Вийде – і в море. А чому це сам? Запропонує Майі руку й серце – та не відмовить: що їй втрачати? Як-не-як, наполовину мільйонер заміж зватиме, іронічно посміхнувся до себе Вітас.
Те його заспокоїло. Жереб кинуто, лишилось перейти Рубікон. Допив решту пляшки й завалився спати. Сон враз обкутав його, наче деснянський осінній туман і спалося міцно, немов у дитинстві. Вранці наступного дня навідався до Мацевича і з порога заявив:
– Ось номер мого закордонного банківського рахунку. Гроші мають надійти сьогодні ж.
– Не питання, – відповів той, – я знав, що ти розважлива людина.
Суд почався аж в кінці листопада і тривав уже третій тиждень. Коли тебе з кайданками на зап'ястках заводять у клітку в залі судових засідань і лишають там під замком, ти одразу ж і сповна відчуваєш всю різницю між собою і людьми по той бік ґрат. Тебе немов у шторм хвилею змело за борт і ти, ледь втримуючись на поверхні, у відчаї дивишся, як щомиті все більше віддаляється твій дім, твоє колишнє звичне життя, що не спиняючись, простує далі наміченим курсом, а ти не знаєш навіть скільки ще протримаєшся серед розбурханого моря: може за мить уже підеш на дно...
Вітас давно зрозумів, що не так усе просто, як йому здавалось після випитої пляшки віскі. Сидіти незворушно під ненавидячими поглядами рідних загиблої дівчини, слухати плач і прокльони на свою голову, знаючи, що вини твоєї практично немає – це було понад його сили. Часом на серці ставало млосно і він намагався непомітно покласти під язик кульку корвалолу. Єдине, що придумав, аби не збожеволіти, – намагався, наскільки було можливо, відключитись від того, що діялось у залі: згадував минуле, мріяв про майбутнє. Так, про майбутнє! Про свою блакитну мрію – яку квартиру придбає в Одесі, де шукатиме яхту: в Україні, чи за кордоном. Яку ліпше взяти: однощогловий бермудський шлюп чи двощогловий йол? Врешті решт вирішив, що це не суттєво. Зате обов'язково назве її "Блакитна мрія" – і не інакше!
Уявляв, як з'явиться в Чернігові та вдягнувши свою білу парадну форму капітана третього рангу (не буде ж вона йому затісною після тюремних харчів!), стане перед здивованою Майєю на одне коліно, простягне білого золота обручку з діамантом і шляхетно попросить її руки. А потім буде шлюбна церемонія і медовий місяць на Адріатиці, там і яхту надивляться. І назад, в Одесу, вже підуть на ній.
... Вечір, сідає сонце, море спокійне – повний штиль, спеки вже нема, тільки в повітрі розлите ніжне-ніжне, мовби качиний пух, тепло. "Блакитна мрія" іде під мотором, на автопілоті; прямо по курсу немає жодного судна – роби, що хочеш! І він фотографує свою засмаглу, шоколадну Майю на тлі золотого диска, що опустившись в легеньку вечірню імлу, набув чітких обрисів, бо ось-ось вже торкнеться води. Майя в білосніжному бікіні, що так підкреслює її засмагу, стоїть, немов балерина, піднявши вгору руки і її точена, підсвічена зі спини фігурка зводить Вітаса з розуму.
Він озирається: по курсу так само нікого немає. "Спокусниця! Увімкну алярм, – думає він, – і в каюту"; рукою манить Майю до себе і вона, здогадавшись, іде по палубі, немов модель на подіумі й заводить руки за спину, щоб потягнути зав'язочки...
– Погляньте на цього виродка, цього садиста! – раптом вривається в його свідомість голос адвоката потерпілої сторони і Вітас ще якийсь час не може второпати де він, по обличчю його ще блукає легенька усмішка, викликана образом спокусливої Майі, а всі присутні в залі витріщаються на нього спочатку з явним здивуванням, яке тут же змінюється відвертим осудом.
– Щойно зачитаний мною опис завданих жертві смертельних травм викликає в підсудного неабияке задоволення!! Сподіваюся, що відеозапис, котрий тут ведеться, наочно продемонструє всім цю реакцію підсудного. Відтак, захист позивача буде вимагати як найсуворішого покарання для патологічного вбивці, так і довічної заборони для нього займатись капітанською практикою!
Боже, що він каже! Сором, ніяковість, розпач, каяття, жах – все це велетенською хвилею обрушилось на Вітаса, від чого забило подих, запекло нестерпно в грудях.. Він ще встиг рвонути комір сорочки, а далі захрипів і важко впав на підлогу.
... Він на березі моря. Прямо до нього стрімко йде трищогловий вітрильник – фрегат, не інакше! – на всіх вітрилах. Вони такі велетенські, їх так багато, що вже скоро за ними стає не видно неба. Білосніжні й мерехтять... Шовкові? Дивись: онде напис: "Блакитна мрія"! Його блакитна мрія! Це за ним. Від того усвідомлення стає раптом так спокійно, так добре... І вже немає ні жаху, ні розпачу, ні образи на Гриню, тільки спокій, один лише всеохопний Спокій. А вітрила мерехтять, випромінюють світло – тепле, м'яке, доброзичливе світло, що огортає його, окутує і вже немає нічого, крім того світла, він відчуває, як розчиняється, зливається з ним в одне ціле, сам стає частинкою Його... Все.