Насправді я особисто знаю всіх мешканців Ґьозльова і всіх їх дуже люблю. Ну як така людина може стати дервішем? Просто зі своєю коханою принцесою я в цьому житті одружитися не можу, думав я, то не одружуватися ж мені з якоюсь некоханою дівчиною! Я — дуже щаслива людина. Мені нічого не бракує для мого щастя. Навіть кохання в мене є. І не просто кохання! Моя кохана — райська принцеса-ангел! І я точно знав, що обов'язково зустрінуся з нею, хай це буде не в цьому земному житті, яке все одно є дуже коротким.
Сусіди і родичі часто казали мені, що людині не може бути достатньо тільки коханої зі снів, що чоловікові потрібна жінка для задоволення його потреби мати близькість з жінкою. На що я відповідав, що мою потребу в близькості з жінкою може задовольнити лише близькість з моєю коханою принцесою і вона неодмінно її задовольнить, коли наше вічне життя зведе нас з нею разом. Зазвичай на це мені казали, що просто зараз навколо стільки чарівливих дівчат, тож мені просто зараз варто взяти когось з них у жінки і просто зараз насолоджуватися нею, бо це — тілесна потреба людини, яку неможливо ігнорувати. А я вперто стверджував, що у людини це не тілесна потреба, а духовна, що це — духовне щастя, якому немає рівних, що саме цим відрізняється людина від тварини: у тварини це — тілесна потреба, а у людини — духовна і задовольняється вона лише з її коханою половинкою. Але, звичайно, мене розуміли лише мої друзі-суфії, які казали мені:
— Ти говориш про просвітлену людину, а непросвітлена людина — та ж сама тварина, тільки інколи ще й дуже небезпечна, бо, залишаючися твариною, має розвинутий інтелект.
Але коли, пояснюючи своїм сусідам і родичам, чому я не одружуся ні з ким, окрім моєї принцеси, я наводив отакий приклад, вони завжди легко мене розуміли і погоджувалися, що якщо так, то дійсно я правий:
— Якщо ви любите курабіє і хочете курабіє, то локшина вам його не замінить, вам потрібно саме курабіє, — казав я.
— Це правда. Тепер переконав. Тоді так, — казали мені мої співрозмовники і припиняли суперечку.
Раптом у черговому сні я побачив мою кохану принцесу вже не в палаці, а в якомусь теккє дервішів мевлєві, одягненою, як дервіш. Вона танцювала танець сема (це одна з наших практик). Після цього в моїх снах більше не було ні палацу, ні того чарівного танцю з каштанчиками. Тепер принцеса завжди була в одязі дервіша мевлєві і або танцювала сему в теккє, або в різних місцях співала пісні ашиків тюркською мовою анатолійських суфіїв, граючи на сазі. Деякі з цих пісень я знав. Зокрема вона співала пісні мого улюбленого ашика Юнуса Емре. Але більшість її прекрасних, мудрих, піднесених пісень були мені не відомі.
Я був неймовірно щасливий. Бо тепер у мене з'явилася надія, що одного дня я побачу мою кохану принцесу в Ґьозльові. Щодня, заходячи в теккє, я першим ділом шукав очима дервіша-принцесу. Ця надія зробила моє життя казкою, в якій ось-ось могло статися чарівне диво такого величезного для мене масштабу, такої величезної для мене значущості, що я полюбив життя і Бога в тисячу разів більше, ніж любив до того.
І це диво сталося!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Диво сталося на Катик Базарі (це поруч з медресе і теккє мевлєві). Одного дня я побачив мою кохану принцесу-дервіша, яка сиділа на килимку на тому місці базару, де зазвичай робилися міські або ханські оголошення і де також час від часу співали мандрівні ашики. Вона була ще прекраснішою, ніж у моїх снах. В її руках був саз, на якому вона грала божественно гарну музику своїми божественно гарними пальцями. Її голос був найкрасивішим голосом у всіх світах, а її пісні були вершиною поетичного мистецтва. Навколо цього юного дервіша, про якого лише я один знав, що насправді він — дівчина, зібралося багато людей, які зачаровано слухали це поєднання неперевершеної краси з глибоким, мудрим духовним змістом.
Я підійшов ближче, дістав з торбинки ней, який завжди мав із собою, і почав підігравати на ньому сазу моєї коханої принцеси та її співу. А коли я беру свій ней і граю на ньому, люди навколо завжди впадають у захват. Принаймні в Ґьозльові я граю на неї краще за всіх. Тож моя кохана принцеса-дервіш відразу почула, як її підтримав мій ней, підвела очі на мене, і на її обличчі з'явився вираз, який свідчив, що наша зустріч була для неї таким самим чарівним дивом такого ж величезного масштабу і такої величезної значущості, як і для мене.
Ми прочитали в очах одне одного однакове почуття безмежного, казкового, чарівного щастя. В очах моєї принцеси було стільки любові, щастя і вдячності життю та Богу за нашу зустріч, що я зрозумів: я для неї значу не менше, ніж вона для мене. Але я не здивувався цьому. Я очікував, я передбачав це. Бо так мені і бачилося наше кохання.
Отже, ми виступили дуетом, несказанно насолоджуючися процесом нашого спільного виступу. Її саз і спів, мій ней, наші серця, наші очі, наша любов, наша єдність, наша спільність: дві половинки з'єдналися в дещо одне, що стало в тисячі разів більшим, ніж проста сума двох половинок. Дві половинки з'єдналися в нескінченність.
Після виступу мій коханий дервіш, як водиться, звернувся до слухачів:
— Любі мешканці Ґьозльова, дякую вам за увагу і запрошую зараз на духовну програму в наше теккє, яке знаходиться в п'ятдесяти кроках звідси в напрямку моря.
Ідучи в теккє, ми з принцесою кидали одне на одного такі закохані погляди, які і повинні кидати одне на одного дві половинки, що довго мріяли про зустріч і врешті зустрілися. На програмі в теккє ми з принцесою танцювали танець сема, а потім слухали розповідь про просвітлення та про практики мевлєві, які до нього ведуть. Оскільки ця розповідь була розрахована на людей, які прийшли в теккє вперше, вона не містила для нас жодної нової інформації. Через це ми з принцесою пішли з теккє до закінчення програми, бо жадали нарешті якнайскоріше залишитися наодинці: у нас було стільки всього, про що одне в одного спитати і про що одне одному розповісти! Але вийшло так, що почали ми наше спілкування не з цього. Помітивши затишне місце, зайшовши в яке, ми могли бути впевненими, що нас ніхто не побачить, ми пірнули туди, кинулися одне одному в обійми та довго обціловували одне одного, і припинили це робити не через те, що наситилися цим, а через те, що зрозуміли: якщо ми не зупинимося завдяки свідомому зусиллю, ми ніколи не зупинимося.
Тільки вийшовши зі своєї схованки, ми зрозуміли, що міг подумати про нас той, хто все ж таки побачив би наші ласки. Адже моя кохана принцеса була одягнена, як хлопець. Отож було б пліток! Та Бог милував, і наша буря ніжності одне до одного залишилася ніким непоміченою. Подумавши про це, ми весело розсміялися. Ми відчували почуття одне одного, розуміли думки одне одного, наші серця билися в унісон, і нам здавалося, що ми — найбільш обласкані пестії долі, життя і Бога. І я впевнений, що так воно і є.
А потім ми сиділи на березі моря, розповідаючи одне одному свої історії. Моя історія була простою і короткою. Я розповів принцесі те ж саме, що розповів вам. З усього почутого від мене її здивувало лише одне:
— Я не розумію тільки, Асане, як ти здогадався, що я саме паша́-кизи́ [генеральська дочка]?
— Кохана, ти просто ще не звикла до нашого ґьозльовського діалекту, якому притаманне ковтання певних звуків у певних фонетичних сполученнях. У слові падиша́х-кизи́ [принцеса] таких звуків два: и та х. Тож я це слово промовляю по-ґьозльовськи: падша́-кизи́. А тобі це чується як паша́-кизи́. Тобто я називаю тебе принцесою, а тобі чується, що я називаю тебе генералською дочкою, — пояснив я.
Це дуже розсмішило принцесу.
— А я все думаю: оце мій Асан ясновидець! Постійно називає мене генеральською дочкою, а я ж і є генеральська дочка. Мій Асан просто знає про мене все, думаю я, слухаючи твою розповідь. А виявляється, ти вирішив, що я — принцеса, — весело сміючись, подивилася вона мені в обличчя з безмежною ніжністю та любов'ю. — Ну добре, тепер слухай мою історію, коханий.
Отже, насправді я — генеральська дочка на ім'я Еміне. Мій батько Сархош Ахмед паша завойовував для Османської Імперії різні країни Європи, Ближнього Сходу і Африки та тимчасово правив цими країнами. Тож я завжди жила у палацах. Моя мама, дочка іспанського дворянина, вийшовши заміж за мого тата, прийняла іслам, але не відмовилася від своєї любові танцювати іспанські танці, яку успадкувала від неї і я. Мама навчила мене танцювати кілька танців, і я танцювала їх сама для себе, зачинившися у своїй кімнаті і одягнувшися у відповідний одяг, якого було багато в маминому гардеробі. Але, виявляється, я танцювала не лише сама для себе, а ще й для тебе, коханий: ти бачив мої танці у своїх чарівних снах.
А коли мені було п'ятнадцять років, за мене посватався сімдесятирічний османський візир, ім'я якого мені огидно навіть промовляти. У нього вже було три жінки, а також він мав старших від мене за віком онучок. Батько пообіцяв йому мою руку і готував укладення нашого з ним шлюбу. Мені тато сказав, що це моя добра доля: старий візир через кілька років помре, заповівши мені, своїй улюбленій молодшій дружині, всі свої величезні статки, якщо я задовольнятиму всі його бажання з ніжністю, відданістю й любов'ю. Але я сказала, що ніколи ні за що не вийду за цю стару мавпу, на що батько відповів мені:
— Якщо ти не послухаєшся мене, Еміне, я тебе зречусь і вижену на вулицю, де ти залишишся без нічого. А на вулиці ти, беззахисна юна дівчина, миттєво станеш здобиччю першого стрічного покидька, а потім і всіх інших стрічних покидьків.
Звісно, тато не хотів, щоб я стала здобиччю покидьків, просто він сподівався так мене налякати, щоб я слухняно вийшла заміж за клятого візира. Але він погано мене знав. Я сказала:
— Це я зрікаюся батька, який примушує дочку до такого огидного шлюбу. І я сама залишаю дім, в якому до мене так ставляться, — відповіла я, пішла до брата, попрохала в нього якийсь чоловічий одяг, який мені підійде, одягнулася хлопцем і залишила палац, в якому ми тоді жили. У мене геть маленька грудь, і, якщо стягнути її кушаком під одягом, то помітити, що я дівчина, неможливо. А волосся я сховала під тюрбан так само, як зараз вони сховані в мене під дервішською шапкою.
Тоді батько був губернатором Алеппо.