Яблука з райського саду (збірка)

Кажний медік і нарко­ман зна, що воздух в вєні вмить може зупинить закупор­кою серце. Но сильнодєйствующі наркомани можуть це витримать, получая за це найсильнєйші ощущенія майже предсмертного щастя. Но це опасні шутки з ним, але про це – пізніше.

Як про цю авантюристку некавказької національ­ності узнав вождь? Думаю, в нього скрізь були свої люди. Бо він і не глянув на Чайковського, де тяжко трудився балет, а одразу сказав:

– Риженьку.

Я самолічними руками оправив на ній пачку, поста­вив на пуанти і льогким толчком пінка підштовхнув до броньованих дверей, які вмить розчинились, про­ковтнувши тим самим її.

– Тіко без цих твоїх фокусів! – тіко й встиг суворо наказати я.

Бо вже деякі фокусіки були мало не довели його. Пригадати День коронації Побєди, коли весь народ радувався, не зная при цьому, що в у любимого вождя стався інсульт міакарда. Бо Жуков, фельдшер, тьху, фельдмаршал, якому Сталін передав право вести такий всемірний парад, проскакав на білому коні, дєржа рєч про Побєду, де вмудрився, сука неблагодарна, й жоднісінького слівця про Вождя не сказати. Наче це не Сталін виіграв війну.

Це так потрясло Йосифа Вісерионовича на трибуні, яка й доконала його. Щоб якось розвіять таку досаду, поїхав він з правітільством у цирк. А там він запримітив таку циркачку оригінального жанра, яка акробатствує путьом крєпкого держаній ротом за трос, кружляя при цьому ним під куполом. (От вам і первий інфаркт).

Другий інсульт стався після конференьції у Поцдамі. Це тіко прислухатися, як звучить: Поц-дам. І ще треба обратіть вніманіє на Черчіля, як він весь час багатознач­но смокче товсту сігару своїми гадосними губами ро­та, багатозначно так, й ніхто при цьому і ні разу не ба­чив, щоб вона димилась – тобто це був його снаряд для безупинних треніровок. Чим і перетворив Поцдам у Поцвзям, не будучи при етом баляриной.

Пригадати, які слова потім превозносив Черчіль, що він взагалі не знаходив їх для благодарності. Як він сла­вив Вождя. Ясна річ, що він був потрясьон половими первинними признаками гористої мєстності Кавказа. Що, відімо, й перестарався гад губатий – і от результат – другий інфаркт. Бо мене ж в цьой момент не було рядушком, шоб я, як медік, міг шото предовратіть.

Отож Політбюро рішило створити спецбалерин, шоб хоч якось взять ними жизнь і смерть вождя під контроль. І тепер він сам:

– Немедленно вь Балшой!

Тобто до блярин. А там в броні були просвердлені тайємні дірочки, крізь які соратники по Партії контролірували проісходяще і вчасно могли дать валер'янки, докладувая про це один одному:

– Почалося, – доповідає Хрущов.

– Отщот пошол! – рапортує Берія.

І вже стоять ордінарці й ад'ютанти, держа награди і званія для артістки, щоб блярина їх бачила, і щоб за це соблюдала меру, дєлала чотко по інструкції, оркестр весь шо – дарма грає? Дарма їм хтось спеціальні ноти сочиняв? Тобто тоді всігда соблюдалася обстановка.

... но ця риженька получила таке лікованіє, такий трудовий порив, що задумала превзойти й обійтить на­каз і рішилась на вздутіє, тобто на "продувку", як вона це цинічно називала. Наче це тобі якийсь сталеплавиль­ ний високоуглєродистий процес в доменній печі. Бо він весь возобладав і вхопився за її куценьку пачку крахмальну, смикнув і жахнувся од простой человєческой радості не побачивши нею там ніяких трусів або хоч плавок під низом не вказалося ніяких, що він задер крепдешинчик той аж на риженьку головку – а мєчтаємих трусиків яких чи бандажів яких все одно не виявив. Ясна річ, вона не думала про чуже здоров'я і про наслідки його, бо не знала, що воно було свого часу підірване во ім'я всенародного щастя усіх трудящих на Землі многочисельними революційними ссилками, проведеними в оточенні дикарок сибірсько-алеутських плємьон, які, науськані світовим шаманізмом, уже тоді впотребляли колдовські фокуси, до яких навіть ніякий кавказець не був толком підготовлений, чим саме широ­ко пользувався царат, аби підірвать жизнєнні сили ре­волюціонерів. От ції алтайки, будучи алеутками, не зная при цьому про гуманні способи, створили свої, шаманствуя при етом, опираясь на вседозволеность по причині отсуствія цивілізованого контроля со сторони тодішньой імперії. Ясно, що в ті часи в Сібірі ніякого балету не було, аби налагодить хоч якийсь порядок за ним. Звідкіля міг знати про наслідки він, простий семінарист-горець? Якщо навіть люди-революцанєри з вищим образуванієм попеклись на цих фокусах.

От Ленін. Що свого часу длітільне пребиваніє в ссилкє дикорастущих народностей привело й Ілліча до того, що він вибрав навіть спеціальний псевдонім, яким і підписувався так: Блядімір Ілі Члєнін. Тайна цього імені ще й досі правильно не розкрита, хоча саме вона впослєдствії привела Ілліча к страшной нехорошій болєзні вслєдсвії смерті од неї.

От Ленін. Є серед нас й такі, що зараз вважають, що Ілліч потім в німецькій ссилці не міг утриматися також, про що свідчать любовні листи Інесси Арманд. Що він там благодаря чому був заражонний німецькою розвідкою на погану болєзнь. Дурниці. Нехай би краще ще раз пригадають, а я їм напомню: що есеркша Капланша стріляла в вождя революції отравленими кулями. І подумав би, чим ті кулі і де в неї були нею предварітільно зараженні, якими ужасами.

Я цим не хвастаюся, але лічно щитаю, що це теж ще одне моє історичне відкриття в історії марксизма-лєнінізма. Бо хоч Капланка й ніколи не була врачом, но була вона теж по національності отравітільшой.

Я цими відкриттями не желаю прославиться, а наоборот – мені просто дуже прикро, що скільки в нас в країні інстітутів марксізмів-лінінізмів з многими тисяча­ми научних вчоних, но жоден з них не додумався сопоставить прості цифри з фактами, про які я повторяю в назіданіє їм.

... і от риженька старається, вже щосили пред­варітільно проізвіла вже й суліко синхронізірованими толчками, (як хто не знає, що це є насправді, куди й чим ті толчки давлєють, той лучче б ніколи не співав таку по­пулярну в народі грузін пісню), при чому, що аж крох­маль з неї посипається, саме він не позволив мені поба­чить, проконтролірувать рот, що вона при цьому раптом дуже сильно взяла і вдихнула ним в себе повітря, надула свої рижі щоки, і замість того, як положено і проінструктірувано, втягувать їх, позволила несанкціонірувано наоборот – раптом як надме їх не по-людському, а потім рєзко так, з піддувом, з писком – як не впотребить увесь цей воздух в обратному направленії, дмухнула в Сталіна, як в тромбон.

Превратя цим його фактіческі за задумом і по наущенію Берії із Вождя в Йобсипа Виссеріоновича Сцаліна...

Що навіть Політбюро в страшном страхє од цього одскочило од своїх підглядальних дірок. І не ошиблось. Хто ж міг таке предвідіть? Коли ж оно навіть Черчіль, дия­вольський хитрий політік, але й він ні разу не додумався, наприклад, дмухнуть назад в свою сигару!

Як не закричить вождь, уперше за все своє трудове життя ощутівши щастя...

А скільки було тих щасть? Вистражданнєйших у алатайок чи в алеуток під видом гостєприїмства – ніхто вже не скаже. Бо, мабуть, йому не треба було так гучно це ро­бити, бо огольонні його нерви обожжонні виснаженням невпинної роботи на благо труда і міра, певно, не видер­жали – вдула ж в нирку йому, пользуясь уретрой, минуя діафрагму й селезьонку непосредственно ув грижу, развєтвляясь крізь печень.

Так він крикнув оргазмом в бронєколпак, чим мало не лопая цим товсте скло, ще це було чути й крізь непроніцаємую його сталь, так тяжко, що взяла й ожила навіть його ліва рука (спаралізована ще з часів ленінізму).

А оркестр же грає, накочуючи хвилі "Лісового озера" превозмагая, сотрясая собой відчуття музики, бо Берія самолічно, не одриваясь од глазка наблюдєнія, вільною рукою почав діріжирувать музикантами, хоч би якось заглушить той роковой вопль.

Згадує Хрущов, М.С.:

– Я пережив дві чи три партійні чистки, я пережив дві не мєнєє страшні війни, в тому числі Гражданську й Вітчизняну, я пережив Волочаївськії дні, Тамансько-Турксібський поход, блокаду Києвського окруженія, Курську дугу лічно, й двічі Сандомирський плацдарм, но ні разу не чув дужчого звуку навіть штурмуя Рейхстаг – страшнішого звукового моменту за крик Вождя в мене не було ніколи.

... вождю плохо, бо йому погано, вождя понесли з бро­ньованої ложі в броньоване Кунцево, но чомусь свіже повітря дачі йому вже не помагає. А собрать консиліум ні з кого, бо всі врачі оказалісь унічножені як нація внаслідок їхнього отравітільства, і з ними справедливо розправилися, щоб не було якого врєдітільства на місцях, тому консіліум зібрався ісключитільно із сотрудників Політбюра, не імєющих медобразованія, чим і хотіли його лікувати. Щоб воно підтвердило діагноз по причині болєзні общая гіпертонія.

Чим і прийняв смерть од безімянної балярини.

Свідчить Хрущов, М. С.:

– Я лічно в житті пройшов много тішин. Но навіть працюя в глубині її в підземній шахті імені Донбаса, навіть там в отдальоних глухих по причині труднодоступності антрацитних забоях я ні разу не чув такої сильнєйшої тішини, яка водворилася в той момент у вели­кому Большому тіатірі.

Звичайно, спецбалет як антипартійну групу тут же розформували за члєновредітільство. Конешно, рижу балярину тут же репресірували.

При чому не підсадну чекістку, а ту, справжню, На­родну артістку танців, бо дєствували за документами, а всі документи ж були виписані на ім'я настоящої, яка зі своєю всійой сім'йой загуділа по Колимських штрафротах рудніков. Бо це ж логічно, адже ту чемпіонку розврата, як ти її знайдеш, як її нема ніде в налічії? Як вона сильнєйше засекречена, може лише партійна клічка од єй осталась: Лисичка.

Ну, а далі всі знають, як Політбюро й охрана перетво­рили його смерть на затянувшуюся агонію, щоб хоч якось мати собі в запасі кілька положених днів на непростий про­цес бальзамування тіла, щоб хоч воно стало вічноживим.

Тепер підіб'єм цифри.

Хто не віре в переходну смерть Сталіна в ніч з 28-го лютого на 1-е березня, той нехай пощитає, скіко днів точ­но треба на повне бальзаміруваніє. Леніну, наприклад, понадобилося за статистікою аж сім діб, це дуже швидко, бо ще за життя, рятуючи його од поганої хвороби спеціалісти-вєнєрітіки вчасно закачали в нього достатню кількість сулеми, щоби потім кожен відвідувач Мавзолєя тепер бачив, що Лєнєн – нєтлєнєн.