І в погляді відвідувача отець Степан прочитав, що той знає його не лише як священика. Здалося йому, що встав і поклонився він якось не так, як би це мало бути, ніби знав якусь сокровенну таємницю отця. Але священик швидко заспокоївся, бо мав сьогодні багато роботи, треба було починати хоч із чогось. А з попереднього життя йому нічого не загрожувало, бо, здавалося, всі кінці надійно заховав у воду і в прямому, і в переносному значенні цього слова.
Нарешті він прийняв незнайомця, намагаючись не дивитися йому в очі, хоча відчував на собі його гарячий погляд. Ситуація була звична для отця: незнайомцю треба було поховати дружину, а грошей достатньо не мав, бо щойно повернувся з лікарні, і всі кошти пішли на нього, а тут дружина несподівано душу Богові віддала.
Отець Степан почав філософствувати на тему, що поховати небіжчицю, звичайно, треба, бо слід чинити по Божих законах, але життя зараз важке, треба розуміти, що й священик їсти хоче, а гроші не падають йому з неба, як манна небесна. Незнайомець, здавалося, все зрозумів і заздалегідь підготувався до цієї розмови, бо витягнув з кишені годинник.
Священик в одну мить второпав, що то дорогий годинник, який покриє всі його видатки на похорон небіжчиці, та ще й зверху залишиться, але вигляду не подав.
— Ось, від покійної матері залишився, — чомусь ніяковіючи, сказав незнайомець, ніби вибачався, що нічого іншого не може запропонувати отцеві. Той несміливо глянув в очі вдівця, але не прочитав у них нічого такого, що би забороняло йому відмовитися від такого щедрого дарунку. Вдаючи на обличчі пихатість і невдоволення, отець Степан узяв годинник з рук незнайомця, повертів його на різні боки і знову вдарився у філософію. Мовляв, з цього ситий не будеш, але він збирає подібні речі, а тому це лише частково відплатить йому за похорон, але на все воля Божа і людям треба помагати в біді.
На цім і порішили, нашвидкуруч домовились, як і коли все має бути, і незнайомець пішов. Отець Степан міг би вже забути про нього наступної ж хвилі, але все ще тримав у руках годинник, який, безумовно, був коштовним і незвичним. Священик вирішив до кращих часів відкласти любування цим скарбом, думати про те, як вигідно його продати істинним шанувальникам подібних речей, а поки що поклав годинник до сейфу, в якому зберігав найцінніше і пістолет про всяк випадок. Оскільки в нього справді було багато роботи, яку конче необхідно було зробити саме цього дня, то й узявся її виконувати, відганяючи думки про незнайомця і годинник його матері.
2014
ЗМІСТ
Щасливий
Журналіст і повія
Старий
Духовний наставник
Особливий
Сексоти
Божевільний
Мертве місто
Галицька Республіка
Шапка
Дівчина в рожевих трусиках
Прокурорша
Мурчик і Юрчик
Перекладач
Яірам
Дивна пацієнтка
Двійник
Бомж і прокурор
Філософія Антонюка
Жовтогаряче сонце в чорному квадраті
Тато
Годинник