Мабуть, це не було аж таким смертельним для нього, але, вочевидь, серед таких же чоловіків у чорному краще нічим не вирізнятись.
Втім, я найменше зараз хотів розвивати у думках цю тему. Тверезо подумаю про це, коли виникнуть більш вагомі підстави. З іншого боку, я все ж не виключав можливості, що чоловіки в чорному вже мають на озброєнні прилад, який вловлює думки людей. Звичайно, що це були неймовірні фантазії, які забігли до моєї бідної голівоньки і вже не хочуть звідти вимітатись. Але хіба саме наше життя не є такою ж неймовірною фантазією, що одного разу зародилась у чиїйсь бідній голівоньці? І не обов'язково це мав бути Бог. Він тепер видавався мені виконавцем вищої волі. А інколи приходило на гадку, що я теж починаю належати до цих сил, які підпорядковують собі Бога. І це зовсім не чоловіки в чорному.
Щоб не збожеволіти, почав думати про вчительку. Вона мені подобалась. Як жінка. Вона була єдиною вчителькою серед чоловіків, які навчали нас. Звичайно, коли я двічі чи тричі на тиждень декілька годин знаходився віч-на-віч з нею, слухаючи чергову її лекцію, то інколи мої думки дозволяли собі політ фантазії. Хвороба загострилася сьогодні, коли я виразно захотів зайнятися з нею сексом. Подумав, що для мене це неможливо – на відміну від Путіна, для якого нічого неможливого нема.
І раніше я думав про те, яким чином вона потрапила сюди. Бути серед чоловіків у чорному – за цим мала бути якась особиста її трагедія. Чи вона така ж заручниця Системи, як інші мої вчителі, та й, зрештою, я сам? Сумні очі вчительки були непроникними. Здавалося, нічого, крім предмету, який викладала мені й іншим двійникам Путіна, її зараз не цікавило. Їй було десь років тридцять. Саме той вік, коли позаду любовні перемоги й поразки, а жінка знаходиться на початку шляху, усвідомлюючи, що вона власне жінка. І вже від чоловіків, які йтимуть їй назустріч, залежить, чи розкриється в ній жіноче начало по-справжньому. Під час лекцій учительки я мало думав про вчительку як жінку, а тут ніби хтось невідомий вдовблював мені в голову найсокровенніші мрії про неї. Я вбачав у ній самку, яка здатна задовольнити мої сексуальні бажання. Але це мав бути не односторонній процес. Я теж міг задовольнити її, розбудити в ній жінку, яка дрімала у своїй первозданній красі. Відчув це на фізичному рівні. І вже годі було мене спинити. Хочеш бути Путіним? То будь ним!
Охоронці здивовано дивилися на мене, коли я завітав до їхньої кімнати. Ніколи ж цього не дозволяв собі зробити. Навіть у думках. Я казав, що хочу, щоб зараз до мене прийшла вчителька. Я ж не знав навіть, як її звати. І вона не знала мого справжнього імені. Декілька разів назвала мене Тринадцятим. Старшого охоронця не було, а коли він прийшов, пояснив, що це неможливо, бо сьогодні всіх вчителів відпустили.
Тоді я наполіг на зустрічі з Сергієм Сергійовичем, чи як там його насправді звали, який би дозволив мені зустрітися з вчителькою. Старший охоронець стенув плечима. Я зрозумів, що треба вийти із кімнати охоронців. Зробив це. Знайте, панове, що я готовий на компроміс. Усередині мене зароджувався вулкан. Старший охоронець по телефону переповів Сергієві Сергійовичу, чи як там його насправді звали, моє дивне прохання. Найбільше я боявся, що зараз у мене запитають, навіщо я хочу бачити вчительку, – і не зможу дати прийнятної відповіді. Очевидно, Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, щось довго пояснював старшому охоронцеві, бо той дивився порожніми очима у вікно. А може, мій куратор просто мовчав, думаючи, що за ґедзь вкусив мене. І коли я вже морально був готовий до того, що почую відмову, бо, мовляв, слід готуватися до зустрічі з Путіним, а не виконувати дурні забаганки одного з його двійників, старший охоронець несподівано сказав, що вчителька буде через п'ять хвилин.
Як через п'ять хвилин? Так швидко? Звісно, я був заскочений цією новиною і не зміг зберегти олімпійського спокою на своєму обличчі. Натомість погляд у старшого охоронця був непроникним. Мабуть, він ще й не такі вибрики бачив у своєму житті. То що, кожного разу дивуватися черговому?
П'ять хвилин мені було замало, щоби привести до норми свій внутрішній стан. Я почав думати про вчительку, яка зовсім близько знаходилася біля мене. В неї ж теж були плани на сьогоднішній вечір. А тепер їй кажуть, що вона повинна зустрітися з двійником Путіна, бо той так хоче. Можливо, ще й не дуже розуміє, хто саме із двійників Путіна хоче її бачити. Тринадцятий, кажете? А як він виглядає? О Господи, так вони ж усі на одне обличчя.
А може, вона, на відміну від мене, давно вже живе у таких несподіванках, бо все її життя – суцільна несподіванка. Я на фізичному рівні відчув, що хочу знати всі її таємниці – великі й маленькі, і секс з учителькою – лише крок, щоби пізнати її душу.
І в той момент, коли я хочу сказати старшому охоронцеві, що передумав, що ніякої вчительки мені не треба, він відчиняє двері до моєї спальні, де я лежу на ліжку, і я бачу її. Мені здається, що вона усміхається, ніби давно знала, що я покличу її, і це буде не чергова лекція чи бесіда, а інтимне, бажане. Вчителька ніби заохочує мене, а я не можу звестися із ліжка. І лише раціональне начало, що треба бути ввічливим, бо некультурно лежати на ліжку, коли до тебе приходять у гості, а ще й коли це жінка, зривають мене з постелі. Я пропоную вчительці сісти, але вона пильно дивиться мені в очі, ніби намагається розв'язати загадку: а що ж там справді коїться в моїй душі?
Несподівано для себе я роблю велике відкриття: вчителька чимось нагадує мою Оксану. Справа, звичайно, не у зовнішності, бо вони зовсім не схожі. Але ось той іронічно-зазивний погляд, мовляв, бери мене, я твоя, бачу зараз в неї. Чому я раніше не помічав цього? Відповідаю собі, що був просто учнем, який має слухати вчительку. Зараз у мені пробуджується Путін. Я знаю, що вчителька має належати мені, бо я цього хочу. Мабуть, вона сподівається на романтичну вечерю при свічках. Бо якого милого тоді приперлася сюди? Але навіщо витрачати час на дрібниці, коли й так зрозуміло, що має між нами статися?
Вчителька ігнорує моє прохання присісти й підходить до вікна. Що вона хоче побачити у московському вечірньому повітрі? Чи просто тут інша панорама, ніж та, яку вона щодня бачить зі свого вікна, знаходячись десь поруч? Мені не це зараз у голові. Я бачу її струнку фігурку, розсипане на плечах волосся. Ну, звісно, вчителька чекає, що я зараз підійду до неї, обійму, поцілую, а вона поволі піддаватиметься моїм ласкам, як та жінка, що була подібна на Василину і з якою я під наглядом чоловіків у чорному займався сексом. Вони й зараз спостерігають за мною. Вчителька вже давно знає всі інструкції, як має себе поводити у подібних ситуаціях. Мені хочеться поламати гру чоловіків у чорному. Я єхидно усміхаюся. Нехай бачать це у своїх відеокамерах.
Мабуть, щось не спрацювало в її намірі зачарувати мене. Вчителька повільно відвертається від вікна, робить декілька кроків назустріч і зманіжено запитує, чому я хотів її бачити. Які ж ви всі однакові, жінки, а особливо коли граєте в дурнувату гру чоловіків у чорному. Я щось кажу голосом Путіна і бачу жах в очах вчительки. Її обдурили. Сказали, що ведуть до двійника Володимира Володимировича, а тут він сам у своїй жорстокій красі.
Я впиваюся насолодою. Наказую собі, що вчителька буде першою моєю жертвою, яка повірить, що перед нею не двійник Путіна, а сам Володимир Володимирович. Хотіла легкого флірту чи сексуальної забави на догоду чоловікам у чорному? А матимеш справжній секс зі старим Путіним на обличчі і його молодим тілом.
Жаху в її погляді вже нема, але нещасна вчителька дрижить кожною клітиночкою свого тіла, розуміючи, в чиї цупкі обійми вона потрапила. Я цілую її й здираю одяг. Розумію, що жінкам подобаються такі різкі рухи чоловіків. Вони хочуть самця, а не інтелігентного ботаніка. Я видаю ще декілька фраз голосом Путіна. Залишаюся задоволеним собою. Жодної помилки. Не може бути й тіні сумніву, що це Путін, а не хтось інший.
Вчителька називає мене Володимиром Володимировичем і каже, що давно вже хоче дитину від мене. Я ледве стримую себе, щоб не розсміятись їй в обличчя. Мовляв, дурепо, роззуй свої баньки! Який Путін! Це я, Тринадцятий. Хочеш від мене дитинку? Та в тебе й свої є – від чоловіка, який безсилий визволити свою дружину з полону чоловіків у чорному. Чи вчителька й справді належить до тих російських баб, які хочуть завагітніти від Путіна? Коли я чув про це в минулому житті, то ставився до цього скептично-іронічно, аж тут живий екземпляр потрапив мені до рук.
Я повільно входжу у вчительку. Відчуваю, як вона хоче розсмоктатися в мені. Так тобі й треба. Маєш свого дурнуватого Путіна. Я жахаюсь власних думок. Треба позбутися цього. Хотів отримати задоволення – отримуй. Не плутай праведне з грішним. Роблю справно свою роботу. Мов робот, тричі повторюю одне й те ж. Розумію, що для вчительки це вперше – тричі підряд отримувати оргазм. Тепер вона пожиттєво закохана в Путіна. Так їй і треба.
21
Лише коли позбувся вчительки, закоханої в Путіна, знову відчув порожнечу в душі. Думаю, що тепер чоловіки в чорному не пробачать мені цієї витівки. До цього я все робив за їхнім планом. Але чому ж вони погодились і підсунули під мене цю вчительку? Чи це теж була складова їхнього єзуїтського плану, а вони лише підтримали мою ініціативу, знаючи, що заклали в мене і цю хіть, і прагнення бути Путіним не лише зовнішньо, а й внутрішньо? Я був безпорадним і вже нічого не знав. Добре, що була ніч, я заплющив очі, і чоловіки в чорному нічого не могли побачити. Все-таки вірив, що ще нема такого приладу, який би зазирнув усередину моєї душі. Втім, я й сам не знав, що там насправді коїться.
Спав я погано. Нічого конкретного не снилося, хоча деякі видіння пропливали, але я їх не запам'ятав. Декілька разів прокидався – і знову засинав. Зранку встав замученим, ніби розвантажив декілька вагонів на залізничній станції. Насправді цього я ніколи не робив, лише чув від товаришів у студентські роки, тому не мав ані найменшого уявлення про подібну втому. Здавалося, що кращого порівняння зараз не знайти, хоча насправді моя замученість була не фізичною, а душевною.