Жлобалізм

Богдан Жолдак

Чому глобалізм = жлобалізм

Із чого почався глобалізм і – жлобалізм? Із матеріалізму. Це – прогресивне вчення Маркса‑Лєніна. У цих філософів, слава Богу, в працях ніде не трапляється бодай терміна "інформація", а також нема поняття "інтелігенції", натомість є робітники і селяни, які рухають прогрес. Просте розуміння цієї величної тези і спричинило поширення тих глобалістичних процесів, які тривають дотепер.

Бо як можна людину поставити на належне місце? Можна її переконати, що вона походить від мавпи. Тобто тварини. Деякі падлюки‑інтелігенти кажуть, що це – ах! – антилюдська концепція. Оця мавпяча складова – чи є вона біологічно, чи її нема – зате психологічно і фізіологічно, навіть морально‑етично вона поселилася в головах усього населення не тільки Радянського Союзу, але і Всесвіту й живе надалі в цивілізованому світі. Викладається в школах і вишах. Хоча, на біду, в 60‑х роках американські археологи Лікі (батько й син) розкопали в Танзанії залишки людини (а ще знаряддя праці й вугілля від багать) і з колегою‑наступником Джонсоном встановили (а копали 40 років поспіль) вік знахідки. 7,5 мільйонів років! Таким чином, будь‑яка мавпа імені Дарвіна з'явилася на кілька мільйонів років пізніше, ніж людина.

Інформаційне жлобство

Але дарвінізм живий і досі та продовжує мавпувати, хоча деякі скептики твердять: найперша людина, яка походить від мавпи, це і є, власне, Дарвін.

І от після такої еволюційної концепції людині можна сказати тепер революційно: ти – шматок м'яса, ось ти хто. Оце геть матеріально, чи не так? Як і версія про те, що все суще на Землі мусить працювати на бабло та матеріальні (матеріалістичні) статки. І ще – на збільшення продажів. Тобто людині не так і багато треба – пожерти, трахнуться, бухнуть, уколоться і нюхнуть. І ще на автомобілі покататись. Бо під цю струнку систему підведена колосальна світоглядна база: матерія первинна, а дух вторинний.

Тільки Білл Ґейтс став найбагатшою людиною у світі, не створивши нічого матеріального. Він на інформації підняв свої трильярди. Понад те, Ґейтс таки вчасно зрозумів: от якщо я зроблю свою систему відкритою до розкрадання, то матиму більше. Не те що ті жаднюги в Apple. Безкоштовне скачування дорогих комп'ютерних програм від Білла Ґейтса сприяє всюдисущому жлобству. Це принцип глобалізму – поєднання легального і тіньового. І тепер, як то кажуть: "Поганий той ґей, який не хоче стати Ґейтсом". Не лише ґеї – усі ми того хочемо.

От, наприклад, наш супермаркет. На розкладці – безліч ковбас. Вибираєш найсмачнішу – і вона не є найдорожчою. Бо це і є той тіньовий лівак, який найкраще продається і, головне, щоб найшвидше.

Соціальна порнографія

Не встигли наші інтелектуали зрадіть безкоштовним інформаційним дарам і духовним можливостям, як світова мережа стала павутиною й перетворилася на порносклад. Порно як праобраз істинно матеріального мистецтва і такої ж духовності, врешті, тотально заповнило Інтернет – і тепер є рушійною силою світового прогресу.

Що подолає теперішній демографічний спад у цивілізованих країнах? Дебюссі з Архипенком? Лише правдивий щирий порнофільм. А що це таке? Всі знають, що там можна побачити, наприклад, мулатку зі щирими емоціями й перекошеним од них обличчям. Це таке фільмотворення, де нема й тіні Григорія Сковороди на щасливій міміці облич головних героїв. А ті, хто викидає мільйони на виробництво традиційного ігрового кіна, ніколи не впевнені, чи матимуть від своєї так званої інтелектуальної праці прибуток. Натомість у порноіндустрії мінімальні затрати, сам акт триває хвилини, але багатокамерна зйомка і монтаж дозволяють розтягнути задоволення на години – як виконавцям, так і глядачам. І головне, максимальна віддача не лише в сексі, але й у фінансовому прибутку. От для чого насправді потрібен Інтернет: ти поліз в нього, наприклад, по науку про Піфагорові штани, а тут і наштовхнувся на те, що без штанів. І без трусів, та й зрадів, що не треба сухарить голову. Отак саме там популярне кіновиробництво стане надпопулярним і – платним для перегляду, і підтвердить нарешті матеріалістичну тезу Лєніна, що найважливішим для нас є мистецтво кіна.

Закон жлобообігу в природі

Головне завдання людини – перетравлювати їжу й угноювать довкілля. Каналізація виводить у річки та океани колосальну кількість фекалій, які біологічно забезпечують живлення планктону, інших активних структур, ті вигодовують рибу, тобто працюють на збільшення загальної земної біомаси. Чи вичерпаються в такий спосіб ресурси? Ні.

У якому співвідношенні перебуває кількість біомаси і тих, хто до неї не належить? Винятків – мізер, є ж мерзотники, які намагаються одухотворити людське життя, всілякі інтелігонти, письменники, художники. Вся ця пліснява відводить людину від істини буття. Бо хто бачив цю духовність? Її можна помацать, як фекалії? Вона матеріальна? Вона – антиматеріальна, от.

Ці митці виводять людину на манівці – облудники, дурисвіти. Вони дурять, знов‑таки виводять у міражі ілюзій. Яскравий приклад: ще досі є певні істоти, які слухають класичну музику. Який сенс у музиці? Сидить тисяча ідіотів у залі, де їм грає здоровенний оркестр. І люди слухають: то плачуть, то раптом сміються... Що відбувається?

Музика? Що це таке, не знають навіть музиканти. Й балерини не знають. Це ті, які вискакують на сцену, на цирлах танцюючи й ламаючи собі цирли і в такий дикий спосіб оспівують ногами смерть лебедя. Краще б перевчилися і танцювали для нас на "шесті", то би тренували не лише ноги, але й руки, торси, спини й нижче спини й нам би такий балет був значно приємніший, бо ви бачили колись, щоби стриптизерка оспівувала смерть лебедя?

І вже потроху "шест" виходить на велику сцену, виник стріп‑балет, не кажучи вже про кордебалети трансвеститів. І тепер ящик показує конкурси шестовичок. Працюють школи стриптизу, і, найголовніше, офіційно створені й для дітей школи танцю живота, а заодно шестування.

Жах, самі класичні музиканти плачуть од класичної музики, сидять у ямі й ридають, а мусять грати, що ж ти поробиш. Це ж коливання повітря, а люди плачуть, оддають за неї гроші, це – замість того, щоб купить ковбаси в супермаркеті. Вони виходять після концерту і чомусь відчувають себе щасливими – від чого? Їх же надурили. Жодного матеріального відчуття. Уже доведено, що таке виникає лише на фермах, що під Моцарта корови дають більше молока – це добре, тож Моцарта я б залишив, хоч люди од нього й не дояться, але. А всі інші мистці, які не збільшують надої, нащо вони потрібні?

Чув таку новину від медіа про американського фермера, який вирощував 320‑кілограмових свиней, зайшов у свинарник, спіткнувся, упав – і його власні ж свині з'їли. Залишилася від нього тільки вставна щелепа – розумні тварини зрозуміли, що це неїстівне. Чому вони з'їли його? Тому що він їм Моцарта не вмикав. Якби була музика, то вони б її слухали і дали б йому підвестися і накидати в корито корму, а так... чоловік сам став кормом. То тому що неправильно Моцарт застосовується у сільському господарстві. Є така музика, яка, навпаки, негативно впливає на зростання соняшника, рапсу і т. ін. Це джаз, рок, етно – хіба ж годиться таке лабать? Дивна нація – японці, стоять поза європейськими цінностями, то в них косоокі роботодавці доплачують своїм працівникам, якщо ті ходять на концерти класики. В Америці, слава Богу, навпаки – отримують більше ті, хто в спортзалах тренажирує на собі біом'язи.

Корпоративне жлобство

Якщо ми п'ємо узвари або настоянки з трав, то ми не п'ємо кока‑колу.

Корпорація глобального масштабу завжди думає над тим, щоб у найвідцаленіших закутках земної кулі пили одне і те ж – синтетичний сироп із синтетичними ж бульбашками. Цей чудодійний натиск газу покращує не так травлення, як випорожнення.

У нас біля Броварів, 56‑й кілометр, поставили завод, аби всі навкруги пили цю розкішну рідину. І коли велетенська корпорація врізалась свердловинами у наші артезіанські жили – вода зникла у всіх навколишніх колодязях та криницях. Це факт. Такого раніше тут не було, ми вважали, що вода у Вкраїні невичерпна. Тільки ідіоти думають, що чиста джерельна вода краща, ніж кока‑кола. Тепер людям привозять воду в цистернах. І селяни зраділи! Не треба йти до колодязя, таскати відрами: людям безкоштовно наливають воду з прекрасних металевих цистерн. Та ще в бонус дарують кока‑колу. І дехто із селян вже не може поснідать без неї. Немовлята теж вередують, доки мама не дасть колки. Дитя робить перший плямк не з примітивної цицьки, а з кока‑коли – і йому подобається! Як то кажуть: вустами младенця глаголить що? Кола.

Недаремно ж великий українець Андрій Воргола (Енді Ворхол) став великим митцем. Вчасно оспівав живописну пляшечку коли, перетворив її в артефакт. Ось якого мистецтва ми потребуємо; оспівати б ще плавлений сирок, та креативізувати. На жаль, Енді того не встиг.

Джинси як жлобський артефакт

Подивіться уважно на тих, хто в цивілізованих країнах слухає класику. На них – смокінги, мережані сорочки і шовк. А свого часу все людство на важких виробництвах носило робітничу робу, зокрема, джинси. Це ті, кого називали "реднеками" (червоношиї в перекладі). В копальнях ці штани успішно носили, однак із часом цей джинсовий витвір оцінили і в містах. Більше того, одяг з грубезної брезентини всюди тепер належно застосовують, і в вищих школах – теж. Це ж яка зручна куртка може вийти з неї! Ні урагани, ні бурі не страшні.

Груба тканина, прострочена дратвою і з заклепками. Це ж дивовижний винахід. Бо що таке фрак? Це ж ганьба! Ні дратви, ні заклепки. Яка його практична цінність? Наприклад, ти прийшов з концерту, чи можеш ти у фраку лягти в ліжко, підсунути до себе гамбургер, увімкнути порнофільм? А в джинсовому одязі ти можеш усе: і ходити на роботу, і в гості, і на риболовлю. Ти попробуй у фраку з довгими фалдами просто собі сісти на унітаз... навіть у туалет нормально не сходиш. Бо ці фалди легко сплутати з довгим туалетним папером – і що тоді? Інша річ – джинси, на тобі й твоїй дружині, мить – і вже.

1 2 3 4