Не проґав, — усміхається тато, поворушивши моє волосся, як у дитинстві.
Після школи та деяких справ по господарству, за які ми відповідаємо у своїх родинах, ми з тобою зустрічаємося біля твого будинку і йдемо на дальнє лісове озеро купатися і танцювати. У школі в раю вчаться за бажанням, а повна освіта для бажаючих бере 15 років: з 6 до 11 років — початкова, з 11 до 16 — середня, з 16 до 21 — вища. Є ті, хто не хоче вчитися в школі, а навчається певних речей від своїх батьків, або пізніше деяких жінок навчають їхні чоловіки. Та ми з тобою дуже любимо навчання в школі. Багато чому з того, чого я навчився там, я навчаю тебе, бо ти не хочеш чекати, коли це викладатимуть тобі в школі, ти квапишся навчитися багатьох речей, які тебе цікавлять, якнайшвидше. І тобі дуже подобається навчатися саме від мене.
Дальнє лісове озеро — наше улюблене місце. Там дуже гарно: з одного боку — скелі, печери й водоспади, а з іншого — мальовничий ліс та зручний майданчик для танців на березі, з якого можна відразу після танцю стрибнути в воду, яка настільки чиста й прозора, що її не видно. На вищому курсі йоги в школі я вже навчився приручати будь-яких диких звірів, і всі звірі, що живуть навколо озера, — наші друзі, які не тільки не завдають нам шкоди, а ще й допомагають нам, наприклад, заздалегідь повідомляють нам, коли хтось з людей наближається до озера.
Коли ми досхочу накупалися, натанцювалися, награлися з милими тваринками — білочками та маленькими оленятками, яких привела до нас їхня мама-олениця, я роблю тобі масаж. І ми обидва неймовірно кайфуємо: ти — від якісного масажу, який ти дуже любиш, а я — від торкання своїми руками до всього твого божественно прекрасного тіла. Ти муркочеш від насолоди, а я наспівую свої улюблені мелодії, під які мої руки танцюють по твоєму тілу.
Раптом згадавши татову пораду, я припиняю співати і кажу:
— Я тебе кохаю, Анандаґіто.
Почувши це, ти перевертаєшся на спину і дивишся на мене щасливими, вдячними очима.
— Я мрію стати твоїм чоловіком. Мрію, що ти станеш моєю дружиною, що в нас будуть діти й онуки, — продовжую я.
— Я дуже щаслива це чути, Премпрадіпе. Хоча я й сама про це знала, — кажеш ти, обіймаючи мене за шию так, як ти ніколи раніше в раю мене не обіймала: не як друга, а як коханого.
— Звідки ж ти знала? — дивуюсь я.
— Мої тато й мама завжди дивляться на мене, як на коштовний скарб, але ти завжди дивишся на мене, як на найкоштовніший з усіх коштовних скарбів усесвіту. А коли ти робиш мені масаж, твої руки пестять мене, не просто як подружку. Вони тріпочуть коханням. Я ж все це бачу, я ж все це відчуваю. Хоч я ще мала, але аж ніяк не дурна, — кажеш ти. — І я тебе теж кохаю. Ти — мій герой. Ти — той, з ким я хочу жити разом вічно — втілення за втіленням. І хоча моє кохання ще дитяче, тобто, як каже моя мама, в ньому ще нема почуттєвості, пристрасті, але я точно знаю, що ти — єдиний чоловік, для якого згодом прокинуться моя почуттєвість і моя пристрасть. Насправді мій рай — це ти. А ще скільки райського щастя чекає на мене, коли я підросту і ми з тобою одружимось!
— Не поспішай підростати, мій найкоштовніший з усіх коштовних скарбів усесвіту! — кажу я. — Я хочу насолодитися солодкістю твоїх підліткових років, коли твоє кохання таке чарівне, романтичне, казкове, коли в ньому немає почуттєвості та пристрасті. Я хочу насолодитися твоєю такою ніжною, такою чарівливою юністю. У попередньому втіленні ми з тобою зустрілися дуже пізно, тож тепер я так ціную кожну мить твого юного віку.
— Тобі відомо наше попереднє втілення? Звідки? У школі навчили? Чого ж ти не навчиш мене? — миттєво зацікавлюєшся ти.
— Цьому навчають лише після досягнення шістнадцятирічного віку, як і всім надбанням вищого курсу йоги, кохана.
— Шкода. Але ти мені не розповідай про наші попередні втілення, я хочу свого часу побачити їх сама, — кажеш ти.
— Гаразд, — відповідаю я. — А ще мене в школі навчили літати. Хочеш, я тебе покатаю на собі? Літати дуже цікаво. Земля така гарна з висоти пташиного і людського польоту! А якщо якесь місце нам дуже сподобається, приземлимося там і погуляємо.
— Ура! Оце сюрприз! — радієш ти. — Я чекала на це, до речі. Але думала, що цьому навчають пізніше.
— Взагалі-то за програмою цьому дійсно навчають пізніше, але головна умова: сягнути шістнадцятирічного віку й успішно опанувати всі попередні навички. Тож я упрохав учителя дозволити мені долучитися до занять старших учнів. І ось учора склав тести з практичних польотів. Тепер мені дозволено літати, куди хочу і коли хочу, — пояснюю я.
— І з ким хочеш, — додаєш, сміючись, ти.
— Слава Богу, я хочу літати з легкою десятирічною дівчинкою, яку я без зусиль можу підняти з собою в повітря, — уточнюю я, пристебую тебе до себе ременями, які я спеціально для цього взяв з собою, і ми злітаємо.
— Як красиво! — захоплено кричиш ти, дивлячися на чарівні краєвиди під нами, які простягаються до обрію в усі боки.
— Дуже красиво, — підтверджую я і додаю добре відому тобі фразу, яку я завжди кажу тобі в усіх наших утіленнях: — Але ти красивіша за всі красоти всесвіту.
Цариця раю
Я дуже скучаю за тобою, кохана. Це те, що я відчуваю найбільш сильно. Ненависті до кацапів я практично більше майже не відчуваю. Вони не варті ненависті. Вони — просто стихійне лихо, яке необхідно ліквідувати. Їх необхідно знищити, щоб врятувати людей, свободу і життя. Це просто потрібно робити, це просто робота, це просто обов'язок перед життям. Це дещо автоматичне, що не потребує емоцій, не потребує вкладання душі. А моя душа сповнена любові. Я тебе дуже сильно люблю.
Я також дуже сильно люблю Бога і відчуваю величезну вдячність Йому. Я Його люблю за те, що є ти. Звісно, я Його люблю також за те, що Він такий неймовірно класний. Усі Його якості, які є джерелом твоїх і моїх найкращих якостей, викликають у мене величезні захоплення і захват. Але понад усе я Його люблю за те, що є ти.
У мене є фото, чорно-біле, на якому ти в танцювальному трико на гастролях у Криму в чотирнадцятирічному віці. Твоя неперевершена юна краса, твоя поза, краєвид з Ласточкиним Гніздом і Чорним морем... Я знаю, що це трико з крилами, прикріпленими до твоїх рук, — чарівного блакитного кольору, і небо над тобою — блакитне, і море — теж. А дерева — зелені. А сонце в небі — золоте. Очі мого серця розфарбовують це чорно-біле фото. Очі душі вміють бачити те, чого не бачать очі тіла. Очі любові бачать стільки краси!
На війні мені майже ніколи не сниться війна. Хіба що перші тижні після контузії в березні 2022 року я щоночі по кілька разів за ніч прокидався від сну, в якому я знову і знову бачив вибух міни в кількох метрах прямо перед моїми очима і чув оглушливий гук, від якого я втрачав слух, а в моїй голові лунав гучний металевий дзвін, і прямо поруч зі мною від цього вибуху загинув мій побратим. А так зазвичай у моїх снах не війна. Мої сни сповнені тобою, кохана, як і моє серце і мої думки. І мої оповіданнячка сповнені не просто любові — вони сповнені моєї любові до тебе.
Рай любові повсякчасно в моєму серці. Моє серце і є раєм. А ти — його цариця.
Райський конкурс
Рай нашого майбутнього втілення, тобі чотирнадцять. Ти береш участь у дівочому танцювальному конкурсі.
Твій виступ неперевершений. Я насолоджуюся його видовищем, поринаючи від нього в шалений захват. І коли після тебе на танцювальному майданчику танцюють інші учасниці, я не здатен бачити їхні танці, бо мій розум знов і знов прокручує мені твій танцювальний виступ. І я від екстазу тріпочу всіма фібрами душі й тіла.
Врешті всі дівчатка відтанцювали свої програми. Настає час визначати переможців. Судді й глядачі — одні й ті самі люди. Перший хлопець оголошує своє рішення:
— Королева танцю мого серця — деві Ґандарвіка! — і кладе квітковий вінець переможниці на голову однієї з учасниць конкурсу.
Звуки литавр, барабанів, бубнів, кастаньєт, дзвоників, дудок, свистків, оплесків та захоплених криків, а також жменьки квіткових пелюсток, якими глядачі (вони ж члени журі) обсипають Ґандарвіку, свідчать про бурхливу підтримку цього вибору всіма присутніми.
Коли черга оголосити переможницю доходить до мене, я, звісно, кажу:
— Королева танцю мого серця — деві Анандаґіта! — і в екстазі кладу квітковий вінець переможниці на твою голову. Ти щасливо усміхаєшся. Ти в такому ж самому блакитному трико з крилами, як на тому чорно-білому фото. Я не можу на тебе надивитися. І ніколи не зможу. Ти — найкраща з усіх райських танцюристок, королево танцю мого серця.
Простір навколо вибухає тріумфальними звуками литавр, барабанів, бубнів, кастаньєт, дзвоників, дудок, свистків, оплесків та захоплених криків. І на тебе з усіх боків ллється дощ квіткових пелюсток.
Так кожна з дівчат, які брали участь у конкурсі, стає переможницею. Навіть якби ти спотикнулась і впала або ще якось схибила під час свого конкурсного танцю, хіба це хоч на краплину зменшило б моє шалене враження від нього? Звісно ж, ні. І всі інші судді, які клали вінці переможниць на голови своїх деві, такі ж самі, як я. Райські конкурси відбуваються так. Вони справжні, в них обирає Божа любов, яка нікого не обминає.
Непередбаченість
Рай свого роду небезпечне місце. У ньому існує небезпека прив'язатися до насолод, комфорту, добробуту, всіляких райських благ, розваг і задоволень. Це може змістити центр уваги людини з любові на ці речі, і тоді насіння егоїзму, насіння нижчої природи, яке завжди залишається в нас, починає проростати, людина деградує і згодом знову опиняється у світі егоїзму, який рано чи пізно перетворюється на пекло.
Але якщо любов для людини залишається її усім, у раю одне втілення вона може жити тисячі років і більше. Це результат надтекучої узгодженості між собою всіх фізіологічних, психічних і духовних процесів та функцій, які відповідають за життєдіяльність людини. Між ними немає тертів і опору, тож немає і зношування організму.