У нього не було прихильників чи супротивників, але в даному випадку це не мало жодного значення.
41
Коли Едуард, задоволений її розкішним виглядом, сказав, що вона обслуговуватиме незвичайного клієнта, самого начальника міліції, в якого сьогодні ювілей, — вона аніскілечки не знітилась, а лише горделиво запитала: "А з міським головою не можна переспати?". Він уважно подивився на неї, але нічого не відповів, зрозумівши, що дівчинка далеко піде.
І все ж внутрішня тривога заволоділа її тілом. Вона чомусь уявила начальника міліції ровесником свого батька, та ще й товстим і масним. Важко буде не те що задоволення отримати, а взагалі стриматись, аби не висловити свого невдоволення. Та коли на порозі Едуардового кабінету з'явився красень-мужчина, чоловік без животика, серце її затріпотіло. Едуард ввічливо піднявся і, нервово-хіхікаючи, сказав:
— А оце, пане майоре, та дівчина, про яку я вам розповідав.
І поки той вдивлявся в неї, Едуард так само нервово, але вже без хіхікання додав:
— Залишитеся задоволеним, пане майоре.
Міліціянт підійшов до неї впритул, поглядом усвердлився їй у мозок, аж вона не витримала й заплющила очі, а коли отямилась, він уже міцно цілував її, похапцем знімаючи все, що прикривало грішне тіло дівчини.
Едуард заметушився, сказав, що тут поруч є кімната для любощів, але майор жестом руки вигнав його, й тому не залишалося нічого іншого, як чатувати на дверях з іншого боку.
42
Йому щось говорив міський голова, але невідома тривога враз охопила все його тіло. Те, що потім відбулося, можна було назвати випадковим збігом обставин, але він добре розумів, що випадкового в цьому світі нічого не буває. Спочатку все заплановано на небесах, а потім чітко відбивається в людському мозку, щоби здійснитися в реальному вимірі.
Він хутко підвівся і попрямував до виходу. Всі ошелешено змовкли, але коли він вийшов, знову загомоніли, бо вже наслухалися про цього пришелепкуватого старшого лейтенанта.
В коридорі він уздрів Едуарда, який вірно охороняв двері. Радше машинально, ніж усвідомлено, відкинув його, мов пір'їнку, і розчахнув двері.
Перше, що побачив, — майорові сідниці. Перше, що почув, — благання дівчини: "Будь ласка, не треба. Я не хочу…".
А потім усе було наче в тумані. Відірвав майора від жертви, зацідив йому в зуби, підвів дівчину, майже силоміць натягнув на неї трусики (йому видалося, що вони були рожевого кольору), ще якийсь одяг, взяв її за руку, вивів надвір, завів міліцейську машину, вирвавши дроти, бо ключа не було, й поїхав нічним містом.
Отямився лише, коли дівчина попросила зупинитись. Це був будинок того директора школи.
43
Дружина приїхала з Італії того дня, коли він оформив усі документи про своє звільнення з роботи і відзначив цю подію зі знайомими та малознайомими людьми в забігайлівці, що була біля приміщення міського відділу міліції.
В місті вже два дні не було води, і гора немитого посуду винувато скупчилася на кухні. Він не був п'яним, але його тіло, суцільна больова рана, вже не сподівалося на пощаду до себе.
Дружина мовчки сиділа на дивані, втупившись у телевізор, син десь гуляв. Сусідка вже розповіла їй про подвиги чоловіка, про що гомоніло мало не все місто, а старшому лейтенанту від безробіття нічого доброго не можна було чекати.
Він сказав їй з порогу: "Привіт! З приїздом!", — але вона не відповіла. Він пішов у спальню, ліг, але сон, звісно, не йшов. Коли прийшла дружина, він вдав, що спить. Вона теж довго не могла заснути. Десь опівночі прийшов син, і вона засопіла.
Коли вранці він прокинувся, то аж здригнувся від того, що побачив уві сні. Він ґвалтував доньку директора школи і отримував від цього шалене задоволення.
44
Дружина пропадала невідомо де, а він усенький день тупо сидів удома. Звісно, він не боявся вийти на вулицю, але йому здавалося, що кожний з осудом дивитиметься йому в спину: он, мовляв, пішов пиячок, якого витурили з міліції. Не стане ж він кожному розповідати, що насправді стало причиною його звільнення.
Його вже не тягнуло до алкоголю. Коли дружина трохи відійшла і влаштувала гостину з нагоди свого приїзду, він пив навіть менше, ніж інші гості, й постійно мовчав. Йому здавалося, що всі насміхаються з нього, але заради пристойності приховують своє істинне ставлення.
Уже вечором він відчув, що дружина не проти зайнятися з ним коханням, але щось його стримувало, і він знову вдав, що заснув. Вона спочатку демонстративно відвернулася від нього, перекидаючись на ліжку так, що можна було розбудити мертвого, так образа переповнювала її. Він стійко протримався до того часу, коли вона заснула, дочекався сина з гулянки, а потім поринув у напівсон-напівзабуття…
45
Мертва тиша настала в сім'ї директора школи. Конфліктів не було, але видавалося, що в хаті немає жодної живої душі. Ніби сновиди снували кімнатами й коридором, не пересікаючись між собою. Здається, з того часу, коли старший лейтенант привіз їхню доньку додому, ніхто з них і словом не перемовився між собою. Навіть увімкнений телевізор чи завивання пса за вікном не могли розвіяти мороку гнітючої тиші.
Вона відшила Едуарда, який зажадав від неї триста доларів моральної компенсації, й послала його так далеко, звідки вже не повертаються. Звісно, шлях до сауни й легкого заробітку вона втратила назавжди, але ладна була доплатити, аби ніколи більше в своєму житті не стикатися з тим клятим майором. Запах часнику з його гнилого рота ще довго переслідував її.
Вже не було такого дня, щоби вона не думала про старшого лейтенанта, – і чим далі, тим більше. Увечері вона мислено засинала в його обіймах, а перша думка, яка приходила зранку, була про нього.
46
Сонце не поспішало сідати за обрій. Легенький вітерець ліниво перевертав осіннє пожовкле листя.
Здавалося, лише сьогодні в душі оселився спокій. Він зрозумів, що життя не закінчується, а лише по-справжньому розпочинається. Для цього не було жодних передумов, навіть натяків, але все було саме так, а не інакше, і він у цьому навіть не сумнівався.
"Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани на завтрашній день", — так чи приблизно так казав йому колишній начальник міліції, який застрелився. Ще вчора він твердо вирішив довести до логічного кінця справу дівчинки в рожевих трусиках. Він ще не знав, що саме зробить, але це явно виходило за рамки чинного законодавства.
Це було вчора. А сьогодні він дізнався, що директор школи помер. Казали, що не витримало серце. Воно й так довго терпіло.
Внутрішнього задоволення смерть Святенника йому не принесла. Традиційно зло не було наказано. Смерть зрівняла всіх у правах.
Сонце нарешті розчинилось у вечірній імлі, і він пішов додому. Чи не вперше за останній час йому захотілося йти саме додому, а не кудись інакше.
47
Вона байдуже дивилися на обличчя батька кольору манекену і ще ніколи не відчувала себе такою далекою від нього. Здавалося, що це якась випадкова людина в її житті, й сама вона випадково заблукала в цей будинок і тепер змушена тут сидіти й вислуховувати всю цю брехню про те, яким хорошим був її батько.
Їй зовсім не хотілося спати, і думки витали довкола того дивного старшого лейтенанта. Як вона хотіла, щоби на місці огидного майора опинився саме він. Дівчина не могла пояснити, що з нею відбувається. Хвилі теплого безнадійного почуття накочувалися на неї, вона розуміла, що може дати волю своїм фантазіям, але не більше, бо в житті цього ніколи більше не буде, занадто далеко вони знаходяться один від одного, хоча й живуть в одному місті.
Раптом їй здалося, що покійний батько усміхається до неї. Це було так несподівано, що вона подумала, ніби він зараз підніметься з труни і порозганяє всіх, хто тут присутній. Вона озирнулася навколо. Все було, як і мить тому. Коли знову глянула на батька, здавалося, усмішка вже щезла з його обличчя.
48
Коли він доторкнувся до дружини, вона спочатку напружилась, але вже за мить відповіла йому взаємністю. Він не пам'ятав, чи думав про щось під час цього. Мабуть, що ні, бо звичайний тваринний інстинкт оволодів ним. Але коли дружина мирно сопіла в нього піл боком, він страшенно захотів, щоби на її місці зараз опинилась ота школярка, донька директора школи. Він гнав від себе ці сороміцькі думки, бо це ще була дитина, навіть молодша від його сина, але хтиве бажання оволодіти її тілом було сильнішим, і дружина не могла втамувати його жагу.
Еротичні картинки виникали в його хворобливій уяві мало не до світанку, а коли нарешті прийшов важкий сон, дружина знову підлізла до нього в надії покохатись. Мабуть, він сказав їй щось образливе, хоча й не пам'ятав цього, але вона тиждень не розмовляла з ним. За великим рахунком, йому було байдуже. Думки про школярку теж були витіснені іншим. Він розумів, що зі смертю директора школи не відновлена справедливість у справі дівчинки в рожевих трусиках.
49
Якщо сказати, що Святенника ховало все місто, значить, нічого не сказати. Такого велелюдного похорону він, здається, ще не бачив у своєму житті. Найбільше боліло те, що директор школи в очах городян виглядав мало не національним героєм, хоча насправді був мерзенним типом, який не відповів за смерть дівчинки в рожевих трусиках. Навпаки, виглядало на те, що смерть – це нагорода йому за нікчемне існування.
Остаточно добила величезна стаття в газеті, яка розпочиналася на першій сторінці й займала всю третю. Чесноти Святенника редактор підносив до небес. Він змусив себе дочитати цю статтю до кінця, а потім зіжмакав газету, знову випростав папір і подер його на дрібні клапті.
Душевний спокій, який нещодавно поселився, знову покинув його. Це нагадувало вередливого квартиранта, який ніяк не може вподобати собі помешкання. Здається, вже готовий заплатити будь-які гроші, але комфортного життя ніхто йому не обіцяє.
Як не крути, але інакше бути не могло, і Едуард мусив знову постати на його шляху.
50
З'ява цього пришелепкуватого старлея в їхньому закладі не віщувала Едуардові нічого доброго. Він знав, що того звільнили з органів, так що формально загрози не повинно бути, але одночасно не можна було забути, з якою легкістю той відштовхнув його від дверей, за якими майор займався коханням з донькою директора школи.
В барі вже колишній старший лейтенант замовив собі каву, з'їв фірмовий пиріжок закладу, скурив цигарку, розрахувався, поклавши зверху гривню "на чай", і пішов, не проронивши жодного слова.