КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Я готовий. Може переіменуєте мене з конячого міністра в конячо-кобилячого? Вже хваліть.
ЦАР-НЮХАР. Та не тебе, а отого сироту. Через нього моя улюблена коняча ковбаска-сервелат чистішою стала. Ну, ходімо, показуй роботу.
Бух!
Зазнавши стусана від Царя, Кобилячий Міністр отямився посеред стайні.
Картина 15
ОПОВІДАЧ. Якщо ти конячий міністр, то місце твоє де? Вірно, не в царському палаці, а в стайні, межи коней. Якщо вони, звісно, ще там є.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зуби...
ЦАР-НЮХАР. Чи вибити їх тобі, бо вже вони й мені набридли?
Конмін ухилився.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ось він, мій учень, молодший кобилмейстер.
Показує на Сироту.
СИРОТА. Я, як майбутній козак, радий зробити щось хороше у вашому царстві.
ЦАР-НЮХАР. Хвалю.
На це Конячий міністр застогнав і вхопився за зуби.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. О, ці царські слова, які хвалять не мене, а кого іншого...
ЦАР-НЮХАР. Це в тебе, певно, зуби мудрості?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Та якби, ті ще й досі не прорізалися.
ЦАР-НЮХАР. То це зуби дурості. Ану, перевіримо. Кажу: молодець, хлопчина-сирота!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР (стогнучи, нишком). Цей безрідний хлопець ще привласнить собі усі мої заслуги перед троном?
ЦАР-НЮХАР. Отже, – сказав він, – ти зможеш здобути для мене й Чарівного Веприка?
СИРОТА. Я? Я не знаю, де й шукати його.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А хто щойно співав:
Піду, наймуся до Царя
І вивчусь на богатиря?
СИРОТА. Я? Та я не таке співав!
ЦАР-НЮХАР. Цить, коли царі мріють! (Співає).
Носиком він риє,
вухоньками сіє,
дир-дир,
Конячий міністр улесливо підхопив:
Копитом волоче,
Їсти сам не хоче,
А хвостом боронить,
Питоньки не просить!
Цар-нюхар пальцем у повітрі малює Чарівного Веприка.
Чудо, чудо-звір!
Де він походжає –
жито виростає,
та густе, як бір!
Дир —дир!
ЦАР-НЮХАР. Гаразд, гаразд, хлопчику, я згоден. Приводь, приводь його сюди мерщій, цього Чарівного Веприка.
СИРОТА. Та я...
ЦАР-НЮХАР. Бо знаєш, що тобі буде?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Я знаю! Зубоньки болітимуть.
СИРОТА. Так я ж не знаю навіть, де його шукати?
ЦАР-НЮХАР. Не журися, хлопчику, я дам тобі чудового помічника, чудового поводиря. Оцього. – (Цар-нюхар штурхнув Кобилячого міністра). – А чого ти так скривився?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР (співає).
Болять мої зуби,
болять мої губи,
і серце моє!
Чому, скажіть, люди,
Міністрів – не люблять?
Міністрів лиш чублять?
Повернув іти геть зі стайні.
Царівни не люблять,
І люди не люблять.
І коні не люблять,
Собаки не люблять…
Сирота хотів щось казати, однак вже почув відповідь:
Мухи не люблять...
І жаби...
І... і... і...
Зазнавши нового ковбасного удару від Царя, Конмін хутко завершує арію:
А Цар – лише б'є!
Обидва йдуть геть.
ОПОВІДАЧ. Отака царська ласка... Завжди цар, замість дати премію та й вигадує важчу роботу. А як її виконати? Хто тут на стайні може допомогти?
Сидить Сирота сам у стайні та й журиться.
СИРОТА. От тобі й записався в козаки.
Зітхнувши, бере хлопчина вила й одкидає останню купу гною.
І за своєю тугою не бачить, що там ховався Коник-Химородник.
Раптом Сирота чує спів:
Тихо-тихо навкруги,
дуже-дуже тихо,
дуже тихі вороги,
ще тихіше лихо...
СИРОТА. Ой, хто тут в Країні-руїні, ще й співає?
Лихо-тихо, тихо-лихо!
Страшно й дико,
Гей!
На цих словах із очищеного стійла виткнувся Коник-Химородник.
Тиша та не від добра
Та й не від достатку…
Неможлива боротьба, —
Знає цар, наш батько.
Хлопчикові на мить самому вдалося підспівати:
Із такого майбуття
Не буває вороття!
Аніхто не дише, –
Всенародна тиша!
Тиша... Тиша... Тиша.
СИРОТА. Хто тут ще є?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та не кричи ти так, не порушуй тишу.
Зі стайні виткнувся Коник-Химородник.
СИРОТА. Хто ти?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я Коник-Химородник.
СИРОТА. Ти чарівний кінь? Хто тебе навчив співати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні, просто балакучий. Як ждеш, що з тебе ковбасу зроблять, то не тільки заспіваєш.
Потихеньку всі живуть,
Тобто доживають.
На харчі тебе жують,
Тобто дожувають.
Сирота й незчувся, як сам став йому підтягувати:
Вірю я, що в майбутті
Також тишком-нишком
Вимруть підданці усі –
Бо усохнуть кишки!
Киш... Киш... Киш.
СИРОТА. Нічого собі пісенька.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Скільки нашого брата конячого полягло... Всіх поглинула конина-ковбасина. А в полі працювати – ніким.
СИРОТА. Чому ж ти раніше мовчав про це?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А з ким було балакати? Як тут усіх на кінську ковбасу пустили, сервелат називається – чував? А орати, боронувати, сіяти – вже нічим.
СИРОТА. А ти? Ти ж орати можеш?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я? Потужністю в чверть кінської сили?
Сирота помацав його ноги.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я тільки на м'ясо й годен – із чарівного коня вийде гарна ковбасня!
СИРОТА. Дійсно...Так он чого мене за Чарівним Веприком посилають... А де його шукати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. За Чарівним Веприком треба їхати Залізним шляхом.
СИРОТА. А звідки ти знаєш?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Балакучі коні ще слухати вміють, де, хто, що балакає. Чомусь люди біля коней балакучіші стають, думають, ніхто не розуміє – сказано: скотина...
СИРОТА. Їхати мені, чи не їхати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ти лиш випусти мене з цього страшного агропрому, тобто Конячого міністерства – куди хоч довезу!
Сирота озирнувся страшною стайнею.
СИРОТА. Може, дійсно, дременути звідсіля, куди очі бачать? Може, ніхто не знайде?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні. Треба здобувати Чарівного Веприка, що носом риє, а вухами сіє, щоб у нашому царстві харчів було багацько, бо інакше Цар-нюхар усіх нас тут поковбасить. На сервелат.
СИРОТА. Поспішаймо!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Сідай, та тільки не дуже гоцькай.
Ми здобудемо його,
Веприка Чарівного!
Цок-цок-цок!
Шляхом їде з вилами-трійчатами сирота на Коникові-Химородникові, обоє співають:
Царство нагодує,
Всіх коней врятує,
Ти мені повір,
Оцей чудо звір!
Обоє виїздять з цим із Голодного царства.
І не лише він коней,
А голодних всіх людей,
Гей!
ЗАВІСА
АНТРАКТ
Дія 2
Картина 16
На сцену виходить Оповідач.
ОПОВІДАЧ. Отак, діти, ви бачили, як починався цей козак. Та й усі козаки на світі починалися точнісінько так, бо й вони родом-плодом із сиріт. А хто хоче стати Козаком-Мамаєм? Змій-жеретій? Ні? Царівна-Паньківна? Ні? А, таки, хлопчина-сирота? Ну, тоді починаємо казку знову. Що це там на шляху широкому, на шляху широкому діється?
Шляхом хтось біжить, гучно хекає, здоганяє друзів.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Стійте, стійте! Ой, постривайте, ой, дайте дух переведу! Ой, чи далеко ще?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та тут вже недалечечко, скоро буде Риба-міст.
Конмін сахнувся.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Що таке Риба-міст, це, звісно, цікаво. А от що таке балакучий кінь – іще цікавіше. От тобі й Руїна-країна – одна назва! Ну, нема і в нім порядку, якщо вже й коні заговорили... Вірно зробив Цар-нюхар, пославши мене наглядати за таким хлопчиком... Тут треба око й око!..
КОНИК-ХИМОРОДНИК. ... й вухо!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Оце точно... Що-о?!
Тетеріє.
Чіпляється за хвіст Коника і всі рушають далі.
Картина 17
ОПОВІДАЧ. Отак, діти, будь ти дитина чи будь ти рибина, а не можна довірятися першому зустрічно-подорожньому. Хто зна, якими чарами він володіє? Бо потім лежи собі та журись, із Риби-носа перетворишися на Рибу-моста!
Лежить собі Риба-міст, перекинута між двох крутих берегів, та й журно виводить:
Тепер я риба непроста,
Бо з мене зроблено моста,
Уже лежу поверх води,
Що ні туди, і ні сюди.
Сонце, відбиваючись від бистрини.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ти диви, яка гарна русалка.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Це не русалка, а риба.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Він мені каже. Наче я не знаю, що всі риби живуть під водою. А ця – живе поверх води, отже – русалка.
У мене ніс – міст,
У мене й хвіст – міст.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я ж казав, що це Риба-міст.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Тю на таку. Ще проковтне.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ні, – сказав Коник-Химородник, – вона таких, як ти, не ковтає.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Чому?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Гидує.
Топчуть мене люди
Що мандрують всюди...
Страшна в мене доля,
Страшний в мене хист,
Заплакала вона і сльози її потекли крутими берегами в ріку.
бо я – Риба-міст...
О, як звільнитися мені
і попірнати в бистрині?
РИБА-МІСТ. Здоров, тобі, хлопче. По волі, чи по неволі прийшов?
СИРОТА. Козак все по волі ходить. А мандруємо ми за Чарівним Веприком, чувала про такого?
РИБА-МІСТ. Чувала, лише не легко буде його здобути.
Зачувши таку розмову, Конячий міністр геть удичів.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ох і сирота... Ну, гаразд, у нього коні говорять, а от риби – вони з одвіку німі – й теж раптом забалакали... Тут треба пильнувати за таким хлопчиськом!
Той саме почухав Рибу-міст під зябром.
СИРОТА. А ти не знаєш, де його шукати?
РИБА-МІСТ. Як не знати, коли він у Змія-Жеретія в глибокому льоху захований і од усього білого світу прихований.
СИРОТА. Навіщо ж він його у льоху тримає? Краще б Чарівний Веприк би краще жито сіяв, і людям би було і Змієві.
Риба-міст на це засміялася, аж мостиці на ній затряслися.
РИБА-МІСТ. Навіщо Змієві те жито, коли жоднісінька з його голів такого не їсть.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А що ж вони їдять?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Невже теж коней?
РИБА-МІСТ. Не жито, не коней, а от таких, як ви, людей.
СИРОТА. Чи їхати мені, чи не їхати?
Почухав потилицю Сирота.
Запала мовчанка.
Яку порушив Конячий міністр.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А може не треба нам до такого Змія, га? Бо в нього ж аж три голови, а в тебе, сирото, лише одна.
СИРОТА. Що? Це в мене – аж одна, а в нього – лише три! Поїхали! Перепускай нас на той берег!
РИБА-МІСТ. А ти звільниш мене?
СИРОТА. Може, я звільню тебе! Лише покажи, у який бік за Веприком рушати. До Змія в гості.
Конячий міністр од цього почутого й застогнав.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР.