Ну
от прочитала, що Варвара — ім'я грецького походження і означає чи то чужоземка, чи то щось пов'язане із Bápварами. А варвари — самі розумієте, не мій орієнтир. Бо це люди, скажімо так, не дуже інтелектуально просунуті, вони мало знають, не читають книжок, не дружать з інтернетом взагалі. Ну, принаймні це таке моє суб'єктивне уявлення про варварів. Швидше за все, варвари незнайомі з дедуктивним методом та іронією. До речі, іронія — це також слово грецького походження, якщо ви не в курсі.
Із видатних жінок, яких звали так само, як мене, першою на очі мені потрапила свята Варвара. Я поспіхом проглянула статтю. Все читати не було часу, тож, може, я щось неправильно зрозуміла.
Бо історія цієї жінки доволі дивна і не надто мені сподобалася. Ну гаразд, Варвара жила у третьому столітті, тоді взагалі життя було зовсім не схоже на наше, але те, що я прочитала, — то вже якось занадто.
Батько у Варвари був справжній деспот і садист. Він забороняв Варварі робити те, що їй подобається, і змусив рідну дочку жити взаперті у спеціально збудованій вежі. Начебто для того щоб уберегти її від поганого товариства. Хоча він не врахував, що в неї може початися від сидіння у вежі депресія чи невроз, а це, як на мене, нічим
не краще за погану компанію. До того ж без прогулянок на свіжому повітрі й сонці... Це не корисно для шкіри передовсім.
Чи, може, Варвару випускали на прогулянку під конвоєм? У статті про це не згадувалося. Було тільки сказано, що Варварин батько дуже хотів видати дочку заміж за достойного, на його думку, кандидата. Але тоді він мав би дбати про її гарне самопочуття та настрій, бо краса залежить і від них. А сидіння у вежі сприяє — як на мене — хіба появі синців під очима. А ще атрофії м'язів.
Однак батько не зважав на те, що цікавило Варвару. Вона зовсім не хотіла заміж, тому що таємно стала християнкою. А місцеві хлопці християнством не цікавилися. Тож розмовляти з ними їй особливо не було про що. Я цілком із нею солідарна, бо одружуватися треба з людиною, яка поділяє твої цінності й нормально ставиться до твоїх зацікавлень і хобі.
Християнські погляди Варвари чомусь страшенно розлютили її батька. І він захотів, щоб дочка від них відмовилась. І щоб слухалась тільки його. А переконати її він вирішив у зовсім негуманний спосіб: бив дочку, знущався з неї, а це, як на мене, дуже страшно. Навіть не буду вам переповідати про всі види тортур, яких Варвара зазнала від власного батька. Якщо захочете, самі прочитаєте цю статтю у вікіпедії. Бо тортури — це, як на мене, просто жахливо. До того ж я вважаю, що це нормально, коли у людей різні погляди. Особливо якщо йдеться про батьків і дітей.
От, наприклад, ми з татом багато що сприймаємо цілком по-різному. І це чудово. Мій тато, звісно, в шоці від болотяно-зеленого лаку для нігтів на лівій руці і від яскраво салатового на правій, але йому би й на думку не спало мене за це сварити. Так само як і за погляди. Хоча поки що з поглядами у нас усе більш-менш одностайно.
А Варварі в ті далекі часи було дуже важко. Вона любила читати, а не цікавилася модами, коштовностями та всілякими дівчачими штучками. Проте її батько вважав, що дівчата мають цікавитися тільки цим. Дивний він був чоловік, дуже дивний. І за типом темпераменту — дуже неврівноважений холерик із садистичними нахилами. Він мені ну зовсім не сподобався.
Закінчилася історія Варвари зовсім погано: її кинули у в'язницю, катували, і, здається, батько сам її вбив. Якщо я правильно зрозуміла. Тому що все це настільки жорстоко й неправильно, що мені аж запаморочилося в голові.
І от уявіть: сиджу я в стані повного шоку, навіть не чую дзвоника на урок. І чомусь вчителька
викликає першою саме мене. Хоча переважно вона нікого не викликає, а питає, хто хоче розпочати. Усе добровільно.
Звісно ж, я розраховувала на звичний сценарій: хтось зголоситься виступати, і я зможу знайти ще якусь історію про когось із відомих жінок на ім'я Варвара. Не таку трагічну. Бо зі святою Варварою явно не склалося. Мені її історія не подобається.
А тут ні з того ні з сього: "Послухаймо Варвару, бачу з її очей, що вона розповість нам щось дуже цікаве".
Не факт. Хоча щось я, звісно, розповім. Чи буде воно цікаве — це вже інше питання. А ще в Ольги Миколаївни зовсім немає телепатичних здібностей. Адже якби вона вміла читати думки, навряд чи вирішила б викликати саме мене.
Якась іронія долі, хіба ні? Бо якраз у ту мить, коли вчителька мене викликала, я відчула, що раптом мені майже перестало подобатися моє ім'я. А я завжди пишалася, що мене звати Варвара. Я єдина Варвара у старшій школі. Про початкову не знаю нічого.
Мені подобалося, що моє ім'я — унікальне й доволі рідкісне. Зрештою, є популярні імена: у нас у класі — три Наталки і дві Анастасії. В A-класі три Христини. Теж нормально, нічого не маю проти. Але мені подобалося бути єдиною Варварою. І от саме зараз перестало подобатися взагалі.
Хоча... це ж тільки тому, мабуть, що я не підготувала домашнього завдання. Але настрій все одно зіпсутий. Бо мене зненацька викликають першою. А у мене такий неприємний осад від статті про цю святу Варвару.
У голові хаос. Я так і не зрозуміла, чому Варвару вважають покровителькою артилеристів, саперів, металургів, гірників і не тільки. І чому багато країн обрали її за свою покровительку. Ось, наприклад, у Великій Британії вона покровителька королівської артилерії. Цікаво, чи знав про це сер Конан Дойл?
Між іншим, сапер — це професія, яка ніколи не змогла б потрапити у мій список улюблених професій. Бо це страшно і небезпечно. Зрештою, як і війна взагалі.
Ага, ще до святої Варвари з великою пошаною ставляться в Україні, і її останки зберігалися колись у Михайлівському соборі, а тепер — у Володимирському, теж у нас у Києві.
Проте цього всього не достатньо для історії, яка би сподобалася мені самій і яку цікаво розповідати однокласникам і класній керівничці.
Ольга Миколаївна вичікувально дивиться на мене. Починаю з того, що ім'я Варвара — дуже таємниче
й загадкове. І що я коротко прочитала про життя святої Варвари, і є в ньому багато незрозумілого для мене, тож маю це обміркувати. Але почну з того, що означає це ім'я — а з цим також не все однозначно.
Я завжди кажу правду. Мені не складно наважитися сказати вчителям, що я чогось не знаю або що не зробила домашки. Хоча я переважно її роблю. От навіть зараз я встигла її зробити. Ну, може, частково. І не зовсім так, як би хотілося. Але прочитане мене геть ошелешило, тож маю враження, що того, про що я дізналася, і так забагато.
До речі, ані на жодну мить мені чомусь не спало на думку сказати, що я не підготувалася до уроку. Пізніше так і не могла зрозуміти чому.
Адже я спокійно могла би сказати, що не готова. Тоді я мала би підготувати текст виступу в письмовій формі і здати його на наступному уроці.
Тож імпровізую далі. Кажу, що з іменем Варвара пов'язано багато дивного.
Ольга Миколаївна піднімає брови:
— Дивного? А що саме тебе так здивувало, Варваре?
Мабуть, вона ніколи не читала життєпису святої Варвари. І це зрозуміло. Вона ж Ольга, а не Варвара.
— Знаєте, — кажу, — от я поки що так і не збагнула, що означає Варвара — чи чужоземка, чи дикунка, чи та, що належить до варварів. Узагалі, в грецькій мові слова дуже багатозначні. І от зараз мені видається, що я чогось не вловлюю. Але, звісно, чужоземка мені подобається найбільше. Якщо вибирати доводиться саме з цих трьох варіантів. А ще мені незрозуміло таке: як могло стати власним іменем слово "дикунка"? Хоча якщо воно значить "чужоземка", то ситуація трохи краща. Але все одно не ясно, як в античному місті батьки можуть назвати свою дочку "Варварою" — себто чужоземкою або дикункою? Адже якщо грецька для них рідна, то погодьтеся, це справді дивно.
Роблю великі очі й дивлюся драматично на Ольгу Миколаївну. Цікаво, чи вловила вона іронію у моєму виступі й чи зауважила те, що я вивчаю дедуктивний метод?
— Чесно кажучи, ніколи про це не думала, — відповідає збентежено Ольга Миколаївна. — Ось так відразу навіть не знаю, що й сказати. Може, греки не називали так власних дітей? Але я не впевнена.
Ольга Миколаївна явно не чекала від мене такого підступного запитання.
Що ж, часом учителям також доводиться замислюватися про те, про що раніше ніколи не замислювалися. От як мені зараз.
— Бачите, ви, напевно, ніколи не читали про життя святої Варвари. Не знаю, чи ви про неї щось чули.
Поблажливий тон — це, мабуть, не дуже чемно щодо класної керівнички. Але я зараз у шоці, а ще чомусь починаю дратуватися.
— Звісно, чула. Це дуже шанована в Україні свята. Але про неї таки не читала.
Ольга Миколаївна завжди чесна, мені це в ній подобається.
— А ось я прочитала. І мені стало дуже сумно. Точніше, навіть не сумно — у мене повний шок. Бо, по-перше, неясно, чому батьки назвали її іменем, яке означає дикунка. По-друге, незрозуміло, чому в її біографії нічого не сказано про матір. Звісно, вона могла померти під час пологів. Мабуть, у третьому столітті таке постійно траплялося. Але можна було би все одно про неї згадати. А по-третє, батько у Варвари був садист, і я навіть не хочу переповідати всього того, що він заподіяв своїй дочці.
— А чого? Розкажи! — чую з останньої парти у ряду під стіною, де сидять Ігор з Остапом, любителі фільмів жахів.
Навіть не реагую.
— Одним словом, життя святої Варвари дуже й дуже сумне й трагічне. І мені незрозуміло, чому її так шанують у цілому світі. І чому прийнято вважати, що вона — покровителька саперів та артилеристів. Явно ж не тому, що вона ховалася від переслідувань свого батька в печері.
Після цих слів сідаю. Мені більше нічого сказати. Усі хлопці регочуть. Хай почитають краще біографію святої Варвари. Хоча деяким хлопцям часто подобаються сцени тортур. Дивні вони все— таки створіння.
Кирило, наш математичний геній, коментує з останньої парти в середньому ряду, що варвари — страшні люди. І що ім'я батьки дали мені суворе. Та я не зважаю.
Хоча щодо батьків — то, звісно, неприємно таке почути. Шкода, що через Шерлока Голмса (чи у зв'язку із Шерлоком) я забула про все на світі. Бо могла би спитати батьків, чому вони мене так назвали.
І мій виступ був би цілком інакший.