Ґьозльовські принцеси

Ґьозльов! Моє місто, місто мого дитинства, місто всього мого життя, місто мого щастя, місто моїх взаємин з Богом, місто мого кохання, місто, де живуть усі, кого я люблю! Ґьозльов — мій усесвіт, в якому нема браку ні в чому, хоча, на жаль, є дещо геть зайве — невільничий ринок. Але те, що світ недосконалий, відомо кожному.

Та якщо говорити про добре, то в якому ще місті навіть людина, яка не має жодного кюмюша в кишені, може сито жити хоч усе життя? Каламітська затока в цілому, а особливо наша Ґьозльовська бухта настільки кишить рибою, креветками, крабами, що за п'ять хвилин, просто зайшовши по пояс у воду, звичайним сачком можна наловити собі їжі на цілий день.

А затишна краса Ґьозльова! Його охайність! Навіть найменший провулочок ідеально вимощено брущаткою. Вітрила різноманітних кораблів, що повсякчасно приходять в бухту і відправляються з неї, прикрашають місто та роблять його казковим.

У нашому дворі росте величезний старий абрикос нашого місцевого сорту, величезні плоди якого не вміщуються в моїй долоні, а їхній медовий смак не має рівного поміж усіх фруктів світу. На моє прохання негоціанти постійно привозять мені найсмачніші фрукти звідусіль, де вони бувають, бо я хочу переконатися, що наш абрикос дійсно найсмачніший плід у світі. Тож яких фруктів я тільки не куштував! Але хіба що стигле манго може спробувати позмагатися з ґьозльовським абрикосом, але все одно програє.

Ґьозльов — духовна столиця Криму. Коли за запрошенням хана зі Стамбула в Крим приїхав найславетніший зодчий усіх часів Коджа Мімар Сінан, він побудував велику соборну мечеть Джума Джаміі саме в Ґьозльові. Це єдина мечеть, зведена найкращим з-поміж архітекторів за межами столиці Османської Імперії. Коли п'ятницями до неї з'їжджаються правовірні з багатьох навколишніх сіл, селищ та містечок, а також, звісно, сходяться мусульмани Ґьозльова, там можливо побачити одночасно в одному місці стільки людей, що мені відразу стає легко уявити Мекку під час хаджу.

Наш дім знаходиться майже посередині між джамі та хамамом. Ґьозльовський хамам теж побудував Мімар Сінан. Коли він приїхав будувати соборну мечеть, він захотів сходити в хамам і, коли дізнався, що в Криму хамамів немає, вирішив побудувати та побудував у Ґьозльові гарний османський хамам.

Крім Джума Джаміі в Ґьозльові півтори сотні маленьких мечетей, з мінаретів яких п'ять разів на день лунає езан. Це дуже гарно. Ну і звісно, езан з мінаретів гьозльовських мечетей звучить не лише для краси, а ще й для того, щоб люди приходили в них на намаз. Тож п'ять разів на день наші мусульмани залишають усі свої справи: роботу, торгівлю, навчання, домашні діла, залишають усі свої крамнички, майстерні, чайхане, ринкові намети, медресе та домівки і разом моляться в мечетях, до яких, зазвичай, доводиться йти лише кілька десятків кроків.

А ще в Ґьозльові є медресе, в якій можна отримати початкову, середню та вищу ісламську освіту. І я успішно закінчив усі ці три рівні навчання в ній. Може виникнути враження, що я дуже релігійна людина. Але насправді це не так. Просто я дуже цікава людина, тож хочу знати все, що можливо знати. Медресе не переконала мене в тому, що життя і світ влаштовано саме так, як учить іслам. Мене переконує лише те, що я сам можу сприймати своїми власними чуттями та робити з цього власні висновки, бо для цього в мене і існують чуття, інтуїція та розум. Цікаво, а от якщо, скажімо, через років так п'ятсот панівною релігією в Криму буде така, що стверджуватиме, ніби все в житті та світі відбувається просто випадково, а Бога взагалі нема, напевно суспільство ковтатиме це так само, як зараз нашу релігію, і віритиме в усе, чому вона вчитиме. Я впевнений, що саме так воно й буде.

Але я прагну знати, а не вірити, бачити на власні очі, а не приймати все, що мені кажуть інші, навіть якщо вони ходжи, імами і навіть пророки. Я готовий прийняти тільки те, що збігається з тим, що кажуть мені мій власний досвід, мій власний розум, моя власна інтуїція та моє власне сумління.

Саме через це я займаюся практиками просвітлення, яким мене навчили дервіші мевлєві. Взагалі-то в Ґьозльові три теккє дервішів різних суфійських шкіл. Якби була лише одна, мені вона б і підійшла. Але коли є вибір, варто вибрати найкраще. Тож я добре дослідив усі три школи і обрав для себе мевлєві.

Людина не бачить Бога, не може з Ним спілкуватися, мати з Ним особисті стосунки лише доти, доки її життя не перетинається з життям Бога, доки людина і Бог живуть у різних вимірах, різних сферах, різних площинах життя. Нижча природа людини — природа егоїзму, природа відсутності любові, відокремлює людину від життя, від цілісності, від повноти, від Бога.

Але є способи трансформувати нижчу природу в вищу — в природу любові, яка з'єднує людину з життям і Богом. У цьому полягає просвітлення. Цілковито просвітлена людина живе повністю своєю вищою природою, яка не відрізняється від природи Бога, і тому здатна бачити всю цілісність реальності, бачити Бога, спілкуватися з Ним, мати з Ним особисті стосунки, бачити життя і світ Його очима. Досвід людей, які практикують ці методи, свідчить, що цілковите просвітлення досягається за кілька десятків років. Але відчутний, добре помітний рух у напрямку цілковитого просвітлення людина спостерігає в собі кожного дня своєї практики. Фактично кожний день приносить людині маленьке просвітлення, яке щодня відкриває в ній більше любові, доброти, мудрості, свободи, щастя, а також бачення того, як дійсно влаштовано життя і світ.

До речі, суфійськими практиками займається дуже багато ґьозльовців різних віросповідань. Найближчі друзі, звісно, у мене саме з-поміж них. Бо саме з ними ми бачимо і розуміємо життя схоже, саме з ними нас цікавлять у житті схожі речі, саме з ними ми маємо схожі цілі. Саме з їхньою допомогою я дізнався багато такого, чого мене не навчали в медресе, зокрема глибоко ознайомився зі священними текстами їхніх релігій.

Але моя розповідь не про це. Моя розповідь — про кохання. Просто початок історії мого кохання збігається саме з початком моєї духовної практики. Щойно я розпочав практикувати, мені стали снитися дуже гарні, дуже вражаючі дивовижні сни. У цих снах мені снилась якась прекрасна юна принцеса, що танцювала дуже гарний танець, якого я ніколи в житті не бачив, в розкішній кімнаті свого палацу, відстукуючи ритм чимось типу дерев'яних каштанчиків. Пізніше я дізнався, що цей танець називається сегідилья, а дерев'яні каштанчики — музичний інструмент, який називається так само, як і виглядає: кастаньєти (каштанчики). Сказати, що, дивлячися майже з ночі в ніч ці гарнющі сни, я закохався в принцесу, буде неправдою, бо з першого ж разу, коли вона мені наснилася, я відчув, що вона — та, кого я вже кохав, любов до кого не виникла навіть, як кажуть, з першого погляду, а була в мені ще до першого погляду на неї, була в мені первісно від народження так само, як в мені є моя цікавість або моє відчуття справедливості.

Щойно я побачив принцесу, я просто зрозумів, що я люблю її якоюсь вічною, прекрасною, щасливою, всеосяжною любов'ю, яку я підозрював у собі подеколи раніше, існування якої я передчував, але яка досі не проявлялася в мені в цьому житті. Побачивши її, я відразу зрозумів, що вона була моєю коханою половинкою. Вона не була просто принцесою — вона була принцесою, з якою якимось невідомим образом були пов'язані моє життя, моє щастя, моя доля.

Але вона існувала лише в моїх снах. У Ґьозльові немає палаців. Я бачив їх лише на картинах грецьких та італійських художників, які продавалися в крамничках ґьозльовських греків. На тих картинах я бачив і принцес, бо інакше чого б я вирішив, що моя кохана — принцеса? Вона була викапана принцеса з тих картин, тільки набагато красивіша.

І це було дивовижно. Бо я аж ніяк не принц. Правда, наша родина одна з найбагатших в Ґьозльові: нам належить частина Сасик Лимана, на якій добувається сіль. Давно, ще до ханства, тодішнім правителем одного нашого предка за добру службу мало бути нагороджено землею. Йому сказали, що він може обрати будь-яку вільну землю біля Ґьозльова і володіти нею. Він попрохав частину Сасика і отримав її. Сасик — це мілкий, глибиною по коліно, лиман з рапою — висококонцентрованим розчином морської солі. І з того часу наша родина має високодохідний бізнес з добичі солі.

Коли прийшли татари і Крим став ханством, ханський митар призначив нашим предкам такий податок з їхньої ділянки лиману, який перевищував половину доходу з неї. Але тим предкам нашої родини була запропонована і альтернатива: якщо вони приймуть іслам, податок буде зменшено в десять разів. Так мій рід, який колись належав до караїмів, став одним з багатьох нових мусульманських родів, статарився, і про те, що наші предки колись були караїмами, нагадує тепер лише стара Тора на горищі нашого дому. Насправді приклад нашого роду є не винятком, а, скоріше, правилом: вісімдесят відсотків ґьозльовської, та й так само і всієї кримської, умми складають не етнічні татари, а змусульманені та статарені місцеві мешканці різного походження.

Отже, я, можна сказати, представник гьозльовської знаті, але аж ніяк не принц. А моя кохана з моїх снів була неземної краси принцесою, яка мешкала в казковому палаці і танцювала чарівний танець, не схожий на жодний танець мого всесвіту, в якому здебільшого люди танцювали хайтарму та сиртакі, які, до речі, мені завжди здавалися дуже схожими одне на одне. Тож я гадав, що у своїх снах бачу не земну реальність, а небесного ангела з раю, яка чекає на мене там, а моє завдання в цьому житті — сягнути просвітлення і стати гідним приєднатися до моєї коханої райської принцеси після залишення мого тлінного тіла.

Через це я не одружувався. Мої батьки навіть боялися, що я стану дервішем, бачачи моє небажання вступати в шлюб. Але дарма. Мандрівний монах і я — несумісні поняття. Я обожнюю Ґьозльов, наш дім, моїх батьків, дідусів і бабусь, дядьків і тіток, братів і сестер (рідних, двоюрідних та троюрідних), а також всіх моїх небожат, яких у мене так багато, що я навіть не знаю їхньої точної кількості. Я обожнюю моїх друзів і сусідів. Я обожнюю навіть кожного гьозльовського торговця, чайханаря, чоботаря, шевця, імама, ходжу, хамамаря, рибалку і працівника мого соляного промислу.