Коли народжується дитина, вона робить свій перший крок до смерті. Бути кумиром – хороша справа, але коли тебе кóпають, зневірившись у своїх сподіваннях, — стає боляче. Якби люди, зважившись на щось велике, розуміли, що їх чекає наприкінці, — можливо, вони б і далі лише народжували дітей чи перебували б у товаристві бджіл. Розбуджений людський рій, якому не дали обіцяного меду, — страшна сила. А того дня, 22 листопада 2004 року, коли розпочалася помаранчева революція, придумана і названа так самими організаторами (зрештою, це право батьків – давати ім'я своїй дитині), початок кінця Віктора Ющенка ще був далеко і, здається, лише один дрогославець, старий жид Тіберій Германсдерфер, розумів це.
— А он еврей, — сказав Тіберій Маркович своїй дружині Розі, котра куняла поруч з ним на дивані, одним оком дивлячись телевізор. Показували Центральну виборчу комісію, і Сергій Ківалов, її голова, змучено щось торочив.
— Кто, Кивалов? – запитала стара Германсдерферка.
— Да нет, Ющенко, — думаючи про щось своє, відповів Тіберій.
— Он такой же еврей, как и ты, — роздратовано відповіла Роза, чистокровна жидівка до сьомого коліна, і демонстративно відвернулася до стіни, даючи зрозуміти, що суперечок у цьому питанні бути не може.
Це був удар нижче пояса. Дружина зрідка вдавалася до подібних недозволених прийомів у їхніх сімейних стосунках, і важко було зрозуміти, що на неї сьогодні найшло. Германсдерфер мовчки проковтнув образу, бо розумів, що аргументів на свій захист у нього дійсно нема. Він народився від тата-жида і мами-росіянки, хоча волів би, щоб було навпаки. Відчував себе жидом до мозку кісток – на відміну від тих, хто міг похизуватися своїм чистокровним походженням.
Витримавши паузу, аби не зірвався голос, із якимось притиском сказав:
— И всё-таки он еврей.
Роза повернулася, з-під-лоба глянула на чоловіка, але нічого не сказала.
— А каждый еврей рано или поздно идёт на свою Голгофу. – Останні слова старий сказав тихо, так що, здається, дружина їх не почула. За якусь хвильку вона тихенько посапувала, а Германсдерфер, вимкнувши телевізор, пішов на кухню, прихопивши з полиці томик промов Марка Туллія Цицерона. Сон усе одно втік від нього сьогодні. Він відкрив навмання книгу і став читати.
Вот почему я ещё и ещё раз повторяю: ступай! – и если я и вправду твой враг (а прежде ты так и говорил), если ты не прочь раздуть бурю ненависти против меня, то направляйся прямо в изгнание! Ведь если ты сделаешь это, если ты по приказу консула удалишься в изгнание, то я не знаю, удасться ли мне выстоять под тяжестью людских толков, под тяжестью этой ненависти. Ну, а если ты жаждешь послужить моей чести и славе, то захвати с собой свою шайку отвратительных негодяев и перебирайся к Манлию! Подними мятежом самых пропащих граждан, отдели себя от граждан добропорядочных, объяви войну отчизне, потешься нечестивым разбоем, и тогда станет видно, что я не гнал тебя на чужбину; тебя ждали в твоём кругу – я лишь передал тебе приглашение.
Да полно! Я приглашаю тебя, а между тем известно, что ты уже выслал вперёд вооружённый отряд, который должен ждать тебя у Аврелиева Форума. Мне известно также, что вы с Манлием уже назначили день. Известно мне и то, что ты даже выслал вперёд своего серебряного орла, знаменитого тем, что в своём доме ты учредил ему святилище преступлений; будем надеяться, что теперь он поведёт тебя и всех твоих сообщников к гибели. Ты, пожалуй, не вынесешь долгой разлуки с ним, ибо уже привык возносить ему молитвы, отправляясь на резню, — ведь сколько раз переносил ты нечестивую свою десницу от его алтаря прямо к убийству!
Проте навіть мудрий Цицерон не йшов йому сьогодні до голови. Він прочитав понад півтора десятки сторінок, аж поки не усвідомив, що нічого не пам'ятає. Паралельно думав про своє, сина Вітю, який був його найбільшим щастям і нещастям одночасно.
Закривши з сумом книгу, Тіберій Маркович увімкнув маленький телевізор, що стояв на холодильнику. П'ятий канал передавав ультиматум Ющенка Україні та всьому світу.
Насамперед Віктор Андрійович оголосив про свою перемогу на виборах. Германсдерфер зболено усміхнувся. Це була усмішка людини, яка з добру добу страждала від зубного болю. Якусь мить тому біль припинився. Навіть найгірша новина порівняно з тим нестерпним болем стає дріб'язковою й обов'язково викликає усмішку, як оце зараз трапилося з ним.
Ющенко не довіряє Центральній виборчій комісії. Хоча Тіберій Маркович не ходив на вибори вже впродовж багатьох років, прекрасно розуміючи, що його голос на свій смак використовують недобросовісні члени лічильної комісії, але тут був згоден з Ющенком, бо щойно бачив пики усіх цих центральних рахувальників голосів. Хіба можна, дійсно, довіряти таким людям?
Ющенко вважає, що в Україні розпочався державний переворот, який виявляється у фальсифікації результатів виборів. Усмішка злетіла з обличчя старого Германсдерфера. Він ще не встиг оформити у слова свою думку з приводу сказаного Ющенком, як той звернувся за підтримкою до інших держав та міжнародних структур.
Нутром Тіберій Маркович відчував, що насувається щось грізне, незбагненне, здатне змінити життя мільйонів людей. І коли Ющенко сказав: "Ми повинні сьогоднішній день почати з майдану Незалежності о дев'ятій ранку. Ми повинні навчитися захищати свій вибір. Ми будемо діяти мирно, але адекватно до дій влади", — Германсдерфер вимкнув телевізор. Йому стало лячно. Не за себе, не за дружину. За Вітю. Чим нещасна дитина завинила перед цими клятими політиканами? І де він досі по ночах вештається?
6
Коли Зоя відчиняла двері, то просто мріяла побачити перед собою чоловікових друзів: поета і музиканта Йосипа Старосольського та бутафора з театру і колишнього художника Костю Пліша. Ото зараз дістануть хлопаки під її важку і гарячу руку! Жоден травматолог не зуміє скласти докупи їхні грішні кісточки!
Яким же було її здивування, коли на порозі вона побачила таких же п'яних двох чоловіків, які, втім, були у міліцейській формі. З-за їхніх спин виглядав, здається, тверезий адвокат Романів, якого вона знала, бо одного разу її сестра зверталася за допомогою до нього.
Міліціянти переглянулися між собою. Старший, що мав три зірочки на погонах, мабуть, відчув важливість ситуації, кашлянув у кулак, не втримавши, однак, потужної хвилі перегару, і нерішуче промовив:
— Ми, власне... Степан Сосновський... Власне... Ось, власне...
Оте "власне", слово-паразит, яке несподівано прилипло до старшого лейтенанта, мабуть, і врятувало ситуацію. Ще трохи, і міліціянт випалив би, що, мовляв, свідки бачили мертвим вашого чоловіка, а потім труп десь щез, тож не знаєте, власне, добродійко, де його шукати, ну себто вашого чоловіка, тобто, власне, малося на увазі, його труп, власне. Власне...
— Що він вже наробив, худобина нещасна? – Зоя ледве стримувала енергію, яка накопичилась у її душі за останній час. Це не була позитивна сила, це була руйнація, яка зметала все на своєму шляху, так що міліціянт відразу, здається, став тверезим, бо руйнівна хвиля Зоїної зболеної душі накинулась на його пошматоване довголітнім вживанням алкоголю тіло. – Приплівся весь у вині, тепер дрихне!
Мабуть, тієї миті було би цікаво поглянути на обличчя Олексія Романіва. На жаль, історія не зберегла нам того відбитку життя, а вийшла б геніальна картина. Можемо лише гадати, що на обличчі дрогославського адвоката відбилася суміш любові та добра до всього людства. Він ладен був віддати п'яничці-художнику навіть місячну платню і більше, аби лише той був живий, аби докори сумління не мучили все життя, що залишилося, через не дані тоді копійки на самогонку.
І сержант, і адвокат уже давно зрозуміли, що Степан Сосновський живий, що все гаразд і на радощах можна випити, але істина геніального відкриття ще ніяк не могла достукатися до затьмареного алкоголем мозку старшого лейтенанта.
— Стривайте, жіночко, — за інерцією лепетав він, щомиті кашляючи у кулак, мабуть, боячись, що влитий у горлянку протягом цієї ночі алкоголь несподіваним чином виплеснеться назовні — й тоді у всіх виникнуть проблеми.
Зоя не поділяла тривожно-пафосного тону в голосі п'яного міліціонера, їй все набридло, байдужість навалилася на плечі, хотілося вмить покінчити з цими п'яничками і власним чоловіком:
— Степане, вставай, тебе забирають у міліцію! — крикнула Зоя і, мабуть, розбудила сусідів.
Тепер, здається, і старший лейтенант починав розуміти, що все гаразд, труп нікуди не зникав, просто трупа як такого не було, а цей адвокат щось наплутав. Пляшку з нього!
Сонний і заспаний, з-за спини Зої з'явився Сосновський. Він був переляканий, бо подумав, що натворив щось, будучи п'яним, а тепер доведеться відповідати.
Несподівано заговорив Олексій Романів. Він, як ніколи, здається, у своєму житті, не був таким веселим:
— Степане, то ти живий?
— А чого би я мав вмирати? – буркнув Сосновський і зле глянув на адвоката, згадавши, що той не дав йому нещодавно грошей на самогонку.
7
Минулої ночі найщасливішою людиною у Дрогославі був, мабуть, Вітя. Це була Божа людина, і хоча йому вже давно перейшло за двадцять, все одно він залишався щирою і наївною дитиною, котра вірить у добро і не сприймає зла.
У Віті було відсутнє почуття страху. Навіть найзліші дрогославські пси, які зграями вешталися містом, наводячи жах на перехожих, були йому найліпшими друзями. Він жартома або коли був голодний міг відібрати у них кістку чи щось їстівне, а вони лише гарчали і ніколи не наважувалися покусати свого кривдника. Втім, Вітя ніколи усього не забирав, а залишав собаці її частку — рівно стільки, скільки вважав за потрібне, і це було не якесь банальне арифметичне ділення, а подаяння Божої людини, яка не читала Біблії і навіть не підозрювала, що існує така Книга Книг, але все життя діяла за Божими Законами.
Вітя всенькими днями вештався Дрогославом, заходив до кав'ярень, йому давали щось поїсти. Дивно, але ніхто не пропонував йому алкоголю, ніби на чолі у Віті було написано, що він не п'є. Він і справді за все своє життя не скуштував ні грама спиртного, а тому дивився на світ тверезими очима. Потьмарений розум не був йому перешкодою у сприйнятті всього сущого. Він жив своїм життям, далеким від існування людей, які вважали себе праведниками на цій грішній землі, але якби хто заглибився у світ його думок, то волів би поміняти свої мізки на Вітині — так було божественно і затишно у його черепній коробці, так мирно зі світом співіснувало його єство!
Він уже давно хотів іти додому, але всі навколо були такими збудженими, неодмінно запрошуючи його скуштувати щось смачненьке, що він залишався з людьми, сонно споглядаючи за їхнею метушнею.