И. Письмо к изд[ателю] — редактору "Русской старины" М. И. Семевскому]. — Рус[ская] стар[ина]. — 1880. — Кн. III. — С. 600.
Слідство провадив начальник "III отделения" генерал Леонтій Дубельт під кермою і доглядом шефа жандарів гра-/235/фа Орлова. Цар велів, щоб при опитах був і секретар Бібікова — Писарєв. З[і] споминок Костомарова і з документів, які доводилося мені бачити, знати, що головним помічником Дубельта був "действительный статский советник" Михайло Максимович Попов, колишній, як каже Костомаров, учитель відомого критика російського Вісаріона Бєлінського 437.
Слідчі перш за все розглянули забрані в арештованих папери і інші речі. У Костомарова, опріч іншого, був перстень з написом "Св. Кирил и Мефодій", печатка з вирізаними словами "Іоанна, глава XIII, стих. 32, Н. К."; статут товариства і зшиток рукописний з творами Шевченка "превосходно иллюстрированными". У Куліша, опріч іншого, той самий, що і в Костомарова, "Закон божий", зшиток недрукованих творів Шевченкових, між ними "Кавказ" і "Сон", і проект просьби до царя, щоб дозволено було заводити на Україні школи задля освіти народу. З паперів Марковича можна зауважити тільки на листи Пильчикова та якоїсь родички Марковича Катерини Керстен, де вона доводила Опанасові "непристойность стихотворений Шевченка и ничтожество малорусского языка": на її думку, Шевченко тому писав по-українські, що "не силен был в русском языке" 438. В паперах Гулака теж знайдено статут товариства, "Закон божий" і "Наддністрянку"; нарешті, в паперах Шевченка 439 були: 1) вірш Чужбинського і Андрузького; 2) чотири листи до його Куліша: в одному з них 23 липня 1846 р. з Петербурга Куліш висловлює своє глибочезне поважання до Шевченка; в другому пише, на які добрі добутки він здобувся, подорожуючи по Україні; в 3-м каже, що коли вони взялися проясняти очі землякам, так повинні діяти так, щоб один одному помагав, по правилу Хмельницького: "Тим і стала козацькая сила, що у нас, панове-молодці, була воля і душа єдина"; нарешті, в четвертому була звістка, що харків’яне заходжуються видавати "Записки о Южной Руси" і кличуть до праці його, Шевченка і інших.
437 Див.: автобіографію] Костомарова, записану Н. Білозерською. — Русская мысль, 1885, кн. V і VI, і Русск[ая] стар[ина], 1887, кн. III.
438 Киевск[ая] стар[ина]. — 1893. — Кн. III. — С. 461 і листи людей приватних, ще не оголошені.
439 За се цар пошановав Керстен епітетом "благоразумной и рассудительной девицы".
Два листи Квітки, в них останній "очень дурно отзывается о москалях и называет их — дурными кацапами", лист княжни Рєпніної, писаний 9/21 грудня 1845 р., де княжна /236/ натякає, що вона примірковала зробити щось на користь Шевченкових кревняків; листи якогось Карпа і Штрадмана, що був учителем у Рєпніних. З власних творів у Шевченка були "Сон", поема "Осика", написана 7 березіля 1847 р. у Седневі; кілька дрібних віршів; зшиток творів його, влаштованих до цензури з передмовою, в якій слідчі зауважили, що він "бранить (лає) русских" і каже: "Променяли мы свою добрую родину на пьяницу непотребную" (Россию). Слідчим кинулося в вічі, що у Шевченкових паперах нема статуту товариства, на руці нема у його перстеня, нема і образка Кирила і Мефодія. А се потроху свідчило б то, що він не належить до братства.
Почались опити арештованих.
І Куліш, і Костомаров в одно слово запевняють, що Дубельт 440 на опитах поводився занадто неввічливо, по-грубіянськи, гукав, лаявся паскудними "площадными" словами, тупотів ногами, загрожував карою на горло. Костомаров додає, що з Шевченком Дубельт поводився геть зневажно і на одному опиті мовив до Костомарова: "Та й гарне ж було б те товариство, до якого б належав і Шевченко". Куліш в своїх споминках характеризує Дубельта і Орлова "хлоп’ятами під сивим вусом, тільки що лиха доля московська звеліла їм правити дорослими. Та ще як правити, без всякого закону". Костомаров називає Дубельта старою лисицею. Опріч того, слідчі не соромилися уживати спокуси і підступства. Михайло Максимович Попов, як оповідає Костомаров, часто приходив в келії до узників і всякими заходами влещував і спокушав їх, щоб на опитах говорили те, чого бажав Дубельт, напр[иклад], що вони дійсно організовали товариство, але не політичне, а наукове, таке, щоб між слов’янами простало православ’я і з’єднання усіх слов’ян в одну державу під рукою імператора російського. Слідчим, очевидна річ, треба було довести тілько, щоб самі арештовані призналися, що товариство існовало; а вже яке товариство: чи наукове, чи політичне, про те розсудила б сама "третєотділенська юстиція".
440 Дубельт — начальник "III отделения" — родом гішпанець. Попередник графа Орлова — шеф жандармів і начальник Дубельта — граф Бенкендорф держав його в "полном подчинении"; в листах до його Дубельт підписувався "нижашим рабом". Див.: Рус[ский] арх[ив]. — 1892. — Кн. VII. — С. 357 — 358.
За такими заходами слідчих не диво, що дехто з братчиків поплутався. Напр[иклад], погрози і похвалки карою на горло, з одного боку, а з другого, — обіцянки царської ласки /237/ і нагороди за щирість так вплинули на Василя Білозерсько го, що він, повідав нам Куліш, "впавши навколішки, в усьому признався, з щирим каяттям повинився і все розповів про товариство" 441. З вісток урядових знаємо, що Білозерський на опитах виявив "благородство і откровенность" (звісно, з погляду слідчих і графа Орлова). Плутався і Андрузький, говорячи на опиті, що "Шевченко був крайнім репрезентантом української партії в слов’янському товаристві, а товариство те мало на меті возродити гетьманщину"; далі, що Шевченко "усіх монархістів називав падлецами; підбивав товариство до більш енергічної діяльності і до видання часописі мовою українською; а з гетьманів — більш за всіх хвалив і шановав Мазепу", і, нарешті, що "противозаконні" Шевченкові твори були на схованці у Навроцького" 442.
Більш за всіх стійко і з великою повагою до власного пошановання, до української ідеї і до Шевченка поводилися на опитах Гулак, кревняк його Навроцький і Куліш. Про Гулака граф Орлов в своєму "докладі" цареві каже: "що він незвичайно уперто не хотів відповідати на питання; не признавався навіть в тому, в чому призналися Білозерський і Костомаров і, "мабуть, в душі своїй ховав такі думки злочинні, яких не повідав і своїм товаришам" 443.
В одному тільки разі усі арештовані, опріч Андрузького, говорили в одно: що Шевченко до товариства не належав; але перегодом, коли 15 і 17 мая Андрузького поставили віч-на-віч з іншими і з Шевченком, він відрікся від того, що говорив попереду, і сказав, що такі думки свої про Шевченка він виводив з самих тільки здогадів, а не з фактів 444.
441 Див.: Хуторна поезія. — [С. 30 — 31]
442 З листів приватних.
443 Русск[ий] архив._ 1892. — Кн. VII, [с. 334 — 347] Доклад гр[афа А Ф.] Орлова.
444 З приватних, неоголошених звісток.
Самого Шевченка слідчі брали на опит першим разом 21 квітня. На питання він відповів, що він з крепаків; що до панського двора взято його р. 1828; потім його викуплено, Академію він скінчив р. 1844. Ще коли був в Петербурзі, дак чув дерзкі нарікання на "царя і на уряд його; а вернувшись на Україну, почув ще гірше: нарікали і молоді і старі. На власні очі він побачив страшенне убожество в народі і жахливі утиски панами крепаків, і все те діється іменем царя і його уряду. Признаючи себе автором творів "Сон", /238/ "Кавказ" і інших, він додав, що гострих виразів ужив в них "по неразумію". Ілюстрували ж його твори — якийсь Башилов, котрого він не знає, та граф Яків де Бальмен, з котрим бачився тільки один раз і котрого вбито на Кавказі р. 1844 (1845 р. — Ред.). До Кирило-Мефодіївського товариства — ніколи не належав; вірші почав писати ще р. 1837 в Петербурзі 445.
Таким чином, слідчі не здобулися жодних доказів на те, що доносив Петров — ніби і Шевченко був братчиком; все йшло на те, щоб Шевченка відокремити; але прийшла з Києва нова звістка і трохи затягла відокремлення. Бібіков, вернувшись до Києва, кинувсь всіма силами вистежувати "Україно-слов’янське товариство" і 3 мая за № 14 прислав Орлову звістку, що у арештованих повинна бути на тілі випечена ознака приналежності до товариства; ознака та — гетьманська булава 446. Тоді слідчі усіх арештованих роздягли гольцем, оглядували їх всіма сторонами, але ж жодного тавра на тілі ні в кого не знайшли... 447
Нарешті 15 мая арештованих поставили віч-на-віч з донощиком Петровим. Останній признався, що Шевченкових творів ніколи не читав, але стояв на тому, що Шевченко, Костомаров, Гулак і Савич говорили на царя "дерзкие, непристойные слова" і лаяли його. Звісно, ніхто не повинився; Дубельт лютував і, поставивши віч-на-віч Гулака проти Білозерського і Костомарова, мовив до його:
— От вони признались, що ви з ними і з іншими хотіли організовати потайне товариство, тільки не політичне, а наукове?
Гулак на те відповів:
— Дайте мені лишитися з тим, що я й попереду вам казав, що сього не було.
Тут вже не тільки Дубельт, але й граф Орлов не всидів, розлютився і, наче стерявшись, почав тупотіти ногами і кричати, вигукуючи усякі похвалки страшенної кари 448.
Ся сцена так вплинула на рахманну і полохливу вдачу Костомарова, так пригнобила його, що він зблід і руки опустив. Коли їх повели з залі по келіям, Шевченко, йдучи попліч з ними, мовив:
445 Ibidem і Киев[ская] стар[ина]. — 1893. — Кн. II.
446 З листів приватних, неоголошених.
447 Рус[ская] мысль. — 1885. — Кн. V, VI — і Рус[ская] стар{ина]. — 1880. — Кн. III (автобіогр[афія] Костомарова).
448 З листів приватних; Ibidem і "Хуторна поезія" Куліша. /239/
— Не журись, Миколо! Ще доведеться вкупі жити 449. Се були останні слова, які промовив тоді Шевченко до Костомарова; з того дня вони не бачились 11 років. Слова ті були пророчими і справдилися р. 1859.
IV
Під час слідства Шевченко завжди був веселим, бадьорим і спокійним. Перед опитом якийсь жандар-офіцер, помітивши, що Шевченко — ніби зажурений, мовив до його:
— Господь милостивий, Тарасе Григоровичу! Ви виправдитесь, тоді-то залунає ваша муза.
— Та не який же чорт усіх нас от сюди і загнав, як не ота бісова муза, — відповів Тарас 450.
Справді, журитися і вбиватися, здавалось, нема чого.