Чи існує документ, який би засвідчував, коли саме Кобзар опинився в цьому місті? Так, існує. Досить лише уважно вивчити його "Щоденник". У записі, датованому 20 липня 1857 роком, натрапляємо на та-кий спогад:
" Іллін день. Іллінський ярмарок в Ромні... В 1845 році я випадково бачив це знамените торжище. Три дні підряд ковтав я куряву і валявся в палатці покійного ( полтавського поміщика) Павла Вікторовича Свічки".
А рівно через рік, 20 липня 1858 року, Шевченко уточнює в своєму "Щоденнику": "Ще познайомився я з од-ним із безлічі членів родини Родзянко. І на третій день мого перебування в Ромні… зі згаданим Родзянко виїхав із цієї ями на Ромоданівський шлях".
Але відомо, що, за пануючим у ті часи в імперії "ста-рим стилем", церковне свято "Іллін день" припадало ( увага!) на 2 серпня (за новим, пореволюційним стилем – на 20 лип-ня). Тобто "на третій день", тобто в реальності — 4 серпня 1845 року, в останній місяць літа, Шевченко ще тільки виїжджав із далеких (дивіться на мапу) від новобузької Баратівки Ромнів на Ромоданівський шлях!
Далі – він робив замальовки у Василівці, про що свідчить його однойменна, 1845 роком датована, акварель. Гостював у Родзянка, в його маєтку у Веселому Подолі на Полтавщині. Але після нього вирушив не до Кременчука, та в напрямку Бобринця і Баратівки, а… на північний захід, до Переяслава (нині Переяслав-Хмельницький), де гостював у відомого шевченкознавцям А. Козачковського.
Ось що той, за свіжими спогадами, пише 20 вересня 1845 року своєму знайомому О. Бодянському: " Прилинув мій сивий голуб Шевченко. 9 днів, що він прожив у мене, — як не були; змалював церкву собору, Покрову, Михайла і хрест у каплиці".
Але чи є точна прив'язка до дати, коли саме Шевченко перебував у Переяславі? Є, ми віднаходимо її у спогадах того ж таки пошановувача творчості Кобзаря А. Козачковського, який засвідчує: " Не можу не згадати вечір 19 серпня 1845 року. Товариство, переважно молоде, гамірно бенкетувало за столом, Шевченко був у справжньому натхненні…". З листа ж самого Шевченка до Козачковського ( від 16 липня 1852р.) відомо також, що вони разом їздили в село "Андруші, і за Дніпро, в монастирище".
То, може, прямісінько звідти, з лівобережного Переяс-лава, Шевченко взяв і гайнув до Ульянівки та Баратівки, що на Інгулі? Ні, достеменно відомо, що після Переяслава, в другій половині серпня 1845 року, його тривалий час прий-мав у себе володар села Потоки Василь Тарновський.
Син цього поміщика, Василь Тарновський-молодший, у своїх спогадах "Дрібниці з життя Шевченка" повідомляє нащадкам: "…Шевченко, подорожуючи по Київській губернії в 1845 році, заїхав у Потоки (Київської губ.) в маєток В. В. Тарновського. Живучи в Потоках,Тарас Григо-рович писав, малював… Улюбленим заняттям Тараса Григо-ровича в Потоках було катання на поромчику по великому ставу теплими літніми вечорами… Із Потоків Шевченко виїхав тижнів через два".
Гаразд, листи, спогади – це добре, а чи є хоч один офіційний документ, який би засвідчував, що кінець серпня, тобто кінець літа 1845 року Шевченко провів у Потоках? Та будь ласка! Ось перед нами витяг із "Метричної книги" Преображенської церкви в Потоках. Із неї незаперечно випливає, що 28 серпня Шевченко був хрещеним батьком Наталії, тобто доньки диякона цієї ж церкви Марка Гов'ядовського, народженої 26 серпня. Тобто, як бачимо, кі-нець літа поет зустрічав у селі Потоки на Київщині.
До речі, цей, давно опублікований, запис стверджено підписами одразу трьох осіб — священника Ставиновського; самого щасливого батька-диякона, а також "дячка Андрія Красовського". Між іншим, одна з акварелей Шевченка, "Комора в Потоках", якраз і датується "кінцем серпня 1845 року".
Зрештою, я міг би конкретизувати ці події документо-ваним перебування Шевченка ще в кількох далеких від Інгулу селах, не роблю це в даній публікації лише з огляду на економію паперу. Проте зазначу, що після Потоків Шевченко побував: у Чигирині, де малював монастирські краєвиди та Мотрин монастир; у Суботові, засвідчивши своє перебування там циклом акварелей "Богданові руїни в Суботові, 1845 рік". А ще він навідувався до Кирилівки, і до Трахтемирова ( стежте за мапою!), неподалік якого, з берега Дніпра, милу-вався золотими банями (по правий бік Дніпра) переяславсь-ких храмів. Та навіть усе це вже відбувалося… восени 1845 року, а не влітку !
Достеменно відомо, що на початку жовтня Шевченко знову вояжує Полтавщиною, та осідає в Мар'їнському, в маєтку Лук'яненка, в якому 10 жовтня 1845 року завершує роботу над своєю поезією "Єретик", і це підтверджено його власним датуванням. Там же створено поему "Сліпий", вірш "Стоїть в селі Суботові"… А в другій половині жовтня Шев-ченко, достоту хворих, застуджений, знову приїздить до да-лекого від Нового Буга міста Переяслава.
З уже відомих нам спогадів А. Козачковського довідуємося, що " у жовтні того ж (1845) року Шевченко приїхав до мене знову хворий і прожив у мене близько двох місяців". А що відбувалося потім?
Щоб дізнатися про це, повертаємося до вже цитовано-го мною на початку статті протоколу загальних зборів Академії мистецтв, з якого випливає, що 18 листопада 1845 року Шевченко вже перебував у далекому холодному Петербурзі, де брав участь у цих зборах, на яких йому, по-вторюсь, і надали звання "позакласного художника".
До речі, саме час пояснити, чому я розпочав цю стат-тю з поїздок Шевченка не 1845 року, на яких зосереджував свою увагу краєзнавець С. Чанін, а вже року 1846-го. По-перше, слід було з'ясувати, коли ж саме поет подорожував саме як член Археографічної комісії; коли він став членом ці-єї комісії. Відтак, бачимо, в 1845 році членом згаданої комі-сії Шевченко ще не був.
А по-друге, під час підготовки першої публікації цієї статті у новобузькій районній газеті "Вперед", редактор її, Людмила Іванівна Кульчицька-Зубова, висловила припущен-ня, що, можливо, краєзнавець просто помилився, і він мав на увазі не 1845, а 1846 рік. На що я відповів, що в подібних до-слідженнях так ґрунтовно не помиляються, але про всяк ви-падок дослідив усі можливі матеріали, які пов'язані з мандрі-вками Шевченка вже 1846 року. Висновки цих досліджень вам уже відомі.
Але, здається, ми дещо захопилися. …Що ж до подій літа 1845 року, якого, за пропагованим Сергієм Чаніним міфом ("в летний полдень 1845 года к парадному подъезду Баратовского дома подъехала легкая параконная бричка…"), Шевченко нібито провідував свою рідню по селах Новобуж-жя, то….
Якщо після всіх викладених вище фактів, документів та аргументів хтось із краєзнавців та місцевих патріотів Новобужчини й далі наполягатиме на реальності мандрів Шевченка влітку 1845 року новобузь-кими, на Миколаївщині, селами, понад благословенним Богом Інгулом, — то це вже його особисті проблеми, які, на моє переконання, ні до життєвого шляху Шевченка, ні за-галом до шевченкознавства, ніякого відношення не ма-ють!!
* * *
Свого часу з'явилася ціла когорта міфотворців, які тон-ни паперу списали, доводячи, що, після солдатчини, коли кожен крок Шевченка "просвічувався" жандармськими до-носами та дозволами на пересування, наш Кобзар нібито ві-льно розгулював… вулицями Одеси! З якого дива він там опинився, запитаєте? Та ж княжну Варвару Рєпніну провідував, з якою колись листувався; чи ще когось там, за компанію. А як він опинився в Одесі. Про це краще запитати в згаданих дослідників. Бо, як на мене, існує лише одне пояс-нення: просто сів собі чоловік на ТУ-154, що летів чартерним авіарейсом із Петербурга, – й усіх проблем!.. Шевченко вже в Одесі.
…А щодо того, що в згадуваних селах по Інгулу на Миколаївщині могли жити представники Шевченкової рідні, як про це мовиться у книзі Сергія Чаніна... Ну, що тут скажеш? Все може бути! Можливо, й жили там роди-ни Шевченків; можливо, й родичі саме Тараса Шевченка. Але це вже тема іншого дослідження.
Проте, не кидаючи тіні ( Боже упаси!) на цю вірогідну рідню Кобзаря, хочу поділитися сумним спостереженням працівників шевченківських музеїв, дослідників та реальних нащадків цього роду, з якими я регулярно спілкуюся. У них уже зібралося ціле досьє, з переказами та легендами, на по-над сотню родових гілок, у нетрях яких нібито виникали певні родичі Кобзаря, які виступали чи то під прізвищами Шевченків, або й під іншими прізвищами, а проте ці особи нав'язливо подають себе в якості далекої рідні далеких родичів Кобзаря. Хоча жодних документальних доказів з цього приводу не існує.
До слова, щойно в Києві видано "Довідник Національної спілки письменників України". Погортайте йо-го, і нарахуєте дев'ятеро (!) професійних літераторів з прізвищем… так-так "Шевченко", і це лише тих, хто нині "здравствує". Хоча, за етикою, всі вони мали б іти в літера-туру під псевдонімами. І не виключено, що в глибині душі всі вони вважають себе причетними…
Та що там казати! Свого часу до мене, в редакцію оде-ської молодіжної газети, прийшов чоловік і поклав на стіл стос цілковито графоманських віршів, підписаних "Тарас Шевченко". Коли ж я делікатно поцікавився, яке, власне, відношення ці "творіння" мають до творчості Тараса Григо-ровича, автор обурився: "При чому тут отой ваш поет Шевченко?!", а далі видобув "из широких штанин" паспорт і довів мені, малоосвіченому, що це саме він і є… Тарас Гри-горович Шевченко, такі-да, поет із поетів... Але це вже я так, до слова…
Новий Буг – Одеса,
травень-червень 2013 року.
ВІД КОГО І ЯК "ЗАХИЩАЄ ПРАВДУ"
ІРЕНА ТКАЧ...
ПРИНЦИПОВІ НОТАТКИ
1
Справжньою проблемою в сучасному українському нау-ковому світі стало вторгнення до нього людей, які, замість глибинного вивчення першоджерел та суті проблеми, пору-шуючи наукову етику, вдаються не до аргументованого, ана-літичного ведення полеміки, а до патетичних, проте поспіш-ливих і нерідко образливих звинувачень. Саме про це, власне, і йдеться в моїй статті…
Питання, які стосуються дати заснування Одеси, святку-вання її двохсот— чи шістсотріччя – за самою суттю своєю полемічні. З цього приводу з'явилося чимало книжкових до-слідницьких видань та публікацій в пресі, висловлювалися і ще висловлюватимуться різні думки та погляди. І погодьтеся, що це цілком природний дослідницький процес.
Тому я не звертався б до цієї теми, якби останнім часом інтернетом не почала гуляти елетронна версія, яка називаєть-ся: "О.