П'єса для дітей на дві дії
за мотивами українських народних казок
Дійові особи:
МАМАЙ – сирота, майбутній козак
НЕВСИТИМЕЦЬ і ЛОМИСИЛА – його вірні побратими
ЦАР – акула феодалізму
РАДНИК-ЗРАДНИК – його попихач, він же РУСАЛОЧКА, він же ГЕЙША, він же СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА
СУЛТАН – східний і закоханий деспот
ДЖЕЙН і ЖАННА – полонянки прибиральниці
ЗМІЙ-БАГАТОГОЛОВЕЦЬ, він же ТРІЙЦЯ В СПІДНЬОМУ
ОПОВІДАЧ, він же ДІДУСЬ
ЖЕБРАКИ, вони ж ЯНИЧАРИ, вони ж ПЕРЕХОЖІ, вони ж ПОЧЕТ
Дія І
Картина І
На сцену виходить ОПОВІДАЧ і співає:
ОПОВІДАЧ (співає).
Молодії чародії
Сподівання і надії –
Не пустопорожні мрії,
Не прості ми диваки.
Може ми чарівники?
Здрастуйте, чарівники! А чому ви так невесело мені відповідаєте? – Я кажу, здрастуйте, чарівники! Хіба ви не чарівники? – Ви – чарівники усі, і зараз ви в цім переконаєтеся: і усі зараз отут будете чародіяти. Здрастуйте, кажу, чарівники! Ще раз! Дружно! Отакі
Чарівники, чарівнята,
Нас не мало, нас багато,
Що не знають мама й тато,
Діточки у них які!
Ми – не просто малюки... Гм. Так от: де було – там було, десь-не-десь, а в тридесятому царстві, в сімдесят сьомому державстві, де вода сиплеться, а пісок тече, де салом стріхи криють, а ковбасами тини плетуть, був собі чоловік Монька, що носився злегонька і підскакував уві сні... Розповідати казку, чи ні? Як розповідати, то й розповідати, отже слухайте:
ось у цім самім тридесятдев'ятім царстві жив собі один хлопець-сирота, він не мав мами, і весь час кликав її – от він і вигадав собі ім'я – МАМАЙ. (Оповідач озирається на сцену). О! А де ж казка? Казки – нема... Ану, діти, давайте-но всі дружно, разом, покличемо казку. Три-чотири: каз-ко, прий-ди! Казко, прий-ди!
Картина II
На сцені вказівник: "Сонне Царство".
Сюди виходить МАМАЙ, роздивляється навколо. Він слухає оголошення, котре лунає згори.
ГОЛОС. Усім! Усім! Усім! Пропала і зникла невідомо куди Царівна Петрівна, півтори метри росту, очі сині, словом, дуже гарна. Хто її знайде, той і одружиться! І одержить пів-Сонного царства в додаток! Усім! Усім! Усім!
- Богдан Жолдак — Навколо лампочки (Сни)
- Богдан Жолдак — Анатолій Марчук
- Богдан Жолдак — Язик
- Ще 22 твори →
Навколо МАМАЯ блукають якісь постаті, шепотять, засинаючи на ходу.
ЖЕБРАКИ. Мовчи та диш...
Мовчи та диш...
Скажуть, що спиш...
Скажуть, що СПИШ-Ш-Ш...
Тш-ш-ш-ш...
МАМАЙ. Скажіть, а чому...
ЖЕБРАКИ. Мовчи! Мовчи та диш, скажуть, що спиш. Тш-ш.
МАМАЙ (зупинивши одного жебрака). Скажіть, а чого ви всі отут такі сині?
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Бо нас – сам Цар б'ють.
МАМАЙ. То де ж узявся у вас такий Цар?
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. А ти що, не з нашого Сонного царства?
МАМАЙ. Я з тридесятдев'ятого.
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Воно й видно – базікаєш багато.
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Гай-гай, де взявся в нас такий Цар... Прийшли до нас хитрі та й підбили дурних. От ми тепер і синіємо... (Схаменувшись). По-о-одайте сліпому, незрящому, до роботи не годящому-у...
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Стій! Стій! Не подавай йому!
МАМАЙ. Чому?
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Бо подавай мені.
МАМАЙ. А чим же ти кращий?
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Я – не кращий, а я – гірший, я – нужденніший, бідніший... Тому мені, мені подай!
Другий жебрак відштовхує Першого.
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Йому не подавай, подай мені!
МАМАЙ. Таки тобі? Чого це?
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Того це, бо я гроші люблю набагато більше, ніж він. Мені, мені подай!
Зачувши про гроші, підбігають інші жебраки.
ЖЕБРАКИ. Нам, нам подай! Ми ще бідніші за цих!
МАМАЙ. Та я б подав, люди добрі, так у мене самого нічого немає.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Не бреши.
МАМАЙ. Я ще ніколи нікому не збрехав.
Усі жебраки на це починають голосно реготати.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. От оце – оце ти вже точно брешеш! Подай, доки не пізно, ану!
МАМАЙ. Скільки я буду казати: нема!
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Дай перевірю.
Лізе МАМАЄВІ до кишені.
МАМАЙ. Що-о?!
ЖЕБРАКИ. От ми зараз перевіримо, є там, чи нема...
МАМАЙ. Що-що?
Жебраки-рекетири тісним колом оточують його.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Ану – пострибай.
МАМАЙ. Та кажу ж вам, в мене нічого нема, хіба що оцяя шабля. (Починає виймати шаблю з піхов). Ось я вам зараз подам. Зараз – ви в мене пострибаєте.. .
Жебраки Сонного царства вмить розбігаються.
ЖЕБРАКИ (співають):
Мовчи та диш,
Скажуть, що спиш-ш... Тш-ш-ш...
Тш-ш-ш...
Тш-ш-ш...
МАМАЙ (сам до себе). Чи мені йти? Чи мені не йти?.. Як хочеш стати справжнім козаком, то хіба можна вагатися? Піду!
Картина III
ЦАР біля чарівного свого дзеркала грається мечем-самосічем. Зачувши кроки, припиняє, ховає зброю, чинно сідає.
МАМАЙ заходить до царського палацу, де на троні сидить Цар. Потім з-за трону повільно витикається, визирає РАДНИК-ЗРАДНИК.
МАМАЙ. Здрастуйте вашій ха... вашому палацові.
ЦАР. Здоров тобі, хлопче. А що ти нам скажеш?
МАМАЙ. Чи давали ви оголошення?
ЦАР. Ну, давали. Ну то що?
МАМАЙ. Я хочу йти визволяти вашу сестру.
ЦАР. А-а... Он воно що... Визволяти... Зникнення моєї сестри – то велика загадка.
МАМАЙ. Так я розгадаю.
ЦАР. Отак одразу й дозволь першому-ліпшому (уважно міряє його поглядом) героєві рятувати рідну сестричку... Ти спершу мусиш довести, що вартий того.
МАМАЙ. Я – доведу. А як?
ЦАР. Спершу розгадай яку-небудь легеньку загадку. А як не вгадаєш, то я оцим ось чарівним мечем-самосічем тобі голову – р-раз!
МАМАЙ. Вгадати мені, чи не вгадати? Згоден.
ЦАР замислюється. З-за трону висовується РАДНИК-ЗРАДНИК, щось шепоче йому на вухо, хихотить.
ЦАР. Відгадай: скіко в небі зірок?
МАМАЙ. Триста п'ятдесят мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сорок одна зірка!
ЦАР озирається за трон, витягає звідти за комір РАДНИКА-ЗРАДНИКА.
ЦАР (до РАДНИКА-ЗРАДНИКА). Вірно?..
Той на це знизує плечима.
МАМАЙ. Не вірите? То перерахуйте їх усі, та й переконаєтеся.
ЦАР. Еге-е... Перерахуєш ті зірки...
МАМАЙ. Отже я дав вірну відповідь?
ЦАР. Та... Трошки так.
МАМАЙ. Отже відпускаєте мене за Царівною Петрівною?
ЦАР (знизавши плечима). Та йди вже з моїх очей.
МАМАЙ. То хоч скажіть, в якому напрямкові вона пропала?
ЦАР. Підеш на південь півночі – не помилишся. Туди, де всі царівни й зникають.
МАМАЙ. Куди-куди?
ЦАР. А потім – ліворуч.
МАМАЙ (замислившись). Чи мені йти?.. Чи мені не йти?.. Піду! Бувайте здорові.
ЦАР. До побачення... Тобто прощавай!
МАМАЙ виходить.
ЦАР (за трон). Мій вірний Раднику-зраднику! (До себе). Як це в біса зрадник може бути вірним?
РАДНИК-ЗРАДНИК миттю з'являється з-за трону.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Що пан Цар накаже?
ЦАР. Підеш слідом за цим хлопчиною... Та дивись же мені, щоб він бува не дійшов до Царівни Петрівни.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Хе-хе-хе... І цього – туди ж. Скільки їх уже пішло, гай-гай... І не дійшло.
ЦАР. І не дійдуть. Їм, богатирям, усе дано: красу, молодість, силу. Що їм іще треба? Так ні, не сидиться, бач, на місці.
РАДНИК-ЗРАДНИК. І цей – туди ж. (Мнеться). От тільки я одного збагнути не можу: навіщо ми їх усіх на погибель спроваджуємо?
ЦАР. Не можеш?
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ось вам хрест, пане Царю.
ЦАР. А ти подумай: навіщо мені на білому світі богатирі? Га? Мені потрібні такі: слабісінькі, сірісінькі, слух'янісінькі... Ясно?
РАДНИК-ЗРАДНИК. А-а, он воно як... Ге – а як ворог на нас нападе, як же тоді без богатирів, пане Царю?
ЦАР. Ворог? На наше Сонне царство? Та кому воно в біса потріб... Гм. На ворогів у мене є (показує, де на троні в нього висить чарівний меч-самосіч. Виймає його із піхов, він виявляється утричі довший за піхви, милується.) Я ним особисто будь-якого ворога подолаю! Ясно? Навіщо мені богатирі?
РАДНИК-ЗРАДНИК. ... А потрібні вам такі слухняні та покірні. Такі ось, як я.
ЦАР. Ростеш... На очах ростеш.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Радий служити!
ЦАР. То й іди за цим молодим козаком, як там його – Мамаєм, та гляди ж мені...
РАДНИК-ЗРАДНИК. Не дійде, пане Царю! Тільки скажіть, який він богатир? Тьху, а не богатир. Ні м'язів, ні м'яса. Молоде ще таке, та ще й ім'я мамусине – Мамай..
ЦАР. Але ж розумненький! Розумненький в біса: "триста п'ятдесят мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сорок одна зірка!" Хм. Такі – ще небезпечніші. О, придумав: коли ми усіх козаків виявимо і зведем з лиця землі, тоді дамо таке оголошення, щоб усіх розумників виявити – і тоді...
Показує.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Буде зроблено, пане Царю!
ЦАР. Забазікався я з тобою. Здоганяй його!
РАДНИК-ЗРАДНИК вибігає туди, куди пішов МАМАЙ.
ЦАР, переконавшись, що нікого в палаці нема, співає.
ЦАР (співає).
Я грав, я крав,
Я грабував,
Нарешті царство осідлав.
В'йо! Но-о!
Щоб я його кому віддав?
У мене владу хтось одняв?
Того вдавлю, немов удав!
Тпру! Гоп!
(ЦАР починає пританцьовувати улад пісні. Виймає меча-самосіча, промовляє до нього заклинання):
– Меч мій любий, меч мій милий, бий, рубай його щосили! (Вказує на стола. Меч рубає його навпіл).
Уже усеньких козаків
Зі світу білого я звів.
В'йо! Но-о!
Ні одного богатиря?
То найсильнішим буду я!
Найрозумнішим буду я!
Тпру! Гоп!
До його танцю долучаються Жебраки, які, наче тіні, з'являються в палаці, кружляють, розмахуючи лататтям, намагаючись підспівувати.
Картина IV
Диким полем іде МАМАЙ. Коли з-за кам'яного кумира, що стоїть на високій могилі, витикається напівголий НЕВСИТИМЕЦЬ.
Забачивши МАМАЯ, він соромливо ховається.
МАМАЙ. Чоловіче, ти хто?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Ой, не питай, Я – Невситимець...
МАМАЙ. А чого тоді голий?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Того й голий, що Невситимець, все на харчі пішло... Порятуй! Чи нема в тебе часом лишньої одежини?
МАМАЙ знімає з себе свиту, і вже було намірився її кинути Невситимцеві, але, подумавши, зволікає.
МАМАЙ. А що ти вмієш?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Умію, добродію, хліб їсти,
МАМАЙ. І все?
НЕВСИТИМЕЦЬ (зітхнувши). І все...
МАМАЙ. Тут і так неврожаї. Ні, такому давати одежу жалко.
Поривається йти.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Стій! Згадав! Я ще щось умію.
МАМАЙ. Що саме?
НЕВСИТШЕЦЬ. Я ще вмію вино пити.
МАМАЙ. Вино? А чого ж ти його п'єш?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Бо рідке. Було б тверде то гриз би. Бо я недарма – Невситимець.
МАМАЙ. От якби ти ще щось умів, окрім їсти-пити...
НЕВСИТИМЕЦЬ.