Вона в своїй програмі проголосила метою національну незалежність України, але в інших питаннях була типово ліберальною партією й прагнула уникати гострих соціальних питань.
ЧИ БУВ ІВАН ФРАНКО СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТОМ?
Ми пам'ятаємо, як порівняно недавно соціал-демократи зарахували Івана Франка до своїх лав. Це стало типовою політичною акцією. Чомусь Медведчук-Кравчук-Суркіс не афішували того, що їхнім предтечею був Володимир Ленін, бо це було політично невигідно. Адже вождь світового пролетаріату був лідером російської партії соціал-демократів, з якої, як гриби після дощу, виростали так звані національні партії подібного ґатунку. Вважати ж Франка предтечею української соціал-демократії було, власне, політично вигідною справою, бо, не докладаючи особливих зусиль, можна зміцнювати імідж партії, яка, на мою думку, зовсім не є соціал-демократичною в класичному розумінні цього слова.
Можливо, нинішнім українським соціал-демократам це буде неприємно, але Іван Франко негативно ставився до їхніх польських і російських побратимів. Про польських соціал-демократів він казав, що це є "найтяжчі вороги", а про других писав, що російська соціал-демократія "являється далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавство і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичним і, так сказати, в'яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному грунті".
Звичайно, все було сказано в контексті тих подій і прямого стосунку до нинішньої соціал-демократії мати не може, проте факт залишається фактом. Беззаперечним є й те, що сам Іван Франко за своєю сутністю соціал-демократом не був, а сповідував націоналістичні погляди.
ЧИ БУВ ІВАН ФРАНКО СОЦІАЛІСТОМ?
Після соціал-демократів (об'єднаних) найбільше на Івана Франка "претендують" соціалісти.
1999-го року, напередодні президентської кампанії, я взяв інтерв'ю в їхнього лідера Олександра Мороза. Одне із запитань стосувалось Івана Франка:
" – Наскільки я знаю, Ви особисто вважаєте Івана Франка апологетом соціалізму, хоча у Вас є опоненти, які стверджують, що Франко ніяким соціалістом не був?
— Так вважати можуть ті, хто Франка не читав. Якось один із моїх виборців надіслав мені хорошу підбірку творів Франка, видану в Західній Україні ще до 1939 року і яка стосувалася земельних питань. У ній Франко виступає як чистий соціаліст. Ну, називайте його соціал-демократом, як завгодно. Якщо він говорить про небезпеку побудови соціалізму при одержавленні засобів виробництва і суспільного життя, — це ж зовсім не означає, що він відкидає саму ідею. Він говорить про збочення, які можливі і які знайшли своє підтвердження, особливо під час сталінізму. Франко – це великий масив досліджень, інформації, науки тощо. Я маю всі підстави говорити, що він соціаліст, причому соціаліст із ґрунтовною підготовкою".
Як кажуть, без коментарів.
"ПРИВАТИЗАЦІЯ" КЛАСИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Соціалісти чи соціал-демократи не єдині в своєму прагненні "приватизувати" українських титанів думки.
Так, скажімо, спробу "приватизації" Шевченка здійснили комуністи. Напередодні парламентських виборів 1998 року вони розповсюджували агітки, в яких цитували Кобзаря мовою оригіналу (російською, бо, як відомо, багато своїх творів Шевченко написав – змушений був це зробити – мовою північного сусіда-ворога): "Выходит, что идея о коммунизме не одна только пустая идея, не глас вопиющего в пустыне, а что она удоприменима к настоящей прозаической жизни. Честь и слава поборникам новой цивилизации" ("Прогулка с удовольствием и не без морали", 1858).
У точності шевченкової цитати можете не сумніватись, а ось що саме за цими словами хочуть побачити сучасні комуністи – зрозуміло. Вони вважають, що як раніше Кобзар "агітував" за "союз нерушимый" ("І мене в сім'ї великій, / В сім'ї вольній, новій, / Не забудьте пом'янути / Незлим, тихим словом"), так і нині повинен працювати на комуністичну ідею, "вихваляючи" "поборников новой цивилизации".
Звичайно, жодним "комуністом" Тарас Шевченко не був, як Іван Франко – соціалістом чи соціал-демократом, – принаймні, в сучасних ідеологічних вимірах.
Естафету в комуністів, соціалістів і соціал-демократів підхопили прогресивні соціалісти. Не раз доводилося чути, як Наталія Вітренко цитувала Лесю Українку, а на одному із зібрань, де головувала "український Жириновський у спідниці", навіть вивісили портрет поетеси. Звичайно, як і у випадку з вищеназваними партійними та ідеологічними силами, це можна розглядати як звичайнісіньку провокацію, виклик національно-демократичним силам.
До речі, про тих, кого ми звично зараховуємо до табору націоналістів і демократів. Не треба, мабуть, казати, що "своїми" вони вважають і Шевченка, і Франка, і Лесю Українку. Але їхня пасивність в ідеологічній боротьбі за українських титанів духу призводить до писанини Бузини та Забужко ("вовкулака" Шевченко та "лесбіянка" Леся Українка). Добре, що хоч Франко у творіннях деяких "письменників" не став, скажімо, "гомосексуалістом".
ЧИ БУВ ІВАН ФРАНКО НАЦІОНАЛІСТОМ?
У вустах багатьох слово "націоналіст" є мало не лайливим. Якщо націоналіст, то обов'язково радикал, людина крайніх поглядів, фашист, терорист, антидемократ тощо. Звичайно, до справжніх націоналістів (людей, які сповідують національну ідею), це не має жодного стосунку. В цьому розумінні Іван Франко був націоналістом.
Деякі сучасні дослідники творчості Івана Франка цілком серйозно стверджують, що до 44 років Каменяр сповідував соціал-демократичні ідеї. Треба бути політично наївною або політично заангажованою людиною, щоб вважати, ніби погляди такого титана думки, яким був Іван Франко, могли змінитися за день чи навіть за рік. Зрозуміло, що це тривалий процес і говорити про часові рамки не можна.
Явно не соціалістичними за своєю суттю та духом є слова молодого Франка:
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара —
Нам пора для України жить.
Соціалізм як інтернаціональне явище, що його нав'язували Україні, передбачає принаймні "братерство народів", хоча й на основі класової ненависті. Франко ж тут явно стоїть на позиціях націоналізму. Недаремно ці слова стали одним із гімнів українських націоналістів.
У відомій статті "Поза межами можливого" Іван Франко писав: "Все, що йде поза рами Нації, се або фарисейство людей, що інтерннаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрите своє духовне відчуження від рідної Нації".
Речником соціалістичних ідей в Україні був М.Драгоманов. Франко підпав під його вплив. Теорії М.Драгоманова об'єктивно шкодили українському рухові, заводили його на манівці. Каменяр знайшов у собі мужність розкритикувати соціалістичну теорію М.Драгоманова. Велич І.Франка в тому, що він пройшов шлях від соціаліста до націоналіста
КОЛИ ВИЙДЕ ПОВНЕ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ ІВАНА ФРАНКА?
За двадцять п'ять років української незалежності ні держава, ні політичні партії, що чубляться між собою, називаючи Каменяра своїм предтечею, ні діаспора, ні ті, хто вважає себе щирими українськими патріотами, — ніхто не спромігся видати повного зібрання творів Івана Яковича Франка.
Відомий літературознавець Василь Яременко писав про Каменяра: "Його називають титаном праці, що, подібно біблійному Мойсею, сорок років свого життя віддав невсипущій, а часом каторжній праці і невпинній боротьбі за соціальне і національне визволення свого народу. Він плекав нових борців, вів молодих митців до вершин світової культури. Щоб сучасний читач зміг конкретно уявити собі титанічність праці Франка, досить назвати кілька цифр. За все життя він написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праць, себто кожні два дні творчого життя — новий твір. "Зібрання творів у 50-ти томах", що побачили світ,— ледве чи охоплюють половину спадщини І.Я.Франка! Подібну працездатність до самозабуття, до повного фізичного і психічного виснаження у світовій практиці відшукати важко". ( "Українське слово". Книга перша. — Київ, видавництво "Рось":1994, с.26).
Отже, мова йде принаймні про стотомне (якщо не більше!) повне зібрання творів Івана Франка. Боляче спостерігати, скільки державних коштів (про інші я вже не кажу) за ці двадцять п'ять років української незалежності витрачено на випуск російськомовної та бульварної літератури. Незначної частки тих грошей і паперу вистачило б на те, щоб пристойним накладом видати "повного" Каменяра.
Той же Василь Яременко писав про Івана Франка: "Він горів до всього, що працювало на майбутнє народу: видобував з архівних сховищ середньовічні манускрипти і писав революційні гімни, друкував томи апокрифів і писав підручник з політичної економії, записував і аналізував народні пісні і творив поезії, що ставали народними піснями, вивчав і узагальнював спадщину класиків і ретельно рецензував будь-яку художню чи наукову спробу свого молодого сучасника. Він одночасно був співробітником близько 50-ти різних європейських періодичних видань, до яких подавав численні праці, написані різними мовами, і постійно боровся за власну трибуну. Франко не міг прожити й дня без газети чи журналу, в яких би ідеологічний тон не був його. А ще треба було утримувати сім'ю, працювати, щоб заробити шматок хліба. І тоді йшов у найми "до своїх", як називав співпрацю з народовцями, чи "до чужих", як говорив про роботу в польській пресі" ("Українське слово". Книга перша. — Київ, видавництво "Рось":1994, с.30).
Будь-яка нація пишалась би таким генієм, титаном думки й давно б знайшла можливість гідним чином вшанувати його. І тут справа не у відсутності коштів. Відсутня політична воля вищого керівництва держави, котре боїться, як за радянських часів, щоб "справжній" Франко дійшов до масового читача, бо нині ті політичні сили, які спекулюють його іменем, постали би перед електоратом у всій своїй непривабливій наготі, і навіть школяр зрозумів би тоді, що нічого спільного з Франком ці "слуги народу" не мають.
За даної ситуації в Україні сподіватися на швидке видання повного зібрання творів Івана Франка не доводиться…
ЧИ МАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ ПАТЕНТОВАНІ ПАТРІОТИ ПОЧУТТЯ СОБАЧОГО ОБОВ'ЯЗКУ?
Чи був Іван Франко патріотом? "Дивне запитання", — скаже один.