Ніби це вона була винна в тому, що його Соломійка потрапила до психіатричної лікарні. Про це вже гомонів Дрогослав, хоча на початках інформація стосувалася обмеженого кола людей. Інколи їй спадало на думку те ж, до чого прийшов він: якби вони не зустрічались, донька була би здоровою. Але Дзвінка розуміла, що це не взаємозв'язане між собою. Вона взагалі могла не бути знайомою з міським головою, а Соломійка все одно неадекватно перенесла би зґвалтування.
Дзвінка зривалася серед ночі й бігла до сторожа. Нічні дрогославські вулиці бадьорили її. Секс був нетривалим. Рівно стільки, щоби задовольнити себе. На сторожа вона не звертала увагу. Брутально обривала статевий акт, якщо вже від цього чоловіка їй нічого не потрібно було. Бігла назад. Нічні дрогославські вулиці бадьорили її. Прибігала додому. Знала, що Борис не спить. Її це не турбувало. Замикалась у спальні й до ранку писала картину. Вже не думала про те, вийде полотно геніальним чи ні. Просто хотіла забути міського голову. Була зла на себе, що дозволила своєму серцю кохати людину, яка того не вартувала.
Анатолій ВЛАСЮК
(Далі буде)