— В усьому винна вона сама. Нічого мені писати сльозоточиві листи і спекулювати любов'ю до сина. Звалю все на неї і на її законсервованого резидента з Західної Німеччини, якого тепер СБУ влаштувало в Інститут іноземних мов на викладацьку роботу. Нагадаю їй і телефонні мелодії, які, записують на магнітофон студенти. Її сексуальні крики і зойки стали у вузі наймоднішою мелодією. Її перекачують через Інтернет на свої мобілки переважно першокурсники, які за висловом Роксани, у гуртожитках проходять "курс молодого бійця" під акомпанемент мелодій професора з етики і моралі. При цьому заявляють: "Це голос нашої читалки. У хвилини піднесення і натхнення. Найкраща лекція з усіх, які ми коли-небудь чули". Все це він збирався сказати їй.
Але Альбіна й тут його випередила: несподівано помер старий академік Ераст Ластовецький. Альбіна більше не писала листів. Вона того ж дня просто зателефонувала Мироновичу і запитала, не називаючи його навіть по імені:
— Ти можеш допомогти з місцем на Байковому кладовищі? Помер мій батько. Дідусь твого сина! — останні три слова вона вимовила особливо підкреслено.
— Гаразд, всі витрати я беру на себе. Зараз негайно надішлю до вас Антона і... — кого саме ще він не договорив, бо й сам не знав, кого ж йому послати на похорони старого академіка. Миронович старого Ераста-Ореста так само, як і його дочку, після тривалого життя в приймах, не терпів. Ніколи не пробачав і тепер не пробачив йому тих слів, що так глибоко врізалися в його свідомість, — "селюк", "мужлан", а особливо "унтерменш". Може, саме тому смерть академіка сприйняв як щось звичайне і буденне. Він, здається, навіть не поспівчував Альбіні, що вимагалося за найелементарнішим етикетом. Хай і це панове міщани спишуть на його селюкізм і провінціалізм, заспокоїв він себе, стиснувши знову до побіління свої тонкі губи.
З Роксаною після похорон батька Альбіни він не бачився ще тижнів зо три. Її гострі нахабні поради, що штовхали його на рішучий крок, якось самі по собі почали забуватися, а ось веселі жарти, її інтимна близькість виходили на передній план і час від часу про себе давали знати. Він без неї почав нудьгувати. Його інколи навіть огортав смуток і він ловив себе на тому, що по-справжньому закоханий в цю телевізійну красуню-професіоналку. В останнє слово він вкладав подвійний зміст і не соромився в цьому собі признатися.
Його випадкові зустрічі для втіхи, які для нього організовували підлабузники і кар'єристи, ба, навіть той самий Валяй чи Вовко, скидалися на болотяні сліди, які одразу розсмоктувалися — все, що ти залишав на них, швидко щезало, як кола на воді чи написи на талому снігу під молодим гарячим весняним сонцем.
Папа повернувся на кілька днів раніше, ніж Миронович сподівався. І це було не найкращою новиною. Адже президент нічого так не любив, як Південний берег Криму і там по можливості перебував навіть на кілька днів більше, ніж дозволяв протокол та державні справи. Президент викликав Вітольда, як виявилося, після перегляду телепрограми "Аудієнція".
— Чого ж ти мовчиш, що таку розумну красуню підчепив? — ще з порога атакував його Папа, подаючи йому руку для вітання, але так, ніби він привіз з Криму найцінніший подарунок для Мироновича. — І коли ж весілля? — поцікавився він, навіть не запросивши свого секретаря сісти. Той знизав плечима і здивовано закопилив свої тонкі губи. "Мовляв, не розумію, про що ви, патроне?!"
— Не прикидайся... Не прикидайся. Я все знаю. Військова розвідка доповіла. Ти хоч передачу про мене бачив?
— Яку саме? Я про вас передачі бачу щодня! По якому каналу?
— По першому національному. "Аудієнція" називається...
У Мироновича раптом голова пішла обертом і захололо серце. "Он воно що!". Він сів, навіть не чекаючи запрошення Папи.
— Наступна передача — про президента Росії і патріарха Московського. До речі, вони обидва прийняли запрошення на ваше весілля... Тож вітаю!.. За яхту велике спасибі. Гарного ви знайшли капітана. Капітан Полл — справжній морський вовк. Та англійці, мабуть, усі природжені мореплавці. Ваш медовий місяць на моїй і трохи твоїй яхті? Я правильно кажу?
— Правильно, — підтвердив Миронович.
— Я Роксані пообіцяв золотий берег, голубе небо над Форосом і Чорне море. Вона того варта. Ти, до слова сказати, — також. Тому я схвалюю твій вибір і благословляю як батько. Як Папа, як ви кажете про мене. Перша леді — ваша Мама — також... благословляє вас. Я чув, що Роксана в тебе — "міс Всесвіт" з Сейшельських островів.
"Міс журналістка", — уточнив Миронович.
— Все одно непогано. Скажу по-секрету, вона впала в око як тобі, так і мені, і навіть моєму капітану яхти Поллу Вільямсу. І якщо вже бути зовсім відвертим, — то й президенту Росії. Дивись, Мироновичу, проморгаєш, і вона або в Англії, або в Росії опиниться. На її безмежних просторах. Там уже ти її не знайдеш. І "Інтерпол" не допоможе. Президент Росії їй надасть політичний притулок у Підмосков'ї. Там чимало таких красунь. Зрозумів?! Так що весілля не відкладай у довгий ящик. Ти ж ще не цар. Хто там з царів відкладав усе в довгий ящик і нічого так і не вирішував? Ти, як мій секретар, маєш усе знати.
У Мироновича затуманилося в голові: "Без мене мене одружили!" А тим часом президент з таким піднесенням говорив про Роксану, ніби не Миронович, а він збирається з нею одружитися.
— Я їй ні в чому не відмовив. Ми з нею пили на брудершафт, і я її після цього офіційно оголосив своєю прийомною дочкою. За мною — найкращий подарунок. Ти в мене заслужив. Весілля справимо прямо там, у Криму, на моїй дачі. Так би мовити, на президентському рівні. Вийду на пенсію, чому б і тобі не податися в президенти? Це вже не так важко, якщо підібрати відмінну команду. Повір мені.
Та зараз Миронович уже не мріяв про посаду президента, про своє висуванство у кандидати. Усі його думки крутилися навколо Роксани. Тільки тепер він помітив, що Папа таки під градусом. Отже, якщо він і в "Аудієнції" знімався добряче підшофе, то обов'язково лазив під спідницю його нареченої. Це в його стилі. Скільки сідничок за своє президентське правління він перепробував і часто — просто на людях. Він пригадав зустріч в Підмосков'ї, коли п'яного Папу виносили на руках і він все одно на ходу примудрився ущипнути якусь красуню-офіціантку і сказати російською: "Ех, не був би я президентом такої великої європейської держави, як Україна, то обов'язково б на кілька днів залишився у Підмосков'ї і таки тебе трахнув, московська красунечко".
— Дошкою з трьома цвяхами — по задку, — кинув у відповідь репліку президент Росії.
А потім поїздка Папи на Кавказ, яка ледь не закінчилася міжнародним скандалом, коли не сказати — локальним викликом на дуель. — Він розстібнув при світській публіці блискавку на штанях першої леді одного з президентів новоствореної республіки.
— Тож готуйся. — Папа посміхнувся і подружньому поплескав свого державного секретаря по плечу.
"Невже хазяїн провів першу шлюбну ніч під голубим небом Криму, а не він, її майбутній чоловік?" — з цими думками Миронович залишив кабінет президента, зайшов до себе і попросив Мілу негайно знайти Едуарда Шора і з'єднати його з ним. Ед відгукнувся так швидко, ніби чекав цього дзвінка з самого ранку.
— Який замовляємо сьогодні ресторан? — затарабанив Шор. — "Таймаут", "Діксіленд, "44"?...
— Краще "Сім сорок", — перебив його Вітольд.
Шор зрозумів. Нема проблем. Зустрічаємося у "Шор і Миронович"?
— Еде, краще ти під'їдь до мене. Чекатиму внизу...
— Пардон, але там сек'юриті, — нагадав йому Шор. — А хіба Антоша за день перевтомився? — єхидно поцікавився Шор, натякаючи на те, що Антон — водій Мироновича зранку до вечора спить в авто. — Ти б його перевів до пожежної команди...
— Гаразд, гаразд. Я приїду до тебе. Хвилин через двадцять чекай на вулиці.
Переконавшись, що за ними нема хвоста, Миронович і Шор попрямували на Поділ, до ресторану "За двома зайцями".
— "За двома зайцями" поновив меню, — повідомив Мироновича Шор.
— Це мене дуже тішить, — скривився Миронович. — Особливо сьогодні. Роксана оголосила усьому світові про наше весілля. От тільки дату ще не вказала. Преса залишила білі місця на шпальтах своїх часописів. Телестудії замовили камери і відрядження до сонячного Криму. Затримка з допуском і запрошенням гостей.
— Це що — претензія на дотеп? — беручи в руки меню, глянув на Мироновича Шор. — Де тут жарт, а де серйозно?
— Серйозно все. І все без претензій на дотеп. Єдина її претензія — вона за будь-яку ціну хоче стати дружиною Мироновича-держсекретаря і мільйонера, — серйозно заявив Вітольд.
— Зараз про це ти навіть мріяти не маєш права. Попереду виборча президентська кампанія. Робота з іміджмейкерами, технічними кандидатами, дублерами-однофамільцями, врешті-решт — фальсифікацією. Силою-силенною грошей. Контролерів за фінансами. Шакали і гієни чекають об'їдків на святі і після свята переможців і переможених. А ти проводитимеш медовий місяць на Ямайці чи Багамських островах? Це моя остаточна тобі відповідь, і вона як рішення Верховного суду, оскарженню не підлягає, — підсумував Ед. — Ти маєш такий імідж у суспільстві! І раптом — така новина... Держслужбовець найвищого рангу в країні в такий відповідальний час заводить роман. Кидає власну сім'ю і розбиває іншу...
— Еде, не я розбив і не я кинув, — нагадав йому Миронович.
— Хто це буде уточнювати? У цих випадках завжди винен той, у кого більше влади. Це так звана своєрідна компенсація в ім'я моральної рівності в суспільстві.
— Я це розумію, але боротьбу закінчено. Усе вирішено за мене. На вищому рівні, Еде...
— Вищому, ніж займаєш ти? — Шор на мить відклав меню і наказав офіціантові не підходити ближче, ніж це йому дозволяє слуховий апарат.
— Так! — відповів Миронович. І після паузи додав: — Так розпорядився Папа.
— Хіба він з нею переспав? — Шор знову взяв меню в руки.
— Я цього не знаю.
— Ах, ти цього не знаєш?! — зовсім по-єврейському уточнив Шор і витягнув свою довгу шию з-за червоного з золотим меню і поправив для чогось свої окуляри. — А хто це знає? Чи це має знати Шор і ти його для цього запросив?
— На весілля запрошені Папа з Мамою, президент Росії, патріарх Московський, керівництво телекомпанії, — пропустив повз вуха репліки Шора Миронович.