Але гетьман не бачив для себе ніякої користи від такого союзу і повідомив хана про воєнні наміри поляків.
У висліді хан проголосив мобілізацію татарського війська в Криму, — але про ціль цієї мобілізації ніхто, навіть серед поляків, не здавав собі справи, В тому часі Хмельницький часто поширював менш чи більш правдиві вістки про скупчування війська в Московщині та Туреччині, і ці вістки, подавані польським гетьманам від довірених людей Хмельницького, ще більш дезорієнтували поляків.
Польське військо стояло через зиму на Україні й було розділене Каліновським на три групи: 1. за Дніпром — у Чернігівщині; 2. коло Кам'янця й Бару; 3. коло Брацлава. Третя група стояла під проводом самого Каліновського, що біля Ладижина мав свої добра й хотів у них перебути зимую
Коли прийшла вістка, підтверджена розісланими роз'їздами про похід орди в Україну, Каліновський зрозумів дипломатичні й воєнні ходи Хмельницького. Він перший правильно додумався, що на Польщу гряде загроза нової війни з українською нацією.
Не почуваючися на силах щоб протиставитися Хмельницькому і взяти відповідальність за бойову акцію, Каліновський у своїх листах благав підмоги та стягнення полків, розташованих на зимових ляґерах. Неохоче вирушило польське військо й панські хоругви на благання Каліновського. Полки, що стояли на Лівобережжі, йшли помалу, не поспішаючи і так затягали свій похід, що заледве аж 14-ого червня, прибувши до Києва, довідалися вже про розгром Каліновського під Батогом. Польські хоругви Собєського, Одживольського, Балабана й молодого сина Каліновського до польського табору прибули перед самим боєм.
Прогайнувавши чимало часу на вичікування панських хоругов і задніпровського війська, Каліновський в останні дні рішив виступити проти татарської орди й розбити її, поки ще вона получиться з силами Хмельницького. Та заки в польському таборі назрів плян такого походу, наспіла вістка, що українські й татарські війська вже зустрілися під Тарасівкою. Не залишалося нічого іншого, як зостатися вже під Ладижином і чекати дальшого ходу подій. Кінний під'їзд, висланий з польського табору за річку, доніс, що в сторону Ладижина наближується Тиміш Хмельницький з невеличким військом. Це ще більш впевнило Каліновського, що найкраще — це покищо не вирушати нікуди і зайняти оборонне становище десь недалеко Ладижина.
Польські сили налічували 20.000 старих досвідчених вояків, — саме найкраще військо, що його Каліновський затримав при собі. Костомарів подає, що в склад того війська входило: 12.000 кінноти і 8.000 піхоти, поділеної на вісім полків. З чурами й таборовими слугами було около 50.000 люда. Подібно подає Рудавський, рахуючи бойові сили Каліновського на 20.000 людей. На польську піхоту складалося саме німецьке військо з німецькою командою під проводом визначного полководця Собєського. Крім нього, в польському таборі було чимале число відомих старшин з великим бойовим досвідом.
Місце бою. Місце під польський табір обрано ще декілька місяців тому й окопано його доволі обширно, мабуть, тому, щоб примістити в цьому таборі не лише все військо Каліновського, але теж і задніпровські полки, окремі панські хоругви та військо з-під Кам'янця й Бару. Була це простора рівнина, що тяглася від Ладижина правим берегом Бога й кінчалася горбами; найвищий з-поміж них пункт (100,9 м) звався Батоги або Батіг. Другу сторону рівнини закривали лісисті горби, й ліси та багна, що простягалися аж до річки Сельниці.
Польський табір, розташований на цій рівнині, загороджував шлях на Волощину, а що вів з Чигирина на Умань, Ладижин і Могилів. Табір відповідав усім тактичним і місцевостевим вимогам бою.
Доступ до того табору був звідусіль утруднений, а сам табір укріплений так, що Хмельницькому ще більш утруднював наближення. Одиноке недотягнення було тут те, що рівнина й табір були великі і не давали полякам змоги опанувати своїми силами цілу місцевість.
"І 100.000 було б мало", — записує сучасник, порівнюючи простір табору до польських сил Каліновського.
На вістку про неясні ще рухи українського війська Каліновський вирушив до приготованого табору, — "где прибувши, — пише Величко, — станул в некріпком и голодном мъстцу обозом между Ладижином и горою Батогом, которая з поля протягла до реки Бугу, над которою и город Ладижин сидит вишше гори Батога в єдину чили у дві версти". "Theatrum Europaeum" подає чомусь, що бій відбувся поміж "Pavvoro" і "Kubertinubuka".
Німецькі піші полки розташувалися зараз у південно-східній частині табору, що найблихче притикала до річки, і там ще зосібна окопалися валами й ровом.
Бій і його наслідки. 29-ого травня поляки дістали вістку від своїх під'їздів, що наближується татарська кіннота. І справді, 30-ого травня татари переправилися через Бог повище Ладижина і вже наступного дня Нуреддін захопив багато коней, що паслися на рівнині під Ладижином, оподалік від польського табору.
Першого дня бою, себто 1-ого червня, появилися біля польського табору перші кінні відділи татар. Польська кіннота виїхала на герці, але татари завернули й стали втікати в сторону міста. За ними погнався з кіннотою ротмістр Зєлінський, та підчас погоні, — одну милю вже від табору, — одержав вістку, що козаки з татарами появилися за польським табором. Зєлінський зараз же завернув до табору, втративши по дорозі чимало людей, що мусіли відбиватися від завзятих нападів козацької й татарської кінноти. Перед табором козаки задержалися на віддалі гарматного пострілу й безпечно герцювали по полі.
Того ж дня до табору прибули недобитки польської передової сторожі, що стояла була висунена далеко поза табором. Вони й принесли вістку, що Тиміш несподівано напав і розгормив їх дотла.
Вночі козаки обійшли польський табір від заду і не запримічені поляками, зайняли лісисті горби (107.8 м і 111 м). В тому часі в польському таборі відбувалася воєнна нарада. Пшиємський радив залишити в таборі німецькі піхотні полки, що й так мали свої окремі укріплення, а решту війська, себто польську кінноту, вивести під проводом Каліновського з табору в напрямі на Кам'янець. Каліновський мав би тоді зібрати польські загони, що стояли понад Дністром і повернутися назад на допомогу німцям. Увесь плян Пшиємського спирався на велику боєздатність німецької піхоти, при чому він же висловлювався про польську кінноту як про дуже непевне й небоєздатне військо.
Та Каліновський твердо стояв при своєму: він уважав, що краще боронитися на місці, сподіваючись, що незабаром прийде очікувана підмога.
Тимчасом козаки оточили табір; положення ставало безнадійним.
Польське військо, довідавшись, що Каліновський не думає уступати, а свідоме того, що табір через свою просторість не догідний для оборони, — стало бунтуватися. Воно бачило, що прийдеться загибати і в розпуці рішило піддатися Хмельницькому та видати йому Каліновського, щоб таким чином рятувати власне життя. Каліновський, довідавшись про небезпеку, ще вночі втік до табору вірних німецьких полків.
"Кров Каліновського, якого пощадили татари, от-от була б пролилася від польських мечів", — з жалем записують тогочасні джерела.
Польська кіннота, розуміючи своє безвихідне положення, почали втікати почерез річку. Вона покинула табір, і не думаючи про оборону.
Щоб якнебудь спинити військо від розтічі, Каліновський наказав німцям стріляти до втікачів. Почалася стрілянина, яка ще більше впевнила польську старшину про безвихідне становище власного війська.
Увесь час козаки виловлювали тих втікачів, що перейшли річку. Частина з них загинула з козацьких рук, інші попали в ясир, а іще інші — пропали без вістки, мабуть, загинули з рук довколишнього населення.
Ще в останньому моменті Пшиємський благав Каліновського, щоб для добра польського війська той таки завернув з кіннотою під Кам'янець. Та для втечі було вже пізно. Поляки врешті побачили, що українське військо оточило їх звідусіль. Як почався бій польської кінноти з німецькими полками, поляки — в відповідь на німецькі постріли — пустили на них коні. Гетьманич, побачивши це, вискочив із своїми відділами з лісу та прорвався до табору, здобуваючи його середину. З другої сторони Хмельницький вислав Золотаренка з полком козаків, щоб той наступав на Пшиємського від сторони Ладижина. Каліновський зрозумів зараз небезпеку цього маневру та вислав частину піхоти проти Тимоша й Золотаренка, а сам з кіннотою вирушив проти татар, які щолиш готовилися до наступу під проводом Карач-мурзи. Але польська кіннота розбіглася і Каліновський мусів наново схоронитися в німецькому таборі.
З усіх сторін ішов бій. Серед темної ночі поляки втратили орієнтацію й не знали вже, хто звідки наступає.
Одночасно з наступом козаків мали були вирушити в бій також і татарські відділи. Але татари вагалися серед ночі вступати в район польського табору. Тоді Тиміш казав підпалити величезні скирти сіна, нагромадженого поляками посередині табору. Спалахнув вогонь і освітлив поле бою. По одній стороні табору вісім "рейментів піхотних" приперлося в куті табору над Богом. Проводив ними Марко Собєський. До них пристала частина польської кінноти, що її відтяв Тиміш від головних сил Пшиємського. На цю частину табору наступав сам Тиміш Хмельницький, маючи до помочі татар Карач-мурзи, що покищо не йшли в бій.
По другій стороні табору боронився Пшиємський від Золотаренка, маючи позад себе жахливий пожар, що нищив табір, шатра й усе майно.
Після короткого жорстокого бою козаки вдерлися в німецькі укріплення й безпощадно витяли в пень ціле військо. Тут згинув Каліновський, його син — коронний обозний, Марко Собєський та інші.
Перемігши піші полки, козаки кинулися на Пшиємського й напали на польську кінноту з заду. З бою мало хто врятувався; сам Пшиємський згинув від козацької шаблі. Ще тієї ж ночі бій закінчився. Козаки здобули 57 чи 58 гармат і багато воєнного припасу. Все інше добро Хмельницький віддав татарам.
Бранців багато не було. Єрліч каже, що "не вийшло й півтори тисячі, з німецьких компаній не вийшов ні один, всіх порубано". Міхаловський подає, що "з товариства і сотня не врятувалася".
Частину бранців козаки відіслали татарам в ясир.