Їх візьмуть у потрібний момент, але поки що вивчають зв'язки з іншими людьми, які провадитимуть підпільну роботу в місті. Не виключено, що вони зв'яжуться з Нишпоркою, аби і його втягнути в протиправну діяльність. Він повинен підіграти ворогам України, аж поки їх не схоплять.
А насамкінець полковник СБУ подарував йому мобільний телефон.
– У разі небезпеки вашому життю натиснете одиничку тричі, — сказав він. – Де б ви не були, наші хлопці блискавично вас врятують.
58
Дрогославські засоби масової інформації, а особливо газета "Дрогославська зоря" і сайт "Дрогослав – Інфо" були безжальними до Костика. Ще тіло його мами лежало в труні у великій кімнаті, а вони у буквальному розумінні цього слова знущалися з нього, розповідаючи про його непрофесіоналізм, у результаті якого загинула пані нотаріус.
Костик не хотів думати про те, що ці матеріали замовив пан Костів. Мабуть, все-таки хтось інший, бо кожне слово било по авторитету фірми. Але, за великим рахунком, тепер йому було все одно. Мами нема. Хату переписав на якогось жмурика, надісланого шефом. У кишені – неповна тисяча гривень. Свої речі зібрав у дві валізи. Завтра на світанку назавжди покине Дрогослав і вже ніколи не читатиме цієї мури про себе. Треба починати життя з нуля.
Костик не знав, куди поїде і чим займатиметься. Є багато колишніх однокурсників, розкиданих по різних містах України. Можливо, хтось допоможе на початках.
Але все це завтра. Зараз він насолоджувався рідним повітрям Дрогослава.
Несподівано тривога оселилась у його голові. Він уже знав по собі, що так завжди буває перед небезпекою. Костикові навіть здалося, що він побачив, як куля летить йому прямо в серце.
59
Звичайно, Нишпорці найбільше боліло те, що Наталка спала зі Славком. Ніколи не думав, що так сприйматиме це, адже все-таки мова йде про його сина. Добре, якби десь в іншому місці, а то в їхній квартирі. Здавалося, кожний сантиметр просякнутий її духом.
Ех, Славко, Славко, ти такий самий дурник, як і я. Дівчата й жінки роблять з нами все що завгодно, завойовують наші серця, а потім, мов ганчірку, кидають собі під ноги. Буде важко, але нічого, переживемо й це.
Дошкуляло й те, що за ним, мов у звіринці, хтось спостерігає вдень і вночі. Нишпорка, на прохання начальника Дрогославського відділу СБУ, не міг заглянути у найпотаємніші місця своєї квартири, щоби позбутися відеокамер.
Батько Наталки, до якого він по-людськи поставився, виявився зрадником. З ним і з іншим зрадником – доцентом, може, доведеться зустрітись і грати роль людини, яка поступово погоджується теж стати покидьком.
Нишпорка розумів, що йому відведена чи не ключова роль у цій складній грі, яку задумала СБУ? Чи впорається він з цим?
60
Киця була задоволена собою. Ось і знайомі місця. Ще трохи – і вона буде вдома.
Смішні ці люди, які вважають себе всесильними на білому світі. Вони не мають й одного відсотка тих властивостей, що є в арсеналі котячого племені. Якщо людству й доведеться загинути, то лише через власні самовпевненість і самозакоханість.
Киця намагалася не піддаватися на спокуси в рідному Дрогославі. Знайомий кіт, з яким вона минулого року провела гарячу нічку в підвалі їхнього будинку, з подивом дивився їй услід, коли вона з байдужим виглядом пройшла повз нього і навіть не глянула в його бік.
А ось і будинок, де живе Нишпорка. Перший під'їзд. Другий поверх. Уже пізно, але господар не спить, чекає на неї.
Киця в задумі трохи постояла перед дверима, а тоді почала азартно дряпати лапками. За мить почула кроки Нишпорки.
ТРЕТЯ КОПА
1
Голова Дрогославського відділу СБУ був правий зі своїми філософізмами, один із яких гласив: завжди будь готовим до того, щоби все розпочати спочатку. А ще Нишпорка пам'ятав, що треба вести себе природно, аби ні в кого не викликало сумнівів, ніби він став іншим, ніж до полону.
Киця вже пробачила Нишпорці його холодний у буквальному розумінні цього слова прийом, коли вона повернулася додому. Вже було пізно, й будь-якої води в кранах, не те що теплої, не передбачалось. Нишпорка викупав Кицю в холодній воді із відра, хоча вона намагалася його дряпати, бо не любила подібних процедур. Господаря рятували резинові рукавиці по самі лікті.
Після купання Киця стала меншою десь утричі, зате весь бруд з неї змили. Нишпорка дбайливо висушив свою улюбленицю феном, який дружина забула взяти до Італії, закутав у стару ковдру, дав теплого молочка. Киця ще вилизала шерсть – і стала красивою, як ніколи, хоч на виставку вези.
Зранку, коли Славко повіявся у своїх справах, Киця вже готова була слухати роздуми Нишпорки про дрогославські вбивства.
– Отже, що ми маємо? – розмірковував Нишпорка, прасуючи кроками кімнату і заклавши руки за спину. – Зі списку дванадцяти вбито п'ятеро – повія, директор магазину, священик, редактор газети і нотаріус. Із них усі, крім священика, отримали кулю в серце.
Нишпорка зупинився, дивлячись із вікна на все, що відбувалося на подвір'ї. Нічого особливого там не було, але він пам'ятав, що десь позаду нього є відеокамера, і краще їм не бачити його обличчя, бо він може не стриматися й наговорити їм усе, що він про них думає.
– Крім цих, маємо ще п'ять убивств, які не увійшли до списку дванадцяти. – Нишпорка продовжив свій рух по кімнаті, і Киця уважно спостерігала за кожним його кроком. – Це водій автобуса, колишній футболіст Зеник Василевський, Василь Юхимович, імітатор убивці на сайті "Дрогослав – Інфо" і охоронець із фірми пана Костіва. Всі вони також були вбиті пострілом у серце.
Нишпорка зупинився посеред кімнати й уважно глянув на Кицю.
– Отже, робимо попередній висновок: це все справа рук одного убивці, бо навіть не кожний мисливець зможе професійно вцілити у серце.
Нишпорка підняв вказівний палець правої руки, і Киця подумала: що би це мало означати?
– Або нас намагаються переконати, що вбивця був один, – казав Нишпорка виключно для Киці, хоча й розумів, що його зараз бачать і чують ті, кого б він задушив голими руками. – Але їх могло бути двоє і навіть більше. Хтось виконував убивства за списком дванадцяти, а хтось зачищав інших.
Він зробив ефектну паузу і впритул підійшов до Киці.
– Правильно! Аби заплутати нас з тобою.
Киця позіхнула. Вона не поділяла точку зору Нишпорки. Але він цього не розумів. Або розумів, проте когось хотів заплутати.
2
Головний редактор "Дрогославської зорі", здається, перевершив самого себе. Він написав викривальну статтю про покійного охоронця фірми пана Костіва. Мовляв, набирають непрофесіоналів, які не здатні захистити чесних людей, а потім самі стають жертвами розбірок. У матеріалі був прозорий натяк на те, що Костика прибрав мало не сам пан Костів.
З іншого боку, в цій статті головний редактор "Дрогославської зорі" спорудив, як сам вважав, щит з різних сторін, аби стріли критиків не вгризлись йому в серце. Він – треба чи не треба – мало не в кожному абзаці згадував міського голову, доводячи бідним дрогославцям до абсолюту чесноти цього праведного чоловіка. Який це мало стосунок до вбитого й охоронної фірми – важко сказати. Але насправді все вийшло з точністю до навпаки. На тлі непрофесіонала Костика міський голова виглядав смішним і кумедним. Змусиш дурня Богу молитись – він і лоба собі розіб'є.
З самого ранку міський голова зателефонував головному редакторові "Дрогославської зорі". Очільник ратуші був злий, як пантера. Головний редактор щось хотів сказати на своє виправдання, але зв'язок вже вимкнули.
Коли до редакції завітав пан Костів, головному редакторові стало зрозуміло, що захисту від міського голови він уже не дочекається. Пан Костів був підкреслено ввічливим і показав текст статті, яку приніс з собою. У ній професіоналізм головного редактора "Дрогославської зорі" був розбитий ущент. Відтак автор писав, що Костик зробив усе можливе і навіть неможливе, аби захистити пані нотаріус, але втрутився так званий фактор випадковості, від чого ніхто не застрахований. Далі йшла неприкрита реклама охоронної фірми, якою керував пан Костів, а наприкінці автор уміло лестив міському голові, без якого Дрогослав давно би перетворився на глухе село. Для підпису був використаний один зі старих псевдонімів головного редактора, яким він давно вже не користувався. Це додавало особливої пікантності ситуації.
Головний редактор "Дрогославської зорі" змушений був погодитися з власною капітуляцією, яку йому без будь-яких умов запропонував пан Костів. Він ще й познущався, сказавши, що свобода слова – понад усе.
І пан Костів, і міський голова тепер стали злісними ворогами головного редактора "Дрогославської зорі". Він це вмить відчув у своєму серці. Потрібен лише час, щоби достойно відігратись. А зараз він запевнив пана Костіва, що згідно засад свободи слова його стаття буде опублікована без змін і цензурних втручань, а також до неї не буде коментарів. Аби геть зовсім не втратити гідність, головний редактор, завершуючи розмову, зауважив, що в подальших публікаціях на цю тему він відстоюватиме власну точку зору. Пан Костів без усмішки лише розвів руками. Він дивився на головного редактора, як на приреченого. Виглядало це зловіще: мовляв, ти собі пиши, але й про Костика не забувай.
3
Тепер Нишпорка приходив додому лише ночувати. Звісно, йому хотілося бути подалі від очей невідомого спостерігача, але й по місту слід побігати, щоби рано чи пізно вийти на дрогославського вбивцю. Кожного дня він назбирував дещицю фактів, але щоб скласти повну картинку, треба було ще добряче попрацювати.
У перші дні біганини Дрогославом Нишпорці здавалось, що він бачить то батька Наталки, то доцента, але це були, звичайно, інші чоловіки, лише схожі. Нишпорка спеціально себе не накручував, але виходило на те, що все ж був обережним, боячись зустрітися з ворогами віч-на-віч. Головне, треба зберегти байдужість на обличчі, аби вони не здогадалися про те, що він щось може знати про них.
Одного разу здалеку він помітив покоївку з готелю. І вона його помітила, але виду не подала. Розмовляла з якимось молодим чоловіком, намагалася вдавати, що їй добре з ним. Покоївка з готелю силувано весело сміялась, і молодий чоловік зі здивуванням дивився на неї.
Через декілька днів Нишпорка побачив і Юлю. Вона з подругою їла морозиво на відкритій терасі біля однієї з кав'ярень у центрі міста.