Серйозно? Ти — серйозно? Якщо ти легко відмовляєшся від усього, що було.
КАРІНА. Якщо те, що між нами, — так важливо для тебе, то поїхали зі мною.
ВІКТОР. Куди, в Берлін? А що я там робитиму? Тут моя робота, у мене все тут.
КАРІНА. Значить, ти не здатен жертвувати кар'єрою заради мене? А я — так? Чому?
ВІКТОР. Бо ти жінка. Жінка слідує за чоловіком, а не навпаки.
КАРІНА. По-перше, слідувати куди? Ти мене нікуди не кликав. А подруге, чоловіки роблять подвиги заради любові до жінки, а не навпаки.
ВІКТОР. Ти що, хотіла, щоб я ставав на коліно, клявся у вічному коханні, робив дурниці, як герой мильних опер чи дешевих романів?
КАРІНА. Так, ти не герой роману, ти мене не любиш, ти не здатен ні на які жертви, ОК, то чому я маю жертвувати заради тебе? Ще й Берліном!
ВІКТОР. Чекай, я не казав, що не люблю.
КАРІНА. Але й не казав, що любиш.
ВІКТОР. Я думав, що це і коню ясно.
КАРІНА. Так, мені все ясно про коня. Були сумніви, а тепер уже все ясно.
ВІКТОР. Стривай. Я. А якщо я попрошу тебе лишитися. Ти мені потрібна, правда.
КАРІНА. Для чого потрібна?
ВІКТОР. Ну, для всього. для життя. Я не хочу тебе втрачати.
КАРІНА. І що далі?
ВІКТОР. А чого ти хочеш? Розпису в паспорті?
КАРІНА. Тяк я вже нічого не хочу. Просто піти.
Віктор тримає її за руку, Каріна вагається, йти чи ні. В цей час дзвінок телефону Віктора, дивиться на дзвінок — невідомий, відповідає, роблячи знак Каріні, щоб вона трохи почекала.
ВІКТОР. Я прошу, зачекай. Я відповім на дзвінок і скажу, що затримуюсь. Одну хвилину!
Каріна хитає головою на знак згоди, сідає. Віктор відпускає її руку і відповідає на дзвінок.
З іншого боку у колі світла, ніби в окремому просторі з'являється Рита, несміливо завмирає.
ВІКТОР. Ало.
РИТА. Ало... здрасьте... А ви . Віктор?
ВІКТОР. Так, Віктор. Я вас слухаю. (Пауза). Хто це говорить?
РИТА. Це Рита.
ВІКТОР. Яка ще Рита? Я не знаю ніякої Рити.
РИТА. Рита. Маргарита Вікторівна. Моя мама Оксана.
ВІКТОР (дратується ще більше). Чудово, я не знаю ніякої Оксани.
РИТА. Знаєте, ви точно знаєте мою маму Оксану.
ВІКТОР. Дівчинко, ти, мабуть, щось наплутала, помилилась номером.
РИТА. Ви закінчили перший курс, а вона була абітурієнткою. Політехнічний .
ВІКТОР. Та це коли було. Я маю пам'ятати всіх, із ким я вчився?.
РИТА. Вона не вступила і більше не повернулась — через вас.
ВІКТОР. Так, я не маю зараз часу! Я не знаю ні вашої мами, ні тата.
РИТА. Тата ви точно знаєте, тому що це. ви. Я ваша дочка.
ВІКТОР. Що?... А, це розіграш? Так?... А якщо серйозно? Чого треба?
РИТА. Ні, не розіграш. Ми можемо зустрітися?
ВІКТОР. Я зараз зайнятий.
РИТА. Не зараз, наприклад, завтра, коли буде час.
ВІКТОР. Чого ти від мене хочеш?
РИТА. Познайомитись. Завтра ввечері?
ВІКТОР. ОК. Ти мене заінтригувала. (Затуляє трубку рукою і питає у Каріни) Ти завтра о 7-й вечора можеш прийти? (Вона хитає так.) О 7-й кафе Пілігрим?
РИТА. Добре, я прийду.
ВІКТОР. Ти знаєш, де це?
РИТА. Якщо він один, то знайду в неті.
ВІКТОР. Здається, один.
Віктор вимикає телефон і приголомшено дивиться на нього, не зважаючи на Каріну.
КАРІНА. Що, переслідують шанувальниці?
ВІКТОР. Що?... Це не шанувальниця. Це. навіть не знаю, як це пояснити.
КАРІНА. Кохана, екс-кохана чи ти не пам'ятаєш?
ВІКТОР. Та ні! Я взагалі її не знаю! Навіть, як її звати — вперше чую!
КАРІНА. Оксана.
ВІКТОР. Оксана? Ти навіть запам'ятала її ім'я. Невже ревнуєш? Ти ж зібралася в Берлін?
КАРІНА. Не ревную — все одно я зібралася в Берлін.
ВІКТОР. Ні, все не так, і вона не Оксана. Її звати якось інакше, але я не запам'ятав.
КАРІНА. ОК, розбирайся зі своїми Оксанами, які не Оксани, все ясно, довго сумувати за мною ти не будеш, так що бувай, ти ж там кудись спізнювався.
ВІКТОР. Чекай, я вже спізнився, не має значення. І ти все не так зрозуміла. Моя кохана — ти.
КАРІНА. Чудово. Жаль, що я тільки тепер про це дізналася. А вона ж тоді хто?
ВІКТОР. Вона — шахрайка.
КАРІНА. І чому ти так вирішив?
ВІКТОР. Вона заявила, що нібито моя дочка, але цього не може бути! По голосу — здорова дівуля, та звідки в мене може бути доросла дочка? Маячня .
КАРІНА. Не знаю, хто з вас шахрай, але я щось уже перестаю тобі вірити.
ВІКТОР. Це правда, я ніколи не чув ні про яку дочку, я вперше її чую. Прийди на цю зустріч.
КАРІНА. Я? Навіщо?
ВІКТОР. Щоб пересвідчитись, що я не брешу — що ніяка це не коханка, і взагалі, я ніколи її не бачив. А якщо це шахрайка, мені потрібен свідок.
КАРІНА. І навіщо комусь удавати твою дочку?
ВІКТОР. Може, щоб витягти гроші, а для чого ще? Моя фірма йде вгору останнім часом.
КАРІНА. Навіть не знаю, якось це все дивно.
ВІКТОР. От і я про це! Дивно. Як ти не прийдеш, не дізнаєшся правди. Каріно, нашу розмову перервали, але вона не закінчена. Для мене все серйозно, і я не хочу тебе втрачати.
Віктор тримає за руку Каріну, вона вагається, він притягує Ті до себе.
КАРІНА. Добре, я прийду завтра на зустріч. Але про Берлін я ще нічого не вирішила...
Каріна зрештою вириває руку і йде. Віктор дивиться їй услід. Затемнення.
СЦЕНА 6
Вечірній клуб "АЛІСА". Однокласники Рити танцюють. Серед них Антуан, Борис, Люся і Леся. За входом у тіні спостерігає Северин. З'являється Рита — вдягнена старомодно. Вона несміливо входить, не помітивши Северина, стає в стороні, спостерігає. Найкраще танцює Леся — фахово, граційно, з викликом, вони виходять у центр із Антуаном, "відриваються по повній". Рита нарешті зважується, виходить танцювати — але її рухи незграбні. Леся помічає її і робить знак Люсі. Леся шепоче щось Борису, той прискає від сміху, починає перекривляти ще незграбніше Риту. Довкола починають сміятися, хтось ще приєднується до перекривляння, Рита помічає це і знічується, міняє стиль, теж незграбно, однокласники продовжують кепкувати з неї. Зрештою вона припиняє танцювати, відступає до стінки. Починається повільний танець. Антуан кидає погляд на Риту, але швидко опускає очі і запрошує на танець Лесю, а Борис — Люсю. Рита стоїть самотня, спостерігаючи за ними. Після того, як знову почався швидкий танець, вона підходить до диск-жокея.
РИТА. Можна вас про щось попросити?
АРТУР. Просити можна, а що я за це матиму?
РИТА. Ви завжди такий меркантильний?
АРТУР. Буваю іноді. Залежить від прохання.
РИТА. А ви можете оголосити білий танець?
АРТУР. Білий танець? Зараз так не роблять, мала.
РИТА. Ну будь ласка — один разочок.
АРТУР. Та ну, це якийсь анахронізм. І тобі це не поможе.
РИТА. Звідки ви знаєте? А може, поможе.
АРТУР. Я цього не зроблю. У цього клуба є своя репутація, це не затрапезний танцмайданчик для тих, кому за тридцять. Все, іди і не заважай працювати.
Рита відходить, проходить повз техніку і щось там непомітно робить. Музика стихає. Всі завмирають, чути обурені голоси: "Е, а де музон?" "Чого раптом?" "Врубай звук!" Диск-жокей намагається розібратися, що сталося і раптом натикається на погляд Рити.
АРТУР (Риті, тихо). Твоя робота?
РИТА (теж тихо). Що?
АРТУР. Ти щось зробила з апаратурою?
РИТА. Чого це ви так вирішили?
АРТУР. Так, не валяй дурня. Колися, що ти зробила?
РИТА. А що я за це матиму?
АРТУР. Що? Якщо не вернеш звук, я викличу поліцію.
РИТА. У вас є вибір: розбиратися з поліцією, довбатися з технікою і втратити клієнтуру.
АРТУР. А другий варіант?
РИТА. Звук з'являється, і ви оголошуєте білий танець.
АРТУР. Настирна ти дівуля. Сама пожалієш.
РИТА. Не пожалію. Вмикати? Чи вам більше в кайф писати протоколи в поліції?
АРТУР. Вмикай.
РИТА. Спершу оголосіть. Скажіть, що це феміністичний прикол.
АРТУР (тихо). М-да, ти кого хочеш дістанеш. (Голосно.) Увага! Нова феміністична фішка клубу — оголошується білий танець: дами запрошують кавалерів!
Чути різні вигуки — і невдоволені "та ну" і захоплені "уау". Рита вмикає апаратуру. Звучить повільна музика, Рита наближається до Антуана, перехоплює його погляд, іде рішучіше.
РИТА (Антуану). Можна запросити тебе на танець.
Антуан усміхнувся їй і вже збирався простягнути руку на її талію. Але в цей час Люся починає демонстративно сміятися, її сміх підхоплює Леся. Антуан вагається.
АНТУАН. Сорі, я цей танець не танцюю.
БОРИС. Він білих не любить, тільки чорні... тобто, афро-американ— ські. (сміється).
РИТА (відступає). А. тоді. сорі...
Рита швидко розвертається, йде до виходу і вибігає. До Антуана йде Люся, але він виходить із залу в іншу сторону, аби уникнути її запрошення. Вона завмирає на ходу і розвертається, вдає, що йшла в інший бік. Диск— жокей щось ставить, аби звучала музика, і йде на вихід.
СЦЕНА 7
На вулиці біля входу у клуб. Артур виходить, оглядається, помічає Северина.
АРТУР. Тут вибігла дівчина — не бачив, куди вона пішла?
СЕВЕРИН. А вам навіщо?
АРТУР. Хвилююся за неї, і це серйозно.
СЕВЕРИН. А що там сталось?
АРТУР. Ніколи пояснювати, головне, може щось статись! Де вона?
СЕВЕРИН. Сам не знаю, повернула, я за нею — а вона зникла. Думав, може, вернеться.
АРТУР. Не вернеться. Проґавив, значить, от, мля. Куди повернула?!
СЕВЕРИН (показує напрям). Туди.
Диск-жокей біжить у цьому напрямі. Северин іде в тому ж. Виходять Леся і Люся.
ЛЕСЯ. Ну, бачиш, все спрацювало як по маслу.
ЛЮСЯ. Думаєш? Він ледь не погодився, він хотів піти танцювати!
ЛЕСЯ. І що? Хотів-перехотів. Він же її послав.
ЛЮСЯ. Не тільки її. Чого він пішов? Не розумію.
ЛЕСЯ. Та ну, може, приспічило кудись.
ЛЮСЯ. Все одно якось муторно від цього. Ми її не надто "мокнули"?
ЛЕСЯ. І що? Заслужила. Чого заритися на чуже? Та що ти ото копаєшся? Все ОК.
ЛЮСЯ. Просто неприємно, що він такий... бабник.
ЛЕСЯ. Ну, така у них природа. Он дощ пішов, намокнемо. Заходь.
ЛЮСЯ. Та вже і настрою танцювати нема.
ЛЕСЯ. Ти чого? Ти круто почала, треба закріпити позиції.
ЛЮСЯ. Тобі справді сподобалось?
ЛЕСЯ. Ти — супер-зірка! Ходімо, а то тут повна мряка, б-р-р.
ЛЮСЯ. Добре, я вертаюсь. (Заходять.)
СЦЕНА 8
Двір за клубом. Артур розшукує Риту, зрештою знаходить: вона сидить у кутку і плаче.
АРТУР. Ну, я ж казав, що не варто цього робить.
РИТА.