Пісенька про хвіст і таке інше.
(Разом та по черзі Вертлик та Дзига)
1.
— О, який у тебе хвіст!
Вдався дуже гарно.
— А чи є у тебе хист
Ним махати вправно?
Приспів:
Спочатку вниз,
Тоді праворуч.
Ще повернись,
Тепер угору.
Справді, чудо, а не хвостик.
2.
— Що за лапка! — Що за крок!
— Милий колір дуже.
Втрапив у калюжу.
Приспів.
.....................................
— Справді, чудо, а не лапка.
3.
— Глянь на вуха — вищий клас.
— Фантастичні вуха.
— От були б такі у нас!
— Слухав би і слухав.
Приспів.
…………………………..
Справді, чудо, а не вушка.
ДЗИГА. (Вертлику, тихо, продовжуючи танцювати). Досить теревенів, ближче до справи.
4.
— Нам такий не даний.
— Мрію вже почути спів!
— Рідкісне сопрано!
Приспів.
.......................................
Справді, чудо, а не голос.
ДЗИГА. По-моєму, голос Ховрашка — це те рідкісне колоратурне сопрано з відтінком баритону на басовій основі...
ВЕРТЛИК. Чого-чого? Котурне куди?
ДЗИГА. (Тихо). Ти що, вдруге я таке не вимовлю.
ВЕРТЛИК. Що це за лихо таке?
ДЗИГА. (Тихо). Сам не знаю, але як звучить!
ВЕРТЛИК. (Тихо). Я краще по-простому. (Голосно). Перед нами майбутня зірка! Ну заспівай же нам цей хіт хітів на прізвисько шлягер!
ХОВРАШОК виконує під музику пісню без слів, імітуючи естрадного виконавця.
ВЕРТЛИК. Знаєш, що це мені нагадує? Нічний спів риб у місцевому ставку.
ДЗИГА. М-да, ні голосу, ні слуху, а туди ж — у зірки, бачте, пнеться.
ВЕРТЛИК. Нічого, чим менше голос, тим більше галасу довкола зірки, а ще коли велика кількість слонів побігає по вухах — то взагалі...
Ховрашок припиняє і ображений сідає у куточок, чути слабенькі оплески.
ДЗИГА. Ой, ти чув, що це було?
ВЕРТЛИК. Не знаю, може це листя на вітрі лопотить?
ДЗИГА. По-моєму, це більше нагадує, як ляскають у долоні. Невже знову Мумітроль?
ВЕРТЛИК. Знаєш. Він мені уже набрид! От і де він може ховатися? Я обшукав усі кущі...
ДЗИГА. От я подумав: якщо він ховається, то значить, він нас боїться.
ВЕРТЛИК. Ти думаєш? А тоді чого він у долоні ляскав? Він же насміхається над нами!
ДЗИГА. Що ж робити?
ВЕРТЛИК. Ти ж учений, магістр всіляких чудернацьких наук, ти і думай.
ДЗИГА. Ідея! Як же я забув про чудернацькі науки! Про чаклування!
ВЕРТЛИК. Як? Ти будеш чаклувати? По-справжньому?
ДЗИГА. А якже ж! Не хвилюйся, Ховрашику! Ми покажемо цьому пройдисвіту Мумітролю, як бешкетувати у нашому лісі! Неси мою таємну розчаклувальну книгу! (ВЕРТЛИК приносить велику старовинну книгу). О, це воно. На кожне чаклування є розчаклування. Шукай на літеру "м" — мовчання. А я поки підготуюсь. (Вертлик шукає слово, а Дзига "готується" — імітує різні чаклунські рухи, до Ховрашка). Не переживай, друже Ховрашок, розчаклуємо тебе. Тільки як раптом будуть якісь бурі, урагани, грім, землетрус — не хвилюйся... Це дрібниці — побічні ефекти…
ВЕРТЛИК. Щось тут немає такого.
ДЗИГА. Як немає?... (Дивиться сам). Дійсно, може на "н" — німота?
ВЕРТЛИК. Ур-а-а! Є таке. Є німота вроджена, наживна і примусова.
ДЗИГА. Давай рецепт від примусової. .. (Читає). Як перетворити твар безсловесну у словесну. Так, беремо один чаклунський казан води, казан, кажу, беремо... (ВЕРТЛИК приносить чайник). От нещастя, де ти бачив , щоб чаклунський напій готували у чайнику?
ВЕРТЛИК. А де ти бачив, щоб чай готували в чаклунському казані? А ми ж зранку п'ємо лише чай... Та й яка різниця?
ДЗИГА. А я звідки знаю — раптом від неточності в чаклуванні виростуть якісь ліві вуха на нозі, чи другий хвіст проросте...
Ховрашок в цей час плутається під ногами, заглядає в "казан" і всіляко заважає.
ВЕРТЛИК. Та які там хвости і вуха в чайника? Хіба що зайвий носик...
ДЗИГА. Та не у чайника, а у цього… (Показує на Ховрашка, Ховрашок підставляє вухо) зайчика… (Ховрашку). Зрозумів? Ми про зайчиків. Гаразд, давай у чайнику. На твій страх і ризик. Так, додаємо у воду п'ять крапель роси... ретельно перемішуємо. (Вертлик виконує). Зриваємо одну рослину кропиви...
ВЕРТЛИК. О, я такий рецепт теж знаю, зелений борщ називається.
ДЗИГА. Телепень ти, зелений. Борщ — то борщ, а це чаклунський напій О-о!
ВЕРТЛИК. (Ображено). Ну от сам і готуй свій О-о, як ти такий розумний.
ДЗИГА. Це ти просто не хочеш кропиви рвати. Боїшся?
ВЕРТЛИК. Це я боюсь? Я?... Ну, боюсь. А чого вона кусається?...
ДЗИГА. Дивися і вчися, поки я живий. Береться виделка — одна штука, ніж — одна штука, кропива звичайна — одна штука… (відрізає "кропиву" і наколює виделкою, в цей час цікавий до всього Ховрашок підлізає під саму кропиву і жалиться, відстрибує як ошпарений).
ВЕРТЛИК. І вжалиться Ховрашок, одна штука.
ДЗИГА. Ой, Ховрашику, сильно обпікся? (Ховрашок бігає по колу, гномики за ним, з-за сцени чути дошкульний сміх).