Ось він ніби наяву бачить Юрчика. Той чемно сидить за партою у школі й слухає вчительку. А ось Юрчик бігає на перерві, а тепер їсть у шкільному буфеті. Мурчик бачить, як Юрчик іде додому зі школи…
Коли Юрчик прийшов додому, Мурчик знову прокинувся і радісно побіг йому назустріч.
8. ЯК МУРЧИК РИБКОЮ ЛАСУВАВ
Якось Мама принесла з базару рибу. Мурчик відразу занюхав здобич, але вдавав, що то його не стосується.
Риба мирно лежала в кухні на столі, а Мама безпечно розмовляла по мобілці з подругою. Тата й Юрчика вдома не було, вони витріпували килим на подвір'ї, бо була субота. Мурчик теж хотів піти з ними, але його не взяли. Тепер котик був радий, що так сталося.
Поки Мама розповідала подрузі щось цікаве й дізнавалася від неї свіжі плітки, Мурчик обережно, щоби не привернути увагу, заліз у кухні на табуретку, потім на стіл і скинув лапками одну рибину на підлогу.
Мурчикові ще ніколи не доводилось їсти такого смачного продукту. Віскас і кіті-кет, якими його згодовували, не йшли у жодне порівняння. Захопившись роботою, що аж за вухами лящало, бідний котик і не зчувся, коли на кухні несподівано з'явилася Мама. Мурчик відскочив у кут, на безпечну відстань, боячись отримати віником по спині. Цим страшним предметом його часто лякали, коли він надмірно пустував.
Але Мама сьогодні була в доброму гуморі. Вона взяла Мурчика на руки, аж у нього серце втекло в кінчик хвоста, легенько набила його по дупці і сказала:
— Дурненький, я й тобі рибки купила на пробу, аби ти їв не тільки віскас і кіті-кет. А хлопцям своїм я рибки засмажу. Сподобалась тобі сира – то вже доїдай. Але давай домовимося, що ти не залізатимеш більше на стіл. Добре?
Мурчик щось промуркотів, що мало означати згоду зі словами Мами, хоча, чесно кажучи, він мало що зрозумів з того, що вона казала, бо ще боявся, аби по ньому не пройшлися віником.
Мама опустила Мурчика на підлогу, взяла недоїдену рибку за хвіст і занесла її до тарілочки котика. Той слухняно ішов за нею, боячись, що його все-таки будуть ще сварити, але запах риби кликав за собою.
Коли Тато і Юрчик хотіли дати Мурчикові смаженої риби, Мама сказала, що він уже наївся сирої. Й справді, котик лежав під столом на кухні, але їсти вже не хотів, бо ще не подолав отієї сирої рибини, яку вкрав.
9. ЯК МУРЧИК УПАВ З БАЛКОНУ
Коли Юрчик мав багато уроків або захоплювався комп'ютерними іграми, Мурчик нервово ходив по хаті, думаючи, як змусити хлопчика вийти надвір. Котик дуже любив гуляти, але не завжди його наміри співпадали з можливостями і бажаннями Юрчика.
Якщо Мурчик не міг далі терпіти, то шкрябав лапками двері. Це тривало доти, доки Юрчик не брав його за шкірку і ніс на балкон. Звичайно, балкон – це не подвір'я, але все одно можна було подихати свіжим повітрям й спостерігати за тим, що діється навколо. Єдине, що не можна було бігати туди-сюди й бавитися з друзями Юрчика.
Якось Юрчик захопився комп'ютерними іграми і кинув Мурчика на балкон. Він зовсім забув про бідного котика, хоча надворі вже було холодно.
Закінчивши черговий бій з інопланетянами, Юрчик почав шукати Мурчика по всій квартирі, але того ніде не було. Врешті-решт хлопчик згадав, що котик на балконі. Яким же було його здивування, коли там він не побачив Мурчика.
Відчуваючи лихе, Юрчик швидко вдягнувся і вибіг на вулицю. Він усюди дивився, але Мурчика ніде не було. Картини, жахливіші одна за одну, малювалися в його уяві.
Уже втративши будь-яку надію побачити Мурчика живим, Юрчик приречено йшов додому, аж побачив котика, який радісно біг йому назустріч. Мабуть, ніколи Юрчик так не радів у своєму житті, як того разу, адже Мурчик, випавши з балкону третього поверху, залишився живим і неушкодженим.
Юрчик узяв котика на руки, пригорнув до себе і сказав:
— Вибач, Мурчику, я більше не захоплюватимусь комп'ютерними іграми і щодня гулятиму з тобою.
Мурчик хотів розповісти Юрчикові, що це він сам у всьому винен, бо задивився на якусь невідому білу кицьку, яка гуляла на їхньому подвір'ї, і не зчувся, як полетів униз. Добре, що всі котики уміють у польоті перевертатись на лапки, і падіння з висоти не є для них смертельним.
Але Мурчик не став цього всього розказувати, бо Юрчик все одно не почув би його, адже був дуже схвильований падінням котика. Він навіть не почув прохання котика не розповідати про все Татові й Мамі, аби не хвилювати їх, але хлопчик усе чесно розповів батькам. Вони не сварили його, а лише дивилися на Мурчика, який вдавав, що спить, хоча насправді крайчиком ока уважно спостерігав за ними.
10. ЯК МАМА КУПАЛА МУРЧИКА
Найбільше Мурчик боявся води і не любив купатися. Проте час від часу мусив приймати водні процедури. Це траплялося після того, як на прогулянках він залізав під машини, які стояли на подвір'ї, а потім брудний чимчикував до хати. Юрчик неодноразово сварив Мурчика за це, але котика чомусь тягнуло під ті машини, що він аж сам собі дивувався. Поки винюхував усе своїм допитливим носиком, уже й бруд приставав до нього.
Тоді до роботи бралася Мама. Не знати яким чином, але Мурчик відчував, що зараз його купатимуть. Він тоді забивався в якийсь глухий куток, і його всі шукали – Тато, Мама, Юрчик. Нещасного котика брали за шкірку і несли до ванни. Він жалібно м'явкав і навіть випускав кігтики.
Але Мама завжди була налаштована рішуче. Вона вдягала на руки великі резинові рукавиці, якими тато користувався на дачі, й купала Мурчика. Той жалібно м'явкав, ніби з нього здирали шкуру, але Мама не піддавалася на його провокації.
Спочатку Юрчикові було шкода Мурчика. Він навіть плакав, уявляючи, як мучать його улюбленого котика. Але потім він зрозумів, що Мурчик явно перебільшує свої страждання. З нього вийшов би великий артист цирку.
Коли Мурчик зрозумів, що всі розкусили його фокуси, то став менше нявкати під час купання, а потім і взагалі перестав це робити, змирившись з долею і вже не боячись так сильно води.
Мама витирала його насухо великим старим рушником і закутувала в ковдру. І все-таки Мурчикові було холодно. Він вилізав з-під ковдри, примощувався біля батареї, вилизуючи кожну шерстинку на своєму тілі.
Юрчик сміявся з Мурчика, бо котик після купання ставав маленьким і був подібним на щура. Але вже коли вилизав своє тіло, то на очах збільшувався в розмірах. Тоді він здавався красивішим, ніж раніше.
Мама пишалася своєю роботою:
— Ось бачиш, Мурчику, який ти красень! І чого ти лізеш під ті машини? Подобається тобі бути бруднулею?
Мурчик сидів у неї на колінах. Образи на Маму за те, що вона його купала, в нього вже не було. Він міг би відповісти на всі її запитання, але занадто багато енергії втратив, поки його купали, і хотів спати…
2014
ПЕРЕКЛАДАЧ
Трагіфарскомедія в одній дії
Юрієві СЕМЕНЮКУ
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ПЕРЕКЛАДАЧ
ГІТЛЕР
СТАЛІН
ІНШІ
На сцені вимкнене світло.
Ми швидше здогадуємося, ніж бачимо, що по сцені рухаються люди, щось розставляють, лунають окремі вигуки російською та німецькою мовами.
Коли метушня на сцені закінчується, починає лунати музика, яка то наростає, то притишується впродовж усієї п'єси.
Відтак різко вмикається світло.
Ми бачимо кав'ярню кінця тридцятих років ХХ століття в якомусь європейському містечку.
За столом сидять троє. Зліва – ГІТЛЕР. Справа – СТАЛІН. Спиною до нас – ПЕРЕКЛАДАЧ.
Ми не чуємо слів ГІТЛЕРа і СТАЛІНа, лише можемо спостерігати за їхніми жестами. Натомість голос ПЕРЕКЛАДАЧа звучить ніби з гучномовця, але складається враження, що записаний напередодні, а магнітофонна стрічка то пришвидшує хід, то загальмовує його.
ГІТЛЕР (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа, і так завжди). Здається, ми зустрілися тут не для того, щоби згадувати наше дитинство.
СТАЛІН (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа, і так завжди). Інколи треба згадувати дитинство, щоби зрозуміти, ким ти є зараз і ким можеш стати в недалекому майбутньому.
ГІТЛЕР (різко). Ніколи не любив філософів! Філософи програють війни! (Змінивши тон). Втім, зараз кожний, хоче він того чи ні, стає філософом.
СТАЛІН (іронічно). Філософія сама по собі є квінтесенцією життя. Знаєте, коли найбільше стаєш філософом? Коли тобі залишилося мало, зовсім мало жити, коли тебе прирекли на страту, а ти навіть не знаєш, коли тебе точно розстріляють.
ГІТЛЕР (не помічаючи іронії співрозмовника, меланхолійно). Це філософія приречених, яка є руйнівною.
Деякий час вони мовчать.
Мелодія виривається назовні, стає дуже гучною.
У глибині сцени дзвенять пляшки, але нікого й нічого не видно.
ГІТЛЕР різко встає з-за столу, робить декілька різких рухів узад-вперед (актор повинен постаратись і викликати сміх у залі – авт.), потім знову сідає за стіл.
СТАЛІН повільно підіймається, але, передумавши, сідає (актор повинен постаратись і викликати сміх у залі – авт.).
ПЕРЕКЛАДАЧ непорушний. Його спина ніби закам'яніла. Він встає з-за столу, йде на край сцени. Світло по ходу руху гасне за ним, ми не бачимо ГІТЛЕРа й СТАЛІНа, ніби їх ніколи і не було.
ПЕРЕКЛАДАЧ вдивляється у глядачів, ніби намагаючись запам'ятати кожне обличчя. Це ніби погляд із минулого в майбутнє.
ПЕРЕКЛАДАЧ (спочатку тихо, а потім усе голосніше, ніби боячись, що його не почують; тепер це його голос, а не з гучномовця чи із записаного на магнітофоні; коли він починає говорити, глядачі мають зрозуміти, що це не лише його голос, а й голос ГІТЛЕРа і СТАЛІНа). Коли мені сказали, кого я буду перекладати, то я спочатку подумав, що це злий жарт. Але в цьому відомстві (відьомстві, як казав мій знайомий, озираючись на всі боки, він згинув десь на Колимі) жартувати не вміють. Здається, їм забороняють це робити, і десь років через п'ятдесят ми в архівах знайдемо циркуляр чи інструкцію саме про це. Там працюють занадто серйозні люди. Проте мені здається, що від їхніх жартів у трунах перевертається пів світу. Для мене було головним не те, що я перекладатиму, а те, що такі різні люди не можуть у принципі зустрічатися. Я вважав, що зустріч антиподів – це насамперед смертельний ризик для них двох. Я помилявся. Тепер я так не думаю. Вони не антиподи. Не близнюки, звичайно, але тепер мені здається, що в них є більше спільного, ніж відмінного. Тепер я думаю, що взяли мене для проформи, бо вони прекрасно розуміють один одного без слів, і мій переклад їм не був потрібен. Я часто відчував на собі їхні погляди і переставав перекладати, бо це було зайвим.