познайомитись.
ВІКТОР. ОК, але я все-таки не розумію, чому твоя мама стільки років мовчала?
РИТА. Вона казала тобі, а ти її послав. Нагадати, куди? Чи ти вже сам пригадав?
ВІКТОР. Пригадав. Але вона погодилась! І взяла гроші на цю. операцію. Я їх тоді по всіх знайомих збирав і повертав півроку, я ж студентом був, одна стипендія.
РИТА. Бідося. А тут така нескладуха — опаньки, а я вижила.
ВІКТОР. Вона обманула мене. Так що це не моя провина, а її, я не знав, що ти є.
РИТА. Її провина? Що я жива? Ти себе чуєш взагалі? Ти мені розказуєш, що збирав гроші на кілера, щоб мене вбити! Ти звинувачуєш маму, що я жива? Знаєш, хто ти після цього?...
ВІКТОР. Я ж пацаном був. 19 років. Ні роботи, ні дому. У неї теж. І дитина? Це ж абсурд.
РИТА. А мамі було 17. І ти зламав їй життя... Ти знаєш, що вона на двох роботах працює? Що вона так і не вийшла заміж, бо вона нікому не довіряє і боїться зради. І все через тебе!
ВІКТОР. Все. Доста! У тебе чудова героїчна мама. А я кілер і нікчема. Тільки я нічого про це не знав. І не маю жодного доказу, що це правда! Все. Тест ДНК — тоді продовжимо розмову!
РИТА. Як тобі треба, ти й роби. А я не збираюся нічого доводити.
ВІКТОР. Не хочеш тому, що не можеш? Бо твоє шахрайство не пройшло, так?
КАРІНА. Віть, перестань, ти не правий.
РИТА. Не суди всіх по собі, таточко. Мені вже пофіг, чи ти мені віриш, чи ні і який у тебе характер. Із мене досить — я не хочу тебе більше знати і розумію, чому не хотіла мама.
КАРІНА. Чекай, Рито. Скажи, а для чого ти хотіла побачитися? Лише знайомство?
РИТА. Хотіла запросити на день народження 17-го. у клуб Аліса. Вже не хочу. Прощай.
ВІКТОР (зупиняє її за руку). Зачекай. Тепер я хочу з тобою поговорити.
РИТА. Зі мною? Навіщо? Я ж абсурд! (Хоче вирвати руку, він тримає). Пусти.
ВІКТОР (підводиться). Послухай, якщо ти доведеш, що дочка, я готовий платити.
РИТА. А крім як про бабки, тобі ні про що говорити? Яке ж ти убожество. Пусти.
ВІКТОР. Пущу, якщо вибачишся і залишиш свої координати.
РИТА. І не подумаю.
ВІКТОР. Інакше не пущу.
РИТА. Серйозно? (вириває руку, робить прийом, кладучи його на лопатки, відбігає, на виході). Клас! Прощавай, кілер недороблений.
Віктор підводиться, хоче рвонути за Ритою, але наштовхується на погляд Каріни.
КАРІНА. М-да. Яблучко від яблуньки. Ти ж начебто теж займався карате?
ВІКТОР. Я не чекав. Тепер ти бачиш, що вона бандитка? Обман не пройшов, і вона.
КАРІНА. Це ти зараз обманюєш себе. Вона просто розгнівана дівчинка і твоя дочка.
ВІКТОР. Дочка? Де докази? Підсунула фотку, і що? Та вона зовсім не схожа на Оксану!
КАРІНА. Вона схожа на тебе, Віть. У вас схожі міміка, жести, це не підробиш.
ВІКТОР. Правда?... Невже ти думаєш, що жінка може стільки років мовчати про дитину?
КАРІНА. Може. Якщо має гордість. Образа плюс ненависть. Є маса прикладів.
ВІКТОР. Головне, ти тепер точно знаєш, що я тебе не обманював. Я її вперше бачив.
КАРІНА. І можливо, більше не побачиш — ти її втратив, свою дитину.
ВІКТОР. Будуть інші. Я нічого не знав про неї. Я думав, що зробили аборт.
КАРІНА. Не знав? Чи не хотів знати?
ВІКТОР. ОК, не знав і не хотів, а хто у 19 готовий до серйозних стосунків?
КАРІНА. Не знаю, я не готова. З тобою — так точно.
ВІКТОР. Ясно. То дарма я привів тебе на цю зустріч?
КАРІНА. Ні, навпаки, добре, що я побачила, що мене чекало, якби завагітніла.
ВІКТОР. З тобою все інакше.
КАРІНА. Не вірю. Я бачила фото — ти виглядав там таким закоханим. Ти любив її?
ВІКТОР. Яке це зараз має значення? Це в минулому.
КАРІНА. Ні, це не минуле, це теперішнє і майбутнє цієї дівчини, і ти цю історію не зміниш.
ВІКТОР. Можливо, але я можу змінити нашу. З тобою я хочу сім'ю, дитину. Це серйозно.
КАРІНА. Серйозно? Жінка має бути певною у чоловікові, щоб захотіти від нього дитину. А в тобі я не певна. Раніше я мала сумніви — тепер уже ні. Я вирішила їхати.
ВІКТОР. Каріно, вір мені, я люблю тебе... Ти хотіла цих слів, так?
КАРІНА. Раніше — можливо. А тепер запізно... Знайди Риту — ти їй потрібен. Доведи, що ти можеш бути батьком! Якщо ти зможеш її повернути, тоді, може, повернусь і я...
ВІКТОР. Я їй потрібен? Для хуку зліва? Супер! Я не груша для нових прийомів!.
КАРІНА. Ну от, навчиш її новим прийомам.
ВІКТОР. Все одно, я без поняття, де її шукати.
КАРІНА. Ти неуважний. Вона ж назвала клуб Аліса. Її звати Рита. Уже щось.
ВІКТОР. Так, може, ми пошукаємо її разом?
КАРІНА. Ні, Віктор, це твоя справа. Тільки твоя. Я буду там зайва. А зараз прощавай.
ВІКТОР. Каріно, ні! Стривай! Вся ця історія — це ж абсурд!
КАРІНА. Так, у житті багато абсурдного. Се ля ві.
Каріна йде, Віктор лишається сидіти.
СЦЕНА 11
Клуб Аліса. Артур сам, складає апаратуру. Входить Рита.
РИТА. Привіт. Я, здається надто рано прийшла?
АРТУР. Ні, ти спізнилася на дві години.
РИТА. Не може бути! Невже я щось наплутала? Вибач.
АРТУР. І навіщо ти прийшла?
РИТА. Як навіщо? Вчитися. Ти ж казав, що навчиш.
АРТУР. Тоді ти б мала спершу навчитися брехати правдиво, бо ти не вмієш.
РИТА. З чого ти взяв? Я не брешу.
АРТУР. Ти не збиралась приходити, а потім передумала і прийшла, так?
РИТА. Ні. просто виникла інша зустріч. пробач. А як ти здогадався?
АРТУР. Якось здогадався. І що, причина — знову твій герой, і знову. мимо каси?
РИТА. Ні...
АРТУР. А хто тоді такий важливий, що ти повелася, як остання свиня?. Ну добре, не свиня, а передостаннє поросятко.
РИТА. Це був батько. І ми бачилися вперше. і напевне, востаннє.
АРТУР. Ого. Це серйозно. І чого так?
РИТА. Чесно? Бо виявилось, що він. ні, не буду казати, а то ще відмовишся вчити.
АРТУР. Не. такий як треба? (Рита киває так). І в чому це виразилось?
РИТА. Ну. я просто хотіла познайомитись, запросити на день народження, а він почав про тест ДНК і аліменти. Нудний і зациклений на бабках. Все, не хочу про нього.
АРТУР. А це знову неправда.
РИТА. Зараз я тебе не обманюю, правда.
АРТУР. Тоді ти обманюєш себе. Я думаю, що ти не збиралась до мене, але після зустрічі з батьком тобі було. хріново і хотілося з кимось поділитися, а з мамою б не вийшло, так?
РИТА. Ну, мама б сказала: я ж попереджала! А ти мене не слухаєш! Ну і далі по списку.
АРТУР. Ясно. Тобі дуже хотілося познайомитися, але ти. розчарована. Знаєш, що я тобі скажу? А ти не думала, що може, й краще, що в тебе, можна сказати, немає батька?
РИТА. Краще?! Коли тебе немає кому захищати і ти, дівчинка, ідеш вчитися битися? Коли мама береться за найдурнішу роботу, підробляє прибиранням і вічно втомлена? Коли ніхто не навчить тебе плавати і кататися на велосипеді, та й велосипед ніхто не подарує.
АРТУР. А ти любиш кататися на велосипеді?
РИТА. Ні. І велосипеда не маю.
АРТУР. Ясно, а ще ніхто не буде тебе лаяти, кричати, ставити в куток, не дозволяти тобі займатися тим, що ти любиш... А ще не буде бити маму у тебе на очах.
РИТА. Ти. стривай. Твій. бив?
АРТУР. А-йо. Я нікому про це не казав, а тут ляпнув. незнайомій дівчинці. Забудь.
РИТА. Я нікому не скажу, чесно-чесно. Я ж тобі сказала про батька те, що нікому не казала, тепер — ти теж можеш, так по-чесному.