Гасьці це не видавалося дивним. Мабуть, цього хотів її чоловік – Бог, цар і герой в одній особі. Він приставив Людвіга, щоби з нею нічого не сталося. Так, він був її чоловіком – і не тому, що Гаська переспала з ним. Саме цього процесу входження в її тіло вона не пам'ятала. Але для неї було головним, що цей чоловік заволодів її душею. Гаська знала, що має зробити для нього. Якщо треба, переступить не лише через труп Василя Андрійовича, а й через тіла мами й тата.
Навдивовижу життя стало легким і щасливим. У кожному зустрічному Гаська готова була побачити друга. Лише Василь Андрійович тепер став її особистим ворогом, якого треба ліквідувати. Гаська не розуміла, звідки в неї народжується ненависть до Василя Андрійовича, але якби навіть хотіла зупинити цей процес всередині себе, вже б не могла цього зробити. Чоловік своїм поцілунком у лоб ніби запечатав її, зачинив усі ходи для відступу. Та Гаська й не хотіла відступати, поки не принесе в жертву Василя Андрійовича.
Несподівано знайшовся зошит із її записами. З'ясувалося, що він спокійнісінько лежав собі під подушкою. Гаська знову стала записувати свої відчуття й цього разу не боялася, що хтось знову може поцупити його в неї.
І коли одного ранку Гаська відчула, що сьогодні зустрінеться з Василем Андрійовичем, зрозуміла, що слід вдягнути міні-спідничку і блузку, з якої б вистрибували груди.
30
День був сонячний. На небі – ні хмаринки.
– Яка ж ти сьогодні гарна, – сказав Людвіг, відразу пожалкувавши про це, боячись гніву Гаськи, а ще більше – що розповість про його залицяння тому чоловікові з національної безпеки.
Але Гаська не звернула на ці слова жодної уваги. Вона розуміла, що сьогодні в її житті повинно трапитися щось незвичне і незворотне. Це відчуття йшло зсередини і відбилось насамперед на її обличчі, як буває з вагітною жінкою, коли вона відчуває дитинку в собі.
Ось цей вираз обличчя й побачив Людвіг, ще не розуміючи, що саме вдалося пізнати йому, а не комусь іншому. Він не смів брати Гасьчину руку в свою, як раніше. Після розмови з тим чоловіком із національної безпеки Людвіг нізащо на світі не наважився би поцілувати дівчину, яку продовжував кохати, намагаючись вдавати із себе байдужого в її присутності. Йому чітко втовкмачили в голову, що слід забути про симпатії до Гаськи, бо мова йде про справу державного значення. І хоча Людвіг тепер завжди був поруч з Гаською, все ж відчував себе не її хлопцем чи майбутнім чоловіком, а ніби тіло-охоронцем, хоча йому ніхто не сказав, як саме він повинен діяти, якби Гасьці справді загрожувала небезпека.
Не сказавши одне одному жодного слова, Гаська і Людвіг намотували кола в міському парку культури і відпочинку, коли вона здалеку побачила Василя Андрійовича.
31
Гаська радше відчула, ніж зрозуміла, що це саме Василь Андрійович, а не хтось інший. Вона не пам'ятала, коли вони востаннє бачились, а тому не давала собі звіту, чи можна було за цей час відростити таку розкішну бороду. Великі окуляри із затемненими скельцями ховали не лише очі, а й обличчя. І лише накульгував Василь Андрійович так, як тоді, і Гаська не могла його сплутати ні з ким іншим.
Вона відчувала, що Василь Андрійович дивиться не стільки на неї, скільки сполоханий з'явою Людвіга. Що цей хлопчисько робить тут? Неспокій Василя Андрійовича миттєво й невидимо передався їй, ніби вони вже були назавжди скуті єдиним ланцюгом нещастя.
– Купи мені морозива, – сказала Гаська, й аж самій стало весело, що вона зуміла так швидко й безпечно розв'язати цю проблему.
Людвіг, нічого не підозрюючи, побіг виконувати забаганку Гаськи, ніби песик, якому кинули палицю, а він має її принести.
Порівнявшись з Гаською, Василь Андрійович тицьнув їй у руку папірець, пронизав її наскрізь поглядом, аж всередині неї все затерпло, і швидко пішов геть, ще більше накульгуючи. Коли він торкнувся її руки, ніби струм пронизав усе Гасьчине тіло.
Здається, минула вічність. Гаська безпорадно озиралась. Скільки не вимацувала поглядом кожний куточок парку культури і відпочинку, Василя Андрійовича ніде не було, ніби випарувався, мов роса на сонці, в часі й просторі.
32
"Завтра будь на цьому місці о десятій ранку, але без Людвіга".
Гаська до останнього вагалася, чи справді це був Василь Андрійович, але записка свідчила про реальне його існування.
Гаська затиснула записку в кулак, щоби вдома ще раз уважно перечитати її, ніби намагалася знайти щось потаємне, чого не було написано.
Людвіг висолопив язик, мов пес, і біг до Гаськи, але за декілька кроків перед нею перечепився і впав, роздушивши тілом морозиво. За інших обставин Гаська би розсміялась із невдатного кавалера, але тепер Людвіг упіймав погляд цариці. Не було нічого гіршого для раба, ніж не виконати її наказ. Саме так він це витлумачив, пролепетав: "Я зараз ще куплю" – і побіг знову за морозивом.
Гаська була розчарована. Ні, Людвіг з його дурнуватим морозивом її зовсім не цікавив. Вона думала, що сьогодні все закінчиться. Люди її чоловіка схоплять Василя Андрійовича – і для Гаськи настане вільне й щасливе життя.
Вона з жахом згадала, що забула на тумбочці біля свого ліжка пляшечку з рідиною для Василя Андрійовича. А що коли мама знайде і спробує скуштувати?
Більше Гасьці не було що тут робити. Про Людвіга, який побіг за морозивом, вона вже не думала.
33
Гасьці здалося, що в пляшечці, призначеній Василеві Андрійовичу, не вистачає декількох крапелинок. Але спробуй на око точно визначити. Гаська уважно подивилася на маму, але та з олімпійським спокоєм витримала її погляд. Довелося пляшечку сховати під подушку. Там лежав зошит із її записами. Подушка ніби стала оберегом таємниць Гаськи, до яких ніхто не мав доступу. Принаймні так хотілося Гасьці.
На когось іншого Гаська би вже давно розсердилась, але лише не на чоловіка. Він не сказав їй, чи має йому якось повідомити, коли зустріне Василя Андрійовича. Не Людвігу ж говорити, щоби зв'язався з її чоловіком і передав зміст записки про завтрашню зустріч із Василем Андрійовичем.
Людвіг не забарився сповістити про себе. Він зателефонував Гасьці. Вона відчувала, що він ображений. Ще б пак! Кинути напризволяще кавалера, який постраждав через морозиво. Таке могла собі дозволити лише Гаська. Але Людвіг не скаржився, розуміючи, що сьогодні йому вже нічого не світить.
– Я зайду до тебе завтра о десятій, – сказав.
– Добре, – байдуже відповіла Гаська, розуміючи, що о цій порі вона в міському парку культури і відпочинку зустрінеться з Василем Андрійовичем, з яким назавжди буде покінчено.
34
Якби Гаська зараз глянула на себе в дзеркало, то побачила би не красиву дівчину, чи то пак уже жінку, якою була ще недавно, причому в основі лежала не зовнішня, а внутрішня краса. Вона би побачила самовдоволену самку, яка жадає чоловіка, а до всього іншого їй нема справи.
Гаська уявила собі обличчя Людвіга, який завтра зайде до неї о десятій ранку, тоді як о цій порі Гаська отримає блаженне задоволення від того, що впіймають Василя Андрійовича. Їй вже стало солодко і приємно, ніби самотужки з'їла великий торт, що вдасться ошукати цього бовдура. Звісно, цим словом вона назвала Людвіга.
Але вже наступний спалах у її свідомості приніс неспокій. Гаська хотіла згадати обличчя чоловіка – і не змогла. Вона бачила його ніби окремо. Ось міцна рука, яка ляснула її по щоці. А ось очі, з яких іде космічний холод. І теж окремо губи, які вона хоче поцілувати. Але цілісна картина відсутня.
Гаська заплющує очі й ніби в сповільненому фільмі бачить свою подорож його обличчям. Але все настільки крупним планом, що видно кожну зморщечку і не можливо побачити саме обличчя, яке має бути неповторним, і Гаська в цьому впевнена. Замість цього вона чомусь шепче: "Непотворним" – і їй здається, що обличчя в цього чоловіка саме потворне, а не красиве, і Гаська вже не називає чоловіка своїм, ніби випаровуються чари того коньяку, який вона змушена була випити в кабінеті агента національної безпеки.
35
Їй наснилося, що Василь Андрійович знімає бороду і приміряє її Гасьці. Каже: "А тобі личить". Гаська усвідомлює, що борода міцно приклеюється до неї. Вона не бачить чоловіка, який бив її, але відчуває холодок в тому місці на лобі, куди він її поцілував, і чує, що він каже: "Для повного щастя мені бракувало ще бородатої жінки".
Гаська прокидається. Дивиться на годинник. Сьома ранку. Обережно двома пальцями доторкується до підборіддя. Звісно, нема ніякої бороди. Лише пушок над верхньою губою. Постійно має з цим проблеми. Позбудешся його, а він знову росте. Людвіг каже, що той пушок над верхньою губою робить її сексуальною. Мало що думає Людвіг. Він не її чоловік. А чоловікові той пушок не подобається. Гаська впевнена в цьому.
Гаська довго чаклує перед дзеркалом. Залишається задоволеною. Усмішка від вуха до вуха засвідчує її гарний настрій.
Вона кладе в сумочку пляшечку з рідиною для Василя Андрійовича. Ще не знає, як і коли його застосувати. І чоловік детально цього не пояснив. Але вона кмітлива. Впорається. Сьогодні розпочнеться новий етап її життя.
Гаська дивиться на годинник. Дев'ята ранку. Мама кличе снідати, але Гаська не хоче. Справи треба робити натщесерце.
Вдягається і виходить надвір, щоб не зіштовхнутися з Людвігом, який любить приходити раніше встановленого нею часу.
36
У міському парку культури та відпочинку Гаська була вже пів десятої. Сіла на лавку. Їй здалося, що занадто багато молодих людей гуляють о цій порі тут. Потім подумала, що це, мабуть, хлопці чоловіка. Вже не казала "її чоловіка", але ще не був для неї "незнайомцем". Невже вона справді не пам'ятає, як він увійшов тоді в неї? Дівчата казали, що перший раз буває боляче. Болю з чоловіком Гаська не пам'ятала.
Їй здалося, що вона забула вдома пляшечку з рідиною, призначеною Василеві Андрійовичу. Все похололо всередині неї. Заглянула в сумочку. Фу! Пляшечка була на місці.
А вже за п'ять хвилин до десятої Гаська зрозуміла, що вона дурепа. Ні, Дурепа з великої літери! Василь Андрійович написав, щоби була на тому місці. На якому тому? Гаська не пам'ятала. Парк культури і відпочинку був великим, а для Гаськи зараз – більшим, ніж планета Земля.
Паніка почала охоплювати її. До тями привів дзвінок від Людвіга.