на дві дії та один антракт
Переднє слово
Всі знають, хто такий безсмертний Козак-Мамай.
Але ж ніхто ще не знає – а звідкіля він такий узявся? Яке було в нього дитинство?
Отже це вкрай потрібна казка для українських дітей.
Запорукою успіху є:
образи головних героїв, які дуже близькі до наших відомих казкових, хоча часто діють за допомогою й "сучасних методик".
Як?
Ось як:
Дійові особи:
Сирота, він же Козак-Мамай,
Оповідач,
Цар Панько,
Царівна-Паньківна,
Вогнюра – головний пекельний біс,
Кухар-Ню̀хар, він же Цар-Нюха̀р,
Конячий міністр,
Незолота рибка,
Риба-ніс, вона ж Риба-міст,
Коник-Химородник,
Чарівний Веприк,
Змій-Жеретій,
Бісеня,
Бісота пекельна.
Дія 1
Картина 1
На декорації (яка, як і всі наступні тут, створена за допомогою відео-діапроекції) – славнозвісна картина з козаком Мамаєм, а за ним намальована Рай-країна.
Щойно він, намальований, торкнувся струн – лунає уривок думи:
Хоч дивись на мене,
та ба, не вгадаєш,
звідкіль родом і як звуть, –
нічичирк не взнаєш.
То візьми і угадай,
звідкіля Козак-Мамай?
На сцену виходить Оповідач, який доспівує цю пісню.
Дивіться також
- Богдан Жолдак — Козацькі шепоти
- Богдан Жолдак — Язик
- Богдан Жолдак — Людина споконвічна
- Ще 22 твори →
ОПОВІДАЧ. Хто він такий Козак-Мамай? Й звідкіля він узявся?
А десь не десь, колись не колись, а ще від часів царя Панька, коли земля була тонка – вже тоді люди малювали козаків Мамаїв. На воротях і на дверях.
Одчини, зайди досередини, а там скриня, а на скрині хто намальований? Той само козак Мамай.
Намальований Козак-Мамай сидить на картині, грає на бандуру:
Козак-Мамай куди хоче,
Туди й скаче.
ОПОВІДАЧ. Ось цю загадку ми й розгадаємо, друзі. Бо всі люди на Землі, всі козаки починалися з малих дітей. О. А хто це там співає? (Дослухається до своєї пісні).
він ніколи і нізащо
та й і не заплаче,
То візьми і угадай,
звідкіля козак-Мамай?
ОПОВІДАЧ. Отож було це, чи не було, а було таки...
Ось одним шляхом ішов собі хлопчина, співав, роздивлявся на свою чудову Рай-країну. Аж доки ген за долами, ген за горами, не побачив чудовий царський палац.
На сцену виходить Сирота, зітхає.
СИРОТА. Ще три дні мені йти.
Картина з Козаком-Мамаєм підноситься вгору, і на сцені виникає зала царського палацу.
Картина 2
Там сидить біля вікна молоденька, однак уже незрівнянної вроди Царівна-Паньківна і журиться туди.
Брязкаючи товстою дерев'яною "Велесовою книгою", до вітальні заходить її тато, Цар-Панько. Дерев'яною, бо всі аркуші в ній із дерева зроблені.
ЦАР-ПАНЬКО. Ану, доню, не журись.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. А як сумно?
ЦАР-ПАНЬКО. От ми зараз тебе розважимо.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе. Як?
ЦАР-ПАНЬКО. А хочеш, поворожимо та побачимо щось цікаве?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе. Що може бути цікавого?
ЦАР-ПАНЬКО. А от, наприклад, за кого ти заміж вийдеш?
Доня шаріється усією своєю красою, соромиться, однак цікавість перемагає.
Цар-Панько знімає з голови чарівну корону, кладе її на стіл і ворожить.
ЦАР-ПАНЬКО. Навздогад буряків, щоби часник трапився!
З цими словами розкручує корону, зазирає в неї.
Тр-р-р-р!
ЦАР-ПАНЬКО. Ой, хто це? Простий сільський парубійко!
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе.
Цар-Панько почухав потилицю короною, тоді розгорнув навмання "Велесову книгу", тицьнув, не глянувши, пальцем, читає:
ЦАР-ПАНЬКО. "...і потім стане зі сільського хлопчини сього Козак-Мамай, тобто безсмертний". Гм. Господи, та коли вже нарешті він з'явиться?..
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе!
Знову обурюється Царівна-Паньківна.
Та й Цар-Панько розгублений.
ЦАР-ПАНЬКО. Що значить твоє "пхе"?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Не царського роду!
Сказала вона й обурено начепила Цареві на голову його чарівну корону.
Картина 3
ОПОВІДАЧ. Отакі-то царські доньки, вередливі. Бо не знають, хто їм в пригоді стане, хто порятує з біди. Хто ж це? Ще не скажу. А от хто це йде до царського палацу? Та це ж хлопчина-сирота.
Сирота дуже поспішає, закинувши торбинку за спину, бадьоро чимчикує Рай-країною, поспівуючи:
Хоч я малий і сирота
та вірю:
доля непроста
мене попереду чекає,
здобуде той,
хто відшукає!
І мало не спотикається об край глибокого провалля, однак вчасно схаменувся. І рушає од тої прірви подалі.
Картина 4
ОПОВІДАЧ. А ніхто й гадки не мав, що діється у нас під ногами, тобто під землею. А живуть там у пеклі хто? Пекельники, це такі чорти та бісота, які лише й думають, як би нам накапостити. Ану, подивимося, хто вони такі.
У підпіччі навколо велетенського багаття позбиралися пекельники підземного царства.
Найстарший над ними, Вогнюра, вигукував.
ВОГНЮРА. Хіба це справедливо, що ми тут, внизу, а вони там – нагорі?
БІСОТА. Ні!
Вигукнули усі печії, палії, горії, смаглії, пекуни та печюки.
ВОГНЮРА. Підземники! Мешканці безодні! Коли ж ми зможемо на поверхню вийти? На білий світ?
БІСОТА. Коли?
ВОГНЮРА. І перетворити його на чорний?
БІСЕНЯТКО. І зачорнити його!
Ревнуло збіговисько палюків, загоріїв, займальців, смажеників.
ВОГНЮРА. Щоб пекло було не лише під землею, а й на поверхні!
БІСОТА. Щоб було справедливо! Скільки можна терпіти?
ВОГНЮРА. То чому ж ми не робимо цього?
Обвів він їх важким поглядом.
Запанувала мовчанка.
ВОГНЮРА. – Ну, що, вигадали? Невже це так важко? Мізків нема?
БІСОТА. Та трохи є... Бо нам заважає Рай-країна, вона така світла та сильна.
Зітхали нечестивці, смаленики та підземельні печеники а ще пеклики.
ВОГНЮРА. А зміркувати, як би то знищити її?
БІСОТА. Бо заважає нам її володар, Цар-Панько.
ВОГНЮРА. А ще?
БІСЕНЯТКО. А, особливо, його чарівна корона!
ВОГНЮРА. Як би нею заволодіти?
БІСОТА (невпевнено). Шу-шу-шу...
ВОГНЮРА. Ось! Ми недаремно зібралися всі саме в цьому місці, у підпіччі царського палацу. Настав той святий час – у тій Рай-країні знайшовся один такий чоловік, який нам може допомогти!
БІСОТА. Ура! Хто ж це такий?
Картина 5
ОПОВІДАЧ. Дійсно, хто? Де ж він живе, де ж він ховається? Та невже ж у царському палаці, невже в ньому на кухні?
То тим часом нагорі, у на кухні царського палацу Кухар-Нюхар з огидою дмухає то на сковороду, то на Незолоту рибку.
КУХАР-НЮХАР. Чому я їм змушений смажити? Чому не вони мені? Я маю годувати їх, їх, хто не знає навіть, що таке скоровода, тьху ти, сковорода.
Буркотів він, борючись із бажанням плюнути в каструлю.
НЕЗОЛОТА РИБКА. І дійсно!
КУХАР-НЮХАР. Сказано бо: навіть кожна кухарка може керувати країною... То кухар – і поготів! То чому ж я нею не правлю? Хто мені скаже?
Гукнув він у піч.
Бу-бу-бу! – голос його посилився гуркотом порожнечі, наповненої вогнем, полинув униз.
ГОЛОС ВОГНЮРИ. Я тобі скажу, я! С-с-с!
Він пурхає з димом і іскрами в отвір підпіччя й летить нагору кіптявим його димарем, нагору, ду-ду-ду! Щоб вилетіти з печі в кухні царського палацу.
Й геть обтруситися та сажею забруднити білісіньке вбрання Кухаря-дмухаря, який, затуманений помахами тих обсмалених крил, не ладен перевести подих.
ВОГНЮРА. Украдеш цареву корону, й будеш нагороджений.
КУХАР-НЮХАР. Як?
ВОГНЮРА (даючи йому сушену зміючку). Матимеш усе оце царство.
КУХАР-НЮХАР (шаленіючи). Так! Буде виконано! Все зроблю, все!
Не глядячи, ставить на вогонь у нестямі сковороду із Незолотою рибкою.
Та, обпечена, стрепенулася, й, писнувши, виплигнула у вікно, гучно плюснувши там.
КУХАР-НЮХАР (визираючи слідом за нею). Ти диви, тільки-но я її зловив у річці, а вона вже й знову там... Ой, а чим же я годуватиму царя? Тю, а навіщо? Я його так нагодую, ух, що аж-аж-аж!
Картина 6
ОПОВІДАЧ. Ну не всі ж істоти на Землі погані. Є й добрі, хоч живуть вони не на землі, а у воді. От чи чули ви, діти, про Рибу-ніс? Як не чули то подивіться.
Тим часом у водяно-морській безодні, велетенська Риба-ніс підпливла до глибоких підводних печер і вийняла карту, карбовану на мушлі-баклажці – протерши її плавником од водорості, і звірилася з планом.
РИБА-НІС. То це тут, чи не тут? Що тут у нас на мапі зазначено? Тут! Аякже, мені ще прабабуся заповідала, як добутися найглибших джерел чого? Живильно-чародійної води. Ну, ось!
На карті намальовано лабіринт глибинних підводних нір, де накреслено в центрі їх "бювет".
Риба-ніс тисне на бювета, підставляє фляжку свою баклажку.
Буль-буль! – наповнюється та.
Пливучи вже назад, Риба-ніс натикається на обпечену Незолоту рибку, яка прожогом мчить.
РИБА-НІС. Чого ти мчиш, як обпечена?
НЕЗОЛОТА РИБКА. А я і є обпечена! Але я мчу не тому. Я підслухала страшну новину: царський кухар погодився допомогти пекельним чортам, аби скинути царя і захопити нашу владу! Біда! Скоро Рай-країні кінець!
РИБА-НІС. Як це можна? Треба поспішати нагору, треба попередити мешканців Рай-країни про небезпеку!
НЕЗОЛОТА РИБКА. Так, і негайно!
Риба-ніс виймає мушлю-баклажку з географічною картою, дивиться, тре її плавниками, однак нічого путнього там не бачить.
РИБА-НІС. Ти диви, чарівне джерело тут є, а де Рай-країна – тут не зазначено. Отакої... Ну, ясно, це ж підводна мапа, а Рай-країна – вона ж наземна! Як же її знайти та попередити про страшну небезпеку?
Картина 7
ОПОВІДАЧ. Але ми забули про головне. Про що? Та про царський палац, а, головне, про його кухню. І що ж там зараз куховарить хитрий Кухар-нюхар?
Там, в кухні царського палацу чародіє Кухар-Нюхар.
Вона більше схожа тепер на алхімічну лабораторію, стільки він туди різного приладдя натаскав.
КУХАР-НЮХАР. Раз!
Кухар дмухар кидає туди сушену зміючку. Перемикає Кухар-Нюхар скляні рурки і всі компоненти потекли разом до каструлі.
Буру-ру-ру!
Забулькотіло од того все там, завирувало, тричі брудно змінило колір, а потім враз знову прикинулося невинною юшкою.
КУХАР-НЮХАР. Оце кулінарія! Калапеця-малапеця, бурда-вурда! (Радіє та чаклує на недобре, ще й собі трохи плюнув туди). – Хе-хе-хе, ось вам приправочка!
Картина 8
Кухар-Нюхар несе страву до царської вітальні, де урочисто очікує на сніданок Царівна-Паньківна.
Вона з першої ложки зачерпнула зі страви ту бридоту, однак устигає схаменутися, тобто лише понюхати спочатку.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА.