Батько мій, було, підкрадеться до його та й поб’є! Він тоді й зовсім покине та й піде на могилу до Пединівки у Кульбашів ліс. Той ліс від могили був з півверстви. У лісі з лопухів зробить щитку, щоб сонце не пекло, та й сидить тоді на могилі або біля вітряка, а то у печеру залізе, що була на тій могилі".
Одно слово: не гаразд було жити Тарасові у дядька, він подяковав дядькові і вернувся до батьківської хати. Але тут нове лихо. Мачуха Оксана сподобалася дяку Богорському і почали вони з ним бештувати. "Марусю сліпу, було, вижене з хати, а сама з дяком п’є 84!"
Тоді ото чи з власної волі, як каже Тарас 85, чи з примусу діда Івана, як розповів мені Петро Павлович, Тарас пішов вдруге в школу вже до Богорського і "поселився у його яко школяр і робітник 86". Тут була обопільна вигода: Тарас, живучи у школі, спекався ненависної йому мачухи, а у Богорського з його був робітник, що давав йому і заробіток, а до того, йдучи до Оксани, він кидав школу на Тараса і, щоб надати йому більшого авторитету і більш прикрепити його до школи, зробив його "консулом".
"З того часу, — каже Шевченко 87, — починається моє життя практичне. Перебування моє в школі було доволі не комфортабельне, — іронізує він далі. — Добре ще, коли траплялося, що хто вмре на селі, а то просто доводилося голодовати по кільки день".
Тарас знав тоді увесь Псалтир по пам’яті, читав його виразно, голосно і тямив, що людям подобається, коли над покійником читають виразно, голосно. Відав він і те, що читання над помершим Псалтиря було привілеєм дяків, а дяки часто замість себе посилали школярів. Нарешті, розумів, що дяк, людина п’яна, не завжди через підпиток спроможен читати Псалтир, значить, — охоче візьме його яко доброго читаку і посилатиме читати Псалтир. Згуртовавши все оце, бачимо, що Тарас, може, і з доброї волі пішов до дяка Богорського, щоб добувати собі мізерний заробіток.
83 Цілинна земля.
84 З того ж Прокопового листа.
85 Поэмы и повести. — С. 664.
86 Ibidem.
87 Ibidem. /45/
Виразне і голосне читання Тарасове подобалося людям, його охоче кликали, де траплялася потреба читати Псалтир 88. І не було в селі поховано ні одного мреця, над яким Тарас не читав би Псалтиря 89. Коли було читання утомить хлопця, він, щоб швидше дочитати до краю, візьме, було, та на половині кафізми і почне "прийдіте поклонімося". Люде зараз христяться, б’ють поклони, а він тим часом, відвернувши від себе увагу слухачів, перегорне кільки аркушів не читаних 90. "За читання давали книш і копу грошей. Гроші брав собі дяк, а Тарасові давав з них п’ятака на бублики. Раз якось за читання Псалтиря один селянин подаровав йому ремню на пришви, але дяк одібрав яко свою власність" 91.
Заробіток Тарасів у дяка був дуже мізерний, а з того треба було одягатися і обуватися. Тим-то й нема нічого чудного, що хлопець "ходив звичайно в сірій дірявій свитці; завжди в брудній сорочці, бо випрати було нікому, мачуха про його зовсім не дбала, а про шапку та чоботи і спомину не було ні влітку, ні зимою" 92. Замість шапки він сам пошив собі щось таке, що походило на польську конфедератку 93. Коли траплялося, що він приходив в Зелену Діброву до сестри Катерини, так завжди босий, трохи не голий і з усякою нечистю в голові 94. Опріч одежі, страшенно бідував він і на харчі. Богорський, звісно, п’ючи та гуляючи з Оксаною, й не гадав про їжу задля свого "консула". "Консульство", хоч і поліпшувало трохи матеріальний побут хлопця, зате ж вельми псовало його морально. Головним обов’язком "консула" було сікти школярів різками; тим-то школярі, щоб прихилити до себе ласку "консула" і щоб він під годину екзекуції не дуже боляче бив різками, приносили йому гостинці. Тарас зробився страшенним хабарником.
88 Киев[ский] телегр[аф]. — 1875. — № 25.
89 Поэмы и повести. — С. 665.
90 Киев[ский] телегр[аф]. — 1875 — № 25.
91 Поэмы и повести. — С. 665.
92 Ibidem.
93 Основа. — 1862. — Кн. III. — [С. 8].
94 Киев[ская] стар[ина]. — 1882. — Кн. IX. — [С. 562]. Замітка П. Лебединцова. ["Тарас Григорьевич Шевченко. Некоторые дополнения и поправки к его биографии"].
Хто приносив йому більше дарунків, тому він менш різок давав; одну чи дві і то злегенька, та хватаючись швидче перечитати четверту заповідь; а хто приносив мало або зовсім не /46/приносив хабаря, того бив боляче, читаючи повагом та зупиняючись: "Помни... день... суб... ботній" 95.
Школярів в школі було небагацько; через те самими хабарями не можна було прохарчуватися і "консул", голодуючи, мусив пускатися на інший "промисел": він крав курей, гусей, поросят і серед ночі варив собі юшку отам в печері на Пединівській могилі. Кирилівці, помітивши, що в печері часом вночі горить огонь, почали гадати, що в печері поселилася "нечиста сила", і прохали попа вигнати чортяку. Піп, взявши громаду, пішов до печери, вичитав молитви, окропив свяченою водою вхід в печеру і казав, щоб хто поліз туди та подивився, що там є. Ніхто не відважувався. Тоді люде скинулися і зібрали скільки там грошей, щоб заплатити тому, хто полізе в печеру. Охочим перш за всіх виступив Тарас; спершу громада не хотіла його пускати, жаль було, щоб там не знівечив його чортяка, а далі згодилися: "Нехай лізе, воно ще мале, до його нечиста сила не пристане". А Тарас і виду не подав, що він добре відає, що в печері тій чортяки нема, а є тільки кістки з покрадених їм птахів та поросят. Навпаки, він вдавав, що боїться лізти і казав, щоб до його прив’язали верьовку про всяк случай: коли, мовляв, нечиста сила скоїть над ним в печері що непевне, так буде принаймні яким робом витягти його. Люде послухалися, вволили його волю, і він на прив’язі поліз в печеру; там поприбирав сліди свого куховарства і виліз назад в доброму гаразді, повідаючи, що в печері жодного чортяки нема. От і заробив гроші" 96.
95 Чалый М. К. Жизнь и произведения Шевченка. — С 13
96 Киевский телегр[аф]. — 1875. — № 25 — звістки, подані Козачковським. Коли сей факт дійсне був, так не можна мені гадати, щоб той піп, що кропив печеру, був о. Кошиць, бо він був чоловік доволі освічений і не пішов би потурати забобонам темного люду. Але другий піп Іван Нестеровський, може, і спроможен був се вчинити, бо був чоловік майже без освіти: вся освіта його була в тому, що він у батька свого, попа в селі Копончах Черкаського] пов[іту] "изучился российской грамоте и цифирному уставу". (Див.: "Клировые ведомости" з Кирилов[ської] церкви)
"Консульство" одначе не убезпечало самого Тараса від різок з рук Богорського, людини не тільки п’яної, але і жорстокої; до того ж, можна гадати, що проти його мстива мачуха під’юджувала дяка. "Тарас, як розповів П. П. Шевченко був язикатий, мовчати не вмів; бачив, що мачуха поводиться недобре, його не любить, лютує на його... він дорікав їй, що вона гуляє з дяком, а вона цьковала на його дяка. Вона і била його". Мусив він з хати тікати до школи, а в школі дяк б’є... треба знов тікати. Було так, що "доки дяк у Оксани п’є, доти Тарас у школі; дяк до школи, а Тарас в /47/ кущі, в калину до Желеха. Часом цілий день, а то й два ховається в кущах від мачухи да від дяка. Тоді сестра Ірина, як піде в яр по воду, то й однесе йому хліба, а то було і сам він підкрадеться до хати, а Ірина нишком винесе йому попоїсти 97.
Дід Тарасів Іван стратив нарешті терпець з Оксаною. Брат Тарасів Микита навчився стельмаховати і "дійшов до зросту"; дід оженив його, гадаючи, що Оксана схаменеться і не бештоватиме з дяком 98. Тим часом Тарасові з того ліпше не стало; дяк Богорський почав ще більш пиячити з своїм приятелем Іоною Лимарем. Вертаючи з читання Псалтиря, Тарас трохи що не завжди заставав в школі і Богорського, і Лимаря "мертвецьки п’яними" 99. Звісно, чим більш запивав Богорський, тим більш бив і школярів, і Тараса. Безглузда причепистість дякова зробила школярів у відносинах до нього — лукавими і мстивими. За всякої зручної нагоди школярі обдурювали свого учителя і чинили йому які тільки спроможно було пакості. "Оцей деспот, — каже Тарас, — в моєму серці закоренив на цілий мій вік глибоку огидливість до всякого надсильства чоловіка над чоловіком. Моє дитяче серце міліони разів було ображене отим нащадком деспотичних семинарій і я скінчив на тому, на чому звичайно спиняються люде беззащитні, у яких порвався терпець. Раз якось, вернувшись у школу, Тарас побачив, що Богорський — п’яний без пам’яті; тоді він ужив проти учителя власну останнього зброю — різки. Зв’язав його і вибив його різками, скільки стало дитячих сил і таким чином поквитовав з ним за його жорстокість. "З усіх пожитків п’яниці дяка Тарас уважав за річ найкоштовнішу якусь книжечку з кунштиками, себто з гравірованими малюнками. Він не встояв проти спокуси забрати нишком ту книжечку і не вважав тієї крадіжі за гріх; та серед ночі і втік з Кирилівки в Лисянку" 100.
Отож школою Богорського і скінчилася шкільна наука Тараса Шевченка 101.
97 З усного переказу Петра Павловича Шевченка та з листа Прокопа Микитовича Шевченка, писаного до мене [21] вересня р. 1893 [(ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 9 — 10, зв.)].
98 Ibidem.
99 Кобзар. — 1876. — С. XVII, автобіографія Шевченка.
100 Ibidem і Правда — 1876 — [№ 1. — С. 24]. Споминки Варфоломея Шевченка.
101 Може бути, що суд Шевченків над Богорським і осуд за жорстокість трохи не помірний. Не на те, щоб виправдувати Богорського, а єдине на те, щоб нам можна було безсторонньо судити про його, мушу сказати /48/ от що. Богорський був попович з села Верещиків (нині в Звенигородському повіті). Учився в Київській духовній семінарії, та не скінчив там науки, а дійшовши до "середньої класи риторики" і повчившись в хорі архієрейському співам і церковній службі, пішов на 24 р. свого віку дяком в село Кирилівку — р. 1824. (Див.: "Клирові відомості" церкви Кирилівської). З сього знати, що він не вельми надився до науки і освіти. Зростав він і зріс, як і всі інші школярі усіх нижчих і середніх шкіл, на "березовій каші". В школах не тільки часу Богорського, але й геть пізніше, напр[иклад], з самого початку рр. 1860 навіть у світських гімназіях різка і взагалі бійка школярів так пановала, що педагоги не гадали навіть можливим — учити не б’ючи. В ч. 73 урядового "Церковно-общественного вестника" на рік 1879 попалося мені яскраве свідоцтво того, як педагоги рр.