Алі чув, що в далекій Ефіопії такими батогами з бегемотові шкіри б'ються за дівчат юнаки. І, згадавши це, засміявся. І вже ніби не відчував так гостро болю.
— Досить! А ти чого смієшся, шакаленя? – засичав рудий.
— Найясніший і найдостойніший мій пане, накажи мене розв'язати, тоді скажу.
— Он як? Ти ще від мене чогось вимагаєш? Син повії і золотаря! Та я тебе!!! Ану піддай йому трохи, щоб знав цей шакал, як просити і кого просити!
Чорні ноги відступили від Алі, та водночас удари почали падати з особливою точністю. По шиї, по плечах, по голові, по руках, по спині. Особливо пронизував біль у п'ятах, так що Алі аж забило дух і він уже не тільки не міг ні сміятись, ні говорити, а навіть вільно дихнути. Поки від одного сильного удару по п'ятах він шарпонувся і впав набік.
— Досить! – ляснув у долоні рудий.– Значить, ти кажеш, що ти не продавав перстень з лалом Бен Сахлові?! І ніхто тебе не посилав продавати цей перстень? І ніхто тобі не наказував спитати в Бен Сахла ціну того персня?
— Я й без Бєн Сахла знаю, що перстень коштовний! Там одного золота не менше, як на двадцять каратів 3 буде.
— Ага! Так ти, значить, тримав перстень у руках, як ти його вагу знаєш?!!
Алі замовк, проклинаючи себе за необачність. Страж, що влаштував веремію в Абу Амара, виступив уперед.
— Господине мій! Дозволь, я його поспитаю?
— Питай,– мляво ворухнув правицею рудобородий,
— Скажи, де ти дістав перстень? Чи тобі дав його хто, чи ти пірнав за ним? Бо є люди, які свідчать, ніби ти пірнав за ним і знайшов його на дні каналу. Яким же чином ти його знайшов?
І тут Алі вирішив: щоб не наговорити проти себе дурниць, за всяку ціну мовчати.
Коли не відповів, страж звідкілясь висмикнув пучок тамарискової лози і вперіщив хлопця по п'ятах.
Ніби безліч гвіздків вп'ялися йому в підошви. Він шарпонувся і впав на другий бік. Здоровенний же страж періщив і періщив його, поки рудий не припинив мордування.
— Досить! Це нічого не дає. Розв'яжи його зовсім!
Страж смикнув за кінець линви і зразу ж пута спали.
Звестися на рівні ноги побоявся. Тому перевернувся з боку і, спершись руками в підлогу, став навколішки…
— От що! Є свідоцтво того, що ти і пірнав за перснем у каналі, і витяг його. Потім ти з цим перснем пішов до повії Кадарії…
— Вона не повія!..– не втримався Алі, хоч і дав собі слово перед тим мовчати й не говорити нічого зайвого. — Наказав наш емір їй жити в кварталі повій і платити податок з ремесла повій – значить, повія!.. Отож ти пішов до Кадарії з лалом, а вона послала тебе до Бен Сахла продати лал…
Алі мовчав.
— Ти пробув у Бен Сахла досить довго. І після того пішов від нього в протилежний бік від кварталу ель Кихаб, і золото було в тебе і за пазухою, і в поясі. Потім ти прийшов на Зелений базар і купив фініків. Розміняв срібну частку дирхема. Наївся фініків і рештки фініків кинув за пазуху. Потім ти сів у човен з п'яними матросами і повернувся в Дар-ель-Кихаб. Казав, що ти їдеш до співачки Ніссо. Отже, ти заплутував сліди, щоб ніхто не знав, що ти їдеш владнати грошову справу Кадарії. Скільки тобі Кадарія заплатила за послугу? Скільки тобі сказала вона просити в купця-іудея за перстень? Скільки він дав за цей перстень?
Алі мовчав.
— Зніми з нього всі його лахи! – клацнув пальцями рудий.
Негр здер з хлопця одяг. Лишалася тільки на поясі в нього здоровенна в'язка ключів. Уперше рудий посміхнувся.
— Я бачу, що ті дурні мали його ключі за золото! Кажуть мені: "Бряжчало золото під сорочкою!" Йолопи! Певно, ніколи не чули, як бряжчить золото! Невігласи! Але вони добре прослідкували його шлях… Я можу тобі, сину золотаря й базарної повії, сказати, де й коли ти був. Чуєш мене?!! Гнила ти лушпайка! – І ледь вимовив лайку рудий, як бегемотів батіг різонув у п'яти вогнем. Вперше Алі не стримався і заверещав.
— Шугони його так, щоб дихання забрало.
Негр врізав Алі по п'ятах. І світло вибнухло в очах Алі червоними й зеленими колами. Потім світло розкололося на безліч зелених скалок. І зразу очі залило зеленим мороком і все попливло ніби в тумані. Відчув, що падає в молочно-зелений морок. Його занудило, і він втратив розуміння всього…
Коли хлопець почав приходити до тями, то він не міг ще розплющити очі й тільки вуха ловили слова, що промовлялись над його головою.
Хлопець або сам дістав, або Кадарія його напоумила і показала місце, з якого перстень кинула…
Ви всі були підпилі, і Кадарія могла кинути інший перстень. А справжній перстень сховала в рукав, або за пазуху, або за щоку…
— Я бачив – це був той перстень з лалом!
— Я знаю – ти п'єш, як християнська свиня! Ти впиваєшся, як монах-несторіанин! Знаю я твої звички! І якби не ласка правителя, ти знаєш, що я покарав би тебе доброю карою за твої гидоти… Та зараз справа не в тобі!.. Ось лежить переді мною малюнок персня. Ти признаєш, що це малинок того персня?.. Цю пожадливу сучку я добре знаю!… Вона не могла кинути лал. Вона кинула інший перстень. Але побоялась вийти із свого кварталу і піти до Бен Сахла. Вона знає, що Бен Сахл під добрим моїм наглядом! І вона під моїм пильним оком!
Але ж їй треба було за цей перстень одержати гроші.
Для чого їй потрібні такі гроші? Просто так ця прожерлива сучка нічого не робить… Щось вона задумала!.. Ти знаєш, хоча б приблизно, скільки коштує такий перстень?! Та ціна, що ти її знаєш, то лише частка його справжньої ціни… Ось у мене в руках малюнок персня… Дивись!.. Бачиш, який дорогий і тонкий папір?!
Сотні джмелів гуділи в голові Алі. Він лежав, притиснутий до підлоги безсиллям, і млость накочувалася на нього хвиляста. Якісь слова пливли, гуділи, перекривали одне одного, то ніби розтягуючись у пісню, то скачучи, як удари калатала в бубон.
Минув якийсь час, і знов Алі почав розрізняти слова.
Письмена арабські, але якщо читати, то виходить щось незрозуміле. Якась інша мова. Я покликав індуса-капітана. Вчений чоловік, знає граматику й мови кількох народів. Він послухав і сказав, що нічого не розуміє… Перську мову знаю не гірше, ніж ти. Нічого подібного в листі! Тюркську мову знаю! Жодне слово не звучить схожим на твою мову. Я закликав вірменина і прочитав йому оцей таємний лист. І він стояв навшпиньки і ловив кожен звук. Але так і не впізнав жодного слова. Я покликав тих, хто із Країни Хінд, хто знає мову тамілів4. З'явився один таміл, поважний моряк, знає граматику і складання віршів. Він сказав, що мова не тамільська… Яка це мова? Це не іудейська! Я іудейську трохи розумію!.. Ці слова, що написані арабським письмом, звучання їх не підходить до жодної з мов, які можна почути в Басрі, чи й Маскаті, чи в Хормузі. Якби цих кілька слів означали арабською або іудейською мовою, ми б точно знали, що це писав Бен Сахл. Але як я доведу, що це писав він?! Коли це писано ні іудейською, ні арабською, ні індійською, яку він теж знає! І кому, кому ніс голуб малюнок і слова?!! Дивись, який тонкий папірець! Це самаркандський папір з кори тутового дерева! Хоча, може, й з бавовняних ганчірок. Мої молодці, мої соколики-шахіни5 взяли його голуба за кілька миль від Басри, за болотами…
— Мій шановний повелителю, але звідки ти знаєш, що це його голуб?!-плавав у вухах Алі улесливо медовий голос.– В Басрі багато голуб'ятників! Вважай, всі рух-бани6 тримають голубів… Он у Рустама аж дві голуб'ятні… Одна, правда, занедбана. Та все ж два євнухи опіковуються голубами… Його гінці, я певно знаю, від'їздять від нього з його голубами і прибувають до нього з чужими голубами…
— Все так, все так!.. А давай повторимо знов – бачили хлопця в Кадарії вранці? Бачили! Щось вона йому передавала? Передавала! Ніс він щось іудею? Був у нього чимало часу? Був! І потім я спитав, коли це все було. Мені точно вказали висоту сонця! Бен Сахл міг дати цей папірець?.. І потім, подивись, якою твердою, вправною рукою намальовано перстень і слова!
Бен Сахл не вміє малювати… Крім того, він, як кліщ, тримається своєї віри…
— Що ти верзеш йолопе! Коли йдеться про такі гроші і про таке діло, хто тут тримається яких заповітів і заборон?! Яку завгодно покуту можна потім прийняти, аби лишень у своїх руках тримати… Та й не тільки про цей скарб мова! Якщо я від пацюка матиму достеменну відомість про те, що він продав цей перстень іудею, то іудей цього разу буде в моїх пазурах і не вислизне нікуди! Я б йому за все заплатив… Але мені потрібне справжнє свідоцтво, а не вимушене свідчення!..
Шейх, о найславніший шейх, я знаю, що ти на нього маєш найбільшу лють у світі! І він це знає також! Хіба ти сумніваєшся? Він хитрий і обережний… І знов тебе обведе навколо пальця… Він мене майже обіграв… Та не зовсім… У цього хлопця треба взнати, чи носив він перстень продавати цьому лихвареві? Чи продав?
— Ну, нічого, нехай він отямиться. Я з ним порозмовляю, може, він бачив, як Бен Сахл цей перстень малював?
Міцні пальці відірвали Алі від підлоги, і хтось тицьнув йому під носа чи якийсь розчин гостропахнучий, чи якусь сіль, і він швидко почав приходити до тями. Його тримали за лікті, і він стояв на колінах перед рудобородим.
— Ти, худющий глистюк! Син байстрюка і сам байстрюк! Ти скажи – це малюнок Бен Сахла?!
— Бен Сахл не бачив персня з лалом! Перстень з лалом бачив я, бачила Айша, бачили ті, хто були на пиятиці.
— Вони брали в Кадарії подивитися перстень?!!
— Не знаю. Я на пиятиці не був…
— А як же ти бачив цей перстень?
Алі замовк і похнюпив голову.
Тоді цей сильник і вельможа покликав когось, хто стояв у сусідній кімнатці за завіскою.
— Чжан! Спробуй взнати в цього базарного глистюка, чи бачив він, як Бен Сахл малював персня?
Алі тоді заговорив, тремтячи від жаху – яка ж нова тортурна його чекає:
— Присягалось Аллахом! Я не брешу! Бен Сахл цього персня не бачив.
— Тоді скажи – де ти бачив перстень? І чи правильно намальовано перстень з лалом на папері? І взагалі, це той перстень, що його кинула у воду Кадарія? – Чоловік у зеленому простяг перед очі Алі його ж власний малюнок.
Папір було обрізано до самого креслення, а з другого боку розмальовано прегусто літерами арабської в'язі. Папір був добре зім'ятий і наче навощений.
— Ти письменний, шакале ти мерзенний?
— Ні, я не знаю грамоти. Я не мав часу, щоб учитись, а батько не мав грошей, щоб мене вчити…
— Скажи – це малював іудей?
— Ні, не Бен Сахл.
— А звідки ти знаєш, що малював не Бен Сахл? Значить, ти його малював?
— Я неписьменний, присягаюсь Аллахом!
— Ну добре, зараз ти нам скажеш тоді всю правду – хто ж таки малював цей малюнок?
Ззаду негр схопив Алі за руки, голову затис своїми ліктями, а пальці хлопцеві простягнув уперед.
Перед ними з'явився чоловік у синьому дешевому халаті і чорній шапочці на круглій голеній голові.