Дайте мені спокій!
АРТУР. Та просто переживав, щоб ти бува на себе руки не наклала. Не будеш, ні?
РИТА. А вам що з того?
АРТУР. Та знову-таки — протоколи, поліція. Ти ж уже знаєш, що мені це не в кайф.
РИТА. Не буду, не дочекаєтесь.
АРТУР. Та я не цього чекаю. Навпаки.
РИТА. А чого? Чого вам від мене треба?
АРТУР. Що б ти посміхнулась .
РИТА. А. З якого це доброго дива?
АРТУР. А чому ні? Ти юна, здорова, розумна.
РИТА. Ні фіга я не розумна, я остання дурепа!
АРТУР. Як же нерозумна, а хто мені техніку там відімкнув, що я не міг знайти? Шариш же?
РИТА. У техніці шарю, а в людях — ні. А ви чого прийшли? Зловтішатися? "Я ж казав".
АРТУР. Невже я виглядаю таким. козлом?
РИТА. Та ніби ні... А тоді навіщо?
АРТУР. По-перше, я справді переживав. А по-друге, хотів знати, що будеш робити далі?
РИТА. Далі? Не знаю. Просто у мене скоро день народження, хотіла когось запросити. А тепер вирішила — заб'ю на все. "Піду топитись в дощ в акваріумах площ". Он і дощ.
АРТУР. Забити на все — не вихід. Ти ж боєць, я це бачу, розумний боєць. І так легко здатися?
РИТА. Ну боєць, ну в техніці шарюсь, а що я тут можу? Нічого.
АРТУР. Добитися, щоб він запросив тебе на танець. А тоді вже, як захочеш — то заб'єш.
РИТА. Таким подобаються гарні гламурні дівчатка, а я...не така, не в тренді.
АРТУР. Знаєш, я б такого послав подалі, але якщо ти хочеш поборотися за нього, я поможу.
РИТА. Як?
АРТУР. Це довга історія — тобі треба багато чому навчитися і поміняти — одяг, стиль, ходу. І ще треба навчитися танцювати — вірніше, навчити тіло чути музику і відпускати себе.
РИТА. Не розумію, а вам це навіщо?
АРТУР. Хочу провести експеримент. І ще я дуже не люблю несправедливості. А те, що я побачив сьогодні, мені дуже не сподобалось, і я хочу це виправити.
РИТА. То ви такий шляхетний борець з несправедливістю?
АРТУР. Можна і так сказати.. А ще. Ти ж переселенка?
РИТА. А як ви здогадалися?
АРТУР. Вимова наша — відразу почув: землячка. Я теж з тих країв. Свої мають допомагати своїм. Віриш? Ні? Тоді нема на те ради — іди топися в дощ. А як повіриш — ось моя рука. (Простягує руку, вона мовчить.) Помогти підвестися — не сиди на холодному, бо застудишся.
РИТА. Ви прямо, як моя мама.
АРТУР. Це вона порадила білий танець?
РИТА. А як ви здогадалися?
АРТУР. Та це було нескладно. А що каже тато?
РИТА. А тата у мене практично немає.
АРТУР. Ясно, ну, давай руку, довго мені тримати?... (Вона подає йому руку.) Ну що, згодна?
РИТА. На що?
АРТУР. Як на що? На зміни і на бій за перемогу?
РИТА. А що мені втрачати?
АРТУР. От і я про це. Тоді я тебе проведу і вернуся, а зустрічаємось. завтра, згода?
РИТА. Де і коли? І яка робоча форма?
АРТУР. Оце діловий підхід! Тут о восьмій. Форма поки довільна. До речі, а як тебе звати?
РИТА. Мене — Рита.
АРТУР. О, це від Маргарити? Тоді тепер ти будеш Марго.
РИТА. Чому Марго?
АРТУР. Будемо ліпити інший варіант тебе, то хай буде інший варіант імені, королівський.
РИТА. ОК, а як вас звати?
АРТУР. О, я й забув, от йолоп, а мене звати Артур.
РИТА (сміється). Як короля?
АРТУР. О, ти вже всміхаєшся. Так, як короля. Подобається?
РИТА. Ні, тоді краще я називатиму вас Учитель.
АРТУР. Як у школі? Якось пафосно.
РИТА. Ні, як у бойових мистецтвах.
АРТУР. Ну тоді ОК. Ось ми й прийшли. До зустрічі, Марго.
РИТА. До зустрічі, Учитель.
Вони розходяться. Северин спостерігає зі своєї схованки.
СЦЕНА 9
Квартира Оксани і Рити. Оксана тривожиться. Вона набирає телефон дочки — чуємо "абонент поза зоною досяжності", кидає його. Раптом телефон дзвонить, вона радісно кидається до нього і зупиняється, не сміючи взяти, вагається, дзвінок припиняється, потім знову лунає, зрештою вона відповідає — голосний режим.
ГОЛОС. Алло, чого так довго не відповідаєш?
ОКСАНА. Та... у ванні була.
ГОЛОС. Ага. А я подумала, може, боїшся взяти чи вже гидуєш знайомством.
ОКСАНА. Чом би я мала боятися?
ГОЛОС. Значиться, гидуєш.
ОКСАНА. Я цього не казала. Кажи, чого хотіла, бо нема в мене часу на теревені.
ГОЛОС. Та питання те саме — про плату за квартирку. То як?
ОКСАНА. І відповідь та сама — зараз ніяк.
ГОЛОС. Угу. Ну, що я тобі скажу — я хотіла по-хорошому, по— сусідськи.
ОКСАНА. А-а. ти ще скажи "по-братськи". Вже набраталися, досить із мене.
ГОЛОС. Угу. Ну той слухай сюди. Дочка твоя вдома?
ОКСАНА. А що?
ГОЛОС. Ясно, шляється десь. Ну гляди, я там поговорила з одним. із наших. І він узяв вас на контроль. Так що, як будеш викобе— нюватися.
ОКСАНА. Не смійте чіпати мою Риту!
ГОЛОС. А то що буде? Настучиш? А на кого? Наших там у вас вистачає. І як треба відкупиться — бабло є. Це ваших патріотиків саджають надовго, а наших — під залог і адьйо.
ОКСАНА. Та це просто шантаж! І звідки у тебе тут свої люди? Це понти!
ГОЛОС. Ну-ну. Побачимо, понти це чи ні, коли твоя доня — раз і зникла.
ОКСАНА. Ти не посмієш — це страшний гріх!
ГОЛОС. Так не зовсім зникне — покористуються трохи — і вернуть.
ОКСАНА. Я тебе тоді власними руками.
ГОЛОС. Руки короткі, Ксюха. Думай, час пішов.
Голос відключився. Оксана тремтячими руками знову набирає номер дочки, знову "абонент недоступний". Вона нервово ходить по кімнаті, щось бере, кидає, знову набирає — безуспішно. Нарешті чути, як відчиняються двері, входить Рита.
ОКСАНА. Боже, де ти була?! Чому не відповідаєш?
РИТА. Мам, ти чого? Зараз ще дитячий час, я ж навіть раніше прийшла...
ОКСАНА. Так. Але що з телефоном? Чому "абонент недоступний"?
РИТА. Ну, може, тому що в підвалі була.
ОКСАНА. Господи, який підвал?! Хто тебе туди затягнув? Що з тобою робили?
РИТА. Мам, ти чого? То просто клуб "Аліса" у підвалі. Там танці.
ОКСАНА. Як ти мене налякала! То так і кажи "клуб", а не підвал.
РИТА. Ти ж сама казала — чого я ні з ким не спілкуюсь? Заводь нових друзів.
ОКСАНА. То було раніше.
РИТА. Мам, що сталося?
ОКСАНА. Нічого. поки нічого. Розкажи краще, як усе було і чому так рано?
РИТА. То тобі пізно, то рано. Що з тобою відбувається?
ОКСАНА. Зі мною все добре. Я хвилююсь за тебе. Як усе пройшло?
РИТА. Хріново.
ОКСАНА. Рито! Що за вирази?! А білий танець?
РИТА. Хріново — це ще м'яко сказано. І порада твоя хрінова, вибач, але кажу, як є...
ОКСАНА. Чого? Не було білого танцю?
РИТА. Був, я дістала Ді-джея, щоб він був, але нічого доброго з того не вийшло, навпаки.
ОКСАНА. Чого? Ну, що сталося?
РИТА. Він відмовився. І я вийшла перед усіма повною ідіоткою. Вони сміялись .
ОКСАНА. От падлюка. Сонечко моє, та ну його. (Обнімає її.) Він не той, хто тобі треба.
РИТА (сльози). Це я не така, як треба. Ні танцювати не вмію, ні говорити нормально.
ОКСАНА. Так, а ну припини самоїдством займатися! У всьому шукай позитив!
РИТА. Який же у всій цій хріні позитив?
ОКСАНА. Тепер ти знаєш, що це хтось інший подарував ту квітку.
РИТА. Але хто?
ОКСАНА. Ось тобі й інтрига — думай! Стривай... А ти ні з ким дорослим не знайомилась?
РИТА. Ну. а що?
ОКСАНА. О Боже. Тільки не це.
РИТА. Мам, ти можеш пояснити, що сталося?
ОКСАНА. Поки нічого. Але ти остерігайся всіх незнайомих дорослих! Всіх!
РИТА. Чому? Що за параноя?
ОКСАНА. Мені погрожували. І я не знаю, це реально чи ні, і хто це може бути.
РИТА. Ти можеш пояснити по-людськи — як він виглядає?
ОКСАНА. Та не знаю я, як виглядає! У тім то й біда!
РИТА. А хто погрожував?
ОКСАНА. Сусідка — обіцяла натравити на нас своїх дружків-сепарів.
РИТА. Мам, нікого сепарського я не бачила. І хіба такий подарує орхідею?
ОКСАНА. Орхідею — ні, це точно не він. Але. Ти ні з ким дорослим не знайомилась?
РИТА. Ну. тільки з Ді-джеєм у клубі. До речі, наш земляк.
ОКСАНА. О, Боже, тільки не це! А раптом його підіслали! Думаєш, тут мало підвалів?
РИТА. Він не сепар, мам! Нормальний мужик, стопудово.
ОКСАНА. Він же може маскуватися! Обіцяй, що ти не будеш ні з ким нікуди йти!
РИТА. Ну добре, мам.
ОКСАНА. І не ходи пізно! І заряджай цю кляту батарею на телефоні! Я боюсь.
РИТА. Добре, мам, я буду обережною.
ОКСАНА. І що будемо робити з днем народження? Запросиш тих дівчат, які тебе запросили?
РИТА. Ні!... Вони теж сміялися, мам.
ОКСАНА. Ясно. Той хлопець відпадає.
РИТА. Може, і ні.
ОКСАНА. Не зрозуміла. Ти все одно хочеш. продовжити знайомство?
РИТА. Так, я хочу спробувати.
ОКСАНА. Я рада, що в тебе прокинувся бойовий дух, але чи варто?. Я б тобі не радила.
РИТА. Знаєш, поки твої поради мені не допомогли. І тобі самій — теж.
ОКСАНА. Ах, так?. Ти вважаєш себе такою розумною, а мене — ідіоткою?
РИТА. Ні, мамо, я хочу вчитися на твоїх помилках.
ОКСАНА. І кого ж ти хочеш запросити ще?
РИТА. Я вже казала — батька. Я йому телефонувала. Ми домовилися зустрітись .
ОКСАНА. Добре. Може, справді, він тебе захистить. А раптом? Хоча я сумніваюсь. Тільки знай, якщо обпечешся — жаліти не буду. Граблі тобі в руки!
РИТА. Добре, мамо, я теж тебе люблю.
Оксана виходить із кімнати. Рита дивиться на себе в дзеркало, зітхає. Затемнення.
СЦЕНА 10
Те саме кафе Пілігрим. Віктор і Каріна проходять і сідають за столик.
ВІКТОР. Добре, що зараз мало людей. Сідай.
КАРІНА. Ти ніби когось боїшся?
ВІКТОР. Та ні. Просто не люблю скандалів. ще й на людях.
КАРІНА. Ти думаєш, вона влаштує скандал? Чому раптом?
ВІКТОР. Я взагалі не знаю, чого від неї чекати. По-моєму, це якесь "розводилово".
КАРІНА (підводиться). Тоді може, я все-таки піду? Може, краще тобі поговорити тет-а-тет?
ВІКТОР. Ні, не йди. Я прошу. По-перше, я хочу, щоб ти сама побачила, що це якась стороння дівуля, і між нами нічого немає. А подруге, мені потрібен свідок.
КАРІНА. Добре. Але якщо буде скандал.
ВІКТОР (помічаєРиту). Тсс... Здається, це вона.
КАРІНА. (озирається). Так ти її все-таки знаєш?
ВІКТОР. Ні, слово честі, вперше бачу. За прикметами. Може й не вона.
КАРІНА (оглядає її, тихо). А у мене відчуття, що я її бачу не вперше.
Віктор пильно дивиться на Риту, вона оглядається, потім несміливо підходить.
РИТА. Вибачте, а ви. Віктор?
ВІКТОР. Так, це ти мені дзвонила?
РИТА. Я. Тільки я думала, ми зустрінемося. вдвох.
КАРІНА (поривається встати). Я можу вас залишити.
ВІКТОР (зупиняє Каріну). Ні. (Риті). Це Каріна, і у мене немає секретів від неї.
РИТА (пауза). А якщо у мене є секрети?
КАРІНА (знов поривається). Я все-таки краще піду прогуляюсь.
ВІКТОР (Каріні). Ми ж домовлялися.