Звісно, Ангела Меркель, і тільки вона, могла бути в центрі їхньої розмови.
Зенон прийняв пропозицію зустрітися у себе вдома дуже кисло, і Карл це відчув.
– Тоді, може, до мене? – швидко зорієнтувався він, але й ця пропозиція не пройшла.
Зенон проводив дні у роздумах про Єлєну. Він розумів, що коли наступного разу власник фабрики знову відлучиться у своє так зване відрядження, то ненаситна стерва захоче продовжити "дружбу" із Зеноном – і віскі тут уже не обійдеться.
Уже під час розмови з Карлом по телефону Зенон подумав, чи не варто поділитися з ним, розповісти про Єлєну, попросити поради, як вийти із ситуації. Але відразу ж і зрозумів, що навряд чи Карл зможе йому по-справжньому допомогти. Та й на іншу роботу, в разі чого, навряд чи влаштує. Зрештою, треба самому розв'язувати цю проблему. І десь у затінку мозку в Зенона народився прийнятний, як він думав, варіант.
Зрештою, погодилися на компроміс. Коли Зенон вертатиметься з роботи, зустрінуться в парку на годинку і поговорять про Ангелу Меркель. Карл розсміявся, що Зенон так швидко його розкусив, а той збрехав, що не хоче і дружину втягувати у політику, бо їй незабаром народжувати. Та й Карл сказав, що його дружина не в захваті від канцлерки, так що вдома вони б не змогли нормально поговорити. Як не крути, а парк виявився найбільш прийнятним місцем для розмови.
Вже за півгодини до того часу, коли Зенон мав іти з роботи, Карл прогулювався у парку. Людей о цій порі було мало – здебільшого такі ж пенсіонери, як він, і молоді жінки з маленькими дітьми.
Несподівано здалеку побачив ніби знайоме обличчя, але, мабуть, це йому видалося, бо що би той чоловік мав тут робити, якщо зараз, за його підрахунками, повинен би знаходитись у США, або, що було би ще краще, на тому світі. А зір падає, так що скоро всі можуть видаватися на одне обличчя.
Зенон вигулькнув десь з-за спини і коли гукнув Карла, той несподівано злякався. Українець намагався бути спокійним, хоча німець професійно визначив, що того щось турбує. Але молоді люди завжди так. Думають, що їхні проблеми є найважливішими у світі і надають цьому занадто великого значення. Коли ж ближче подивитися, з'ясується, що нічого серйозного нема, а сама проблема виявиться надуманою. Але не буде він лізти Зенону в душу. Захоче – сам розповість, а ні – то так і буде.
Вони поручкались, сіли на лавочку, і Карл без прелюдій почав оповідати звичні речі, які Зенон міг побачити по телевізору чи прочитати у газетах. Але в такому тоні і з таким захватом Карл міг говорити про Ангелу Меркель лише із Зеноном.
Він, немов читав лекцію перед одним-єдиним студентом, почав із захопленням казати, що на прес-конференції у Берліні Ангела Меркель закликала до припинення вогню на Донбасі, бо це потрібно для того, щоб знайти тих, хто збив малайзійський пасажирський літак.
Зенон міг би заперечити йому, що на тій же прес-конференції канцлерка Німеччини сказала, що, мовляв, нема альтернативи пошуку діалогу з російським президентом. Ага, нема! А коли спеціалістів із міжнародних організацій не допускають до місця падіння малайзійського літака – це теж нема альтернативи? Зрозуміло, що і в цьому випадку, як і в багатьох інших, бойовики діють не самі по собі, а виконують вказівки Путіна. Проте Зенон вирішив нічого не заперечувати Карлу, бо раптом у голові зринула думка, що таким чином його випробовують на лояльність до Німеччини. І якщо він не виявить цієї лояльності, завтра знову опиниться в Україні. А починати все знову з нуля в нього вже не було ні бажання, ні сил. Тут же він зрозумів, що думка про лояльність виглядала абсурдною, тим більше, коли перевіркою нібито займається Карл, але не міг перебороти себе і взагалі вже не міг ні про що думати, крім Єлєни.
Залишалося спостерігати за тупим німецьким бюргером, який починав його дратувати і аж захлинався від захвату, коли мова йшла про Ангелу Меркель. Зенон усвідомлював, що і в Україні є ті, хто втрачає розум і мліє від правителів, але принаймні особисто він таких не зустрічав, хоча чув від знайомих. А тут ось він, наочний приклад – палкий прихильник Ангели Меркель. Треба пережити це стихійне лихо.
А Карл уже говорив про те, що Ангела Меркель закликала владу Франції припинити поставки Росії вертольотоносців "Містраль". На прес-конференції вона заявила: "У Німеччині ми припиняємо будівництво стрілецького центру в Росії, зважаючи на ситуацію".
Далі він довго розповідав про телефонну розмову Петра Порошенка з канцлеркою Німеччини, але Зенон перемкнув свої думки на Єлєну, розуміючи наближення часу ікс, коли власник фабрики знову поїде у своє так зване відрядження.
Карл бачить, що у своїх думках Зенон витає десь далеко-далеко, і запитує, що сталось. Той відбріхується. Мовляв, останнім часом було дуже багато роботи, перевтомився. Німець підозріло дивиться на українця. Він так не думає, але його вигляд говорить про те, що коли мова заходить про Ангелу Меркель, все інше, в тім числі й власне здоров'я, видається дріб'язковим.
Зенон чемно просить вибачення у Карла, що сьогодні не може вділити йому достатньо часу, і поспішає додому. Він розуміє, що й там не знайде спокою, бо думки про Єлєну роз'їдають йому мозок.
20
Здається, аж тепер вона зрозуміла уповні, що означали мамині слова, сказані татові: "Бісись – не бісись, а Віталіна не твоя донька". А якщо взяти ще й той дивний сон про Путіна з його великою червоною ядерною кнопкою, то взагалі можна було зійти з розуму.
Усвідомлення, що тато – це не її тато, прийшло не відразу. Мабуть, тому, що не хотіла цього сприймати. А тепер не знала, як з цим жити. Здавалося, простіше простого: підійди до мами, запитай: а що ти там верзла, що мій тато – то не мій тато? З'ясується відразу, що мама жартувала. І вони разом посміються й швидко про все забудуть. Але Віталіна добре знала свою маму. Особливо її жорстокість. Коли наступиш їй на мозоль, скаже всю правду – жорстоку і смертельну. Так, мабуть, було і в тому випадку. Тато вивів із себе маму – ось вона й випалила.
Віталіні здавалося, що коли не розпитуватиме маму про ті її слова, то все якось само по собі розсмокчеться. Всі забудуть, що тато – то не її тато. І взагалі, як може таке бути, щоб досі про це ніхто їй не сказав? Вона ж не маленька дівчинка, могли б сказати. Ні, або вона щось тоді не розчула, або це було продовженням сну про Путіна. І чим більше Віталіна переконувала себе в цьому, тим глибше розуміла, що це все-таки правда. Тоді хто її справжній батько? Де його шукати?
Боялася. Боялася підходити до мами, а тим більше до паралізованого тата, аби остаточно його не доконати.
Стоп! Мама сказала татові, що то не його донька. То вона завагітніла від іншого, а тато аж тепер про це дізнався?
Боже! Справді можна було зійти з розуму. Червона ядерна кнопка Путіна видавалася дрібницею на цьому тлі. Як і в сні, дійсність готова була зруйнувати вщент Всесвіт. Всесвіт Віталіни.
21
Коли зранку генерал інфаркту хотів застерегти Лілю, щоби була обережною, бо Іван Андрійович зробив спробу втягнути його до якогось Комітету захисту України, а він уже застарий, щоби бавитись у підпільників, тому від таких людей можна всього очікувати, – внучка сама сказала таке, що йому мову відняло. Щоправда, вона була весела і сміялась, коли повідомила, що виходить заміж за головного редактора видання, в якому працює. Щоб у діда не виникало зайвих запитань, Ліля сказала, що нареченому сорок вісім років, він уже двічі був одруженим, а його старший син – її ровесник, і вона з ним дружить. І все це так прощебетала, ніби щось подібне люди спостерігають щодня, а тому нема чого дивуватися.
Звичайно, на цьому тлі повідомлення генерала інфаркту про Івана Андрійовича щодо ймовірної загрози Лілі виглядало б дріб'язковим і сміхотворним. А коли внучка попросила діда, щоби він підготував тата й маму до звістки про її одруження, він, не маючи слів, лише кліпнув повіками, що, мабуть, мало означати цілковиту згоду з тим, що говорить і робить Ліля.
Не встиг він оговтатись, як вона випурхнула із квартири, сказавши наостанок, що увечері приведе нареченого для знайомства, і щоб дід нічого не готував, бо вони все принесуть з собою.
Коли Ліля пішла, генерал інфаркту не знав, чи має радіти за неї, чи плакати, що насувається велика біда у вигляді її майбутнього майже п'ятдесятилітнього чоловіка, чи… А й справді, було третє "чи". Нехай цей, так би мовити, наречений прилізе сьогодні сюди, то він у розмовах розіб'є його в пух і прах, щоб Ліля сама зрозуміла, що їй краще вийти заміж за сина того, кого вона хотіла бачити своїм чоловіком.
Від останньої думки генерал інфаркту навіть повеселішав, бо не сумнівався у своїх ораторських здібностях, і прийшов до висновку, що не все так погано, як видавалося.
А ще саме того дня він щиро повірив у те, що Порошенко зможе дати собі раду в цій війні з Росією. За липень 2014 року сили антитерористичної операції звільнили ряд міст.
П'ятого липня бойовики залишили Слов'янськ і Краматорськ, а вже наступного дня були звільнені Артемівськ і Дружківка. Українські війська впритул підійшли до Донецька і закріпились у Пісках, що поруч з аеропортом. Того ж шостого липня український прапор з'явився над Костянтинівкою Донецької області.
Диктор телебачення бадьоро повідомляє, що, за даними керівника групи "Інформаційний спротив" Дмитра Тимчука, територія, яку контролюють терористи, зменшилась удвічі.
Десятого липня українська армія витіснила бойовиків із Сіверська Луганської області. Того ж дня добровольчі батальйони "Дніпро-2" і "Донбас" спільно з армійцями розпочали наступ на Карлівку, що в тридцяти кілометрах від Донецька.
Одинадцятого липня штаб антитерористичної операції повідомив про відновлення контролю над пунктом пропуску Ізварине у Луганській області.
Двадцять першого липня українські війська увійшли в Майорське – передмістя Горлівки.
Наступного дня було звільнено Дзержинськ.
Двадцять третього липня сили антитерористичної операції звільнили Сіверодонецьк, а наступного дня бойовики залишили Лисичанськ.
Двадцять шостого липня українські війська впритул наблизилися до Горлівки, причому відразу з кількох напрямків.
Наступного дня сили АТО ведуть наступ на Дебальцеве і Первомайськ, а також ідуть у напрямку Шахтарська.
Двадцять восьмого липня під контроль узято Савур-Могилу – ключову висоту неподалік від Сніжного і кордону з Росією.