Я начуваний хоробрістю твого народу, про його невибагливість мені переказували греки. Ти побачив сьогодні, як живуть мої піддані — лідійцї. Ти бачиш, наймудріший і родовитіший серед скіфів, як живу я, найсильнїший серед лідійців. Скажи мені, чи вам, скіфам, краще живеться?— Крез хитро примружив очі.
— У тебе флейта, виноградні лози і гаманець. У мене лук та стріли. Через те — ти раб, хоч і цар, а я вільний. У тебе завжди безліч заздрісників, отже і ворогів, у мене — жодного.
Це було вже зухвальство. Добре, що не чують слуги, а може, й чують, бо причаїлися за дверима і чекають, коли він плесне в долоні,— міняти страви.
Крез стишив голос:
— У тебе немає ворогів, кажеш? А зброя? Нащо ти її носиш?
— Зброя захищає череду від диких звірів, і мене, коли знадобиться, від пожадливих на мою землю й худобу людей. Нагорода мені у бою — ті, що нападають на мене.
Цей Анахарсіс дивував Креза, і не тільки дивував. Крез почав шкодувати, що закликав на вечерю синів. Підмічав, як не зводять очей вони з русявого скіфа. Слуги наповнили амфори вином. Анахарсіс запивав печену черепаху і рибу водою. Крез і старший син Аттїс наввипередки перехиляли келихи нерозведено-го трунку.
Вбігли раби-скоморохи. Кривлялися, передражнювали Солона, Анахарсіса, самого Креза, один одного і вчених папуг. Перевертали килики так спритно, що не встигало вилитися з них вино. Ходили на руках, задирали ноги, плазували навколішки, балансуючи руками.
Анахарсіс вийшов з-за столу і почав міряти килим від колони до колони. Крез облишив Анахарсіса і заговорив з Солоном про його реформи, вихваляв їх, але завважив, що архонтові легше примирити десятки тисяч афінян, аніж Крезові десятки мільйонів різно-племенного люду.
Далі Крез плеснув тричі в долоні, й царедворці помчали Сардами збирати поетів. За півгодини вони були вже тут.
Із згортками папірусів один за одним обережно входили до зали й читали свої поеми.
Були серед них і молоді, засліплені величчю й багатством Креза, були й старі, обачливі, з відполірованими головами й душами.
Читали те саме, тільки у різних варіантах й неоднакового віршованого розміру. Така вільність дозволялася в лідійській поезії при умові, що героєм є Крез, чи батько його Аліатта, або дід Садіатта і йдеться про їхні військові подвиги.
Анахарсіс кривився на те. Солон, відомий по всій Греції поет, незрівнянний лірик, втупився у килим і мовчав.
Крез позирав на гостей з погордою. Він був задоволений своїми поетами і шепнув наближеному слузі, щоб видали їм із скарбниці по десять золотих лідійських монет.
Аттіс уже невпевнено ніс до рота свого килика. Очима він вп'явся в Анахарсіса, шукаючи, до чого б присікатися.
— Тобі вода корисніша за вино,— глузливо сказав Аттіс.
— І я так гадаю,— Анахарсіс наблизився до юнака, що притулився до колони і напівлежав на пуховику, схилився над п'яним, розпашілим обличчям. Мовив по-скіфському: — Юначе, коли ти замолоду зносишся від вина, то за похилого віку тільки й годен будеш, що носити воду.
— Що, що? Як, як?— зареготав Аттіс.— Повтори ще раз. Може, і я утну по-вашому!
Молодший син спостерігав за цією сценою, поривався до них, але белькотіння, що зривалося з його вуст, бентежило і спиняло німого.
— Ха-ха-ха! Ти насмішив мене, скіфе! То це і є ваша скіфська мова? Яка смішна, якісь гортанні, дикі звуки!
— Хіба може бути,— знову перейшов на лідійську Анахарсіс,— грецька чи твоя лідійська мова краща за нашу? Ти не знаєш життя, мій юначе. Мова не може бути поганою, коли гарні думки і гарні вчинки.
— Ти не жив у полісах-колоніях, там швидко б навчили тебе поважати мови інших народів. Аттіс схопився на ноги.
— Ти маєш раціюі Я хочу подивитися грецькі поліси, а батько не випускає з Сард! Я поїду з тобою і Солоном, я втечу з дому.
Тим часом споночіло, в залі запалили світильники. Чад поступово труїв повітря, стало важко дихати. На подвір'ї, видно, теж було затишно, бо рятівний Зефір не давав себе взнаки.
Випито було чимало. Аттіс уже хропів під колоною, молодший син кліпав сонними очима, і Крез відчув, що годі пити, настала хвиля, заради якої він улаштував цей симпозіум. Крез підвів Аттіса, струсонув його як слід, той розплющив очі.
— Ти наважуєшся спати, коли наймудріші люди приїздять до нас? Слухай, що я питатиму, і ти слухай,— звернувся він до німого.— А відповідь запам'ятайте.
Він повернувся до Солона.
— Про твою мудрість і незчисленні подорожі йде гучний поголос,— до Анахарсіса він не звертався, бо вже не мав надії почути від нього слушну для себе відповідь.— Ти бачив чимало земель і народів. Скажи, мудрий афінянине, чи знаєш ти найщасливішу на світі людину?
Солон надовго замислився. Підвівся з ослінчика, пройшовся, змочив горло вином, запустив пальці в бороду.
Важке питання поставив ти мені, царю. Але спробую відповісти. На мій погляд, це афінянин Телл.
Чому?
— Чимало на те причин. По-перше, батьківщина Телла — Афіни — знаходилася під щасливою зіркою,
коли народився Телл. По-друге, Телл мав прекрасних дітей і дожив до тієї пори, коли народилися у них діти і всі щасливо зросли. По-третє, закінчив свої дні славно: допоміг афінянам перемогти своїх ворогів при Елевсінї й мужньо загинув у бою.
Крез спохмурнів. Гадав почути інше від мудрого грека. Невже його найбагатша на землі скарбниця (це стверджували всі іноземні гості Креза) не красномовніше за все на світі? Він може виконати будь-яку примху, що спаде йому та його ближнім на думку, купити найдорожчу в світі річ, наблизити до себе найпотрібнішу людину... Можливість задовольнити всі свої бажання — то і є щастя. Такого висновку поступово дійшов Крез. Але славнозвісні мудреці ще не осягнули цього!
— Хм... Невже ти, любий афінянине, за ніщо маєш моє багатство і вважаєш якогось Телла щасливішим за мене?
— Ти, Крезе, правильно кажеш про своє багатство і свою могутність. Ти пануєш над багатьма народами, але назвати тебе щасливим я не мо-жу раніше, ніж довідаюсь, що вік свій ти скінчив щасливо.
Отже, простолюдина ти ставиш вище за мене! — не стримуючись, забувши про синів, у котрих і сон пропав від суперечки, крикнув Крез.
— Дуже багата людина має такі переваги над простою: вона задовольняє найменшу свою забаганку і легко переносить найбільшу біду. Але щасливого простолюдина захищає від пристрастей і біди його щастя.
Крезові почала набридати ця балаканина. До того А сьогодні він чимало хильнув. Чад від світильників і запах розлитого вина дратували його.
Він скочив з ногами на свій триніЯшк і, розмахуючи руками, прорік:
— Скоро Персія лягке до моїх ніг. Уся Азія покриється новими шляхами — то каравани моїх підданих нестимуть до Сард незчисленну данину! Ти ще зречешся своїх слів, мудрий архонте!
— Дороги людські наперед відомі тільки богам Олімпу...
Так сказав наостанок Солон. Анахарсіс, зачекавши, спокійно мовив:
— Дозволь застерегти тебе, гостинний господарю. Я знаю персів. Замолоду я бачив їх. Ти, Крезе, ходиш у шовку та золоті, вони ?к носять шкіряні штани та куртки. Ти їси та п'єш досхочу, а вони — як випаде. Вина не вгкивають, не знають ні фініків, ані райських яблучок. Якщо ти рушиш на них і завоюєш, то що на тебе чекає там, які багатства? Коли ?к програєш війну, втратиш чимало: скуштувавши твоїх трунків, твоєї розкоші, вони будуть домагатися їх, як голодні вепри!
— І я вчиню з ними, як чиню з найлютішим кабаном на полюванні!
Та блакитні Анахарсісові очі не затьмарилися ані від чаду світильників, ані від лютого Крезового вигуку.
Так скінчився симпозіум Солона і Анахарсіса у Креза, царя лідійського.
Ще кілька днів гостювали грек і скіф у Креза, їздили в дикі гори і до селищ виноградарів, полювали в дібровах і рибалили в гірських струмках, змагалися на філософських турнірах і конкурсах стрільців з лука.
Інколи, облишаючи дерАавні справи, їх супроводжував сам Крез, що, здавалося, не мав серця на Анахарсіса і Солона за їхні небагкані відповіді. Але в душі Крез тепер дуже сумнівався щодо мудрості скіфа і афінянина. Проте під час від'їзду гостей влаштував церемонію і вручив Солонові й Анахарсісу по золотому келиху, як обіцяв колись. Крез вваікав себе людиною слова. Навіть більше, Крез вислав гінця до узбережжя Егейського моря і наказав приготувати вітрильника — перевезти афінського архонта до берегів Аттіки (південна частина Балканського півострова).
Аідійська столиця лишилася позаду. Якийсь час Анахарсіс у своїй шкіряній киреї, верхи на коні супроводжував Солонову колісницю. То були найпрекрасніші їхні дні. Потім Анахарсіс повернув на північ шукати свого воза, воли, коні, вівці, що кочували десь далеко понад Борисфеном.
Солон привіз золотий келих в Афіни, Анахарсіс подарував свого рибалці, що переправив його і слугу через бурхливий Гелеспонт (давня назва протоки Дарданелли).
* * *
Йшов 546 рік до нашої ери. Крез почав війну проти персів. Але цар персів Кір побив його військо у долині ріки Герми, гнав лідійців аж до стін Сард і за два тшкні облогою взяв місто.
Прикутий ланцюгом до колісниці Кіра, літній Крез, бухикаючи і спльовуючи пилюку, в розірваній кольчузі, ще вчора найбагатша людина на землі, волочився тепер крізь лави персів-вояк.
Кір змилувався і не гнав хутко коні. Вояки потім подейкували, що прикутий Крез бурмотів дивні слова:
— О Солоне, Солоне... О Анахарсісе...