А яка вода була?
Не холодна?
ВЕРТЛИК. Ні, неначе.
Тридцять шість і шість тепла.
4. ДЗИГА. А яка вода? Джерельна?
ВЕРТЛИК. А яка ж іще? Авжеж.
ВЕРТЛИК. Перетвориш ліс в пустелю!
За тобою стеж та стеж!
ДЗИГА. Так, зізнавайся, що ти з нею зробив?
ВЕРТЛИК. Нічого, я тільки чхнути хотів, а вона...
ДЗИГА. От-от, тобі на все начхати. Бідолашна квіточка! Ти ж її може заразив цим, грипом! А тут ще й діти... (Ставить квітку на місце).
ВЕРТЛИК. Та я не хворий!
ДЗИГА. А ну дай я тебе послухаю. (Виймає лікарський апарат для прослуховування, женеться за Вертликом, який кричить на бігу).
ВЕРТЛИК. Я її просто понюхав і почав чхати. От сам спробуй!
ВЕРТЛИК. Будь здоров!
ДЗИҐА (не чхає). Дякую. Дійсно, якась дуже чхуча квітка попалася. Щось я такого раніше в нашому лісі не бачив. А раптом… її зачаклував якийсь злий Мумітроль?
ВЕРТЛИК. Ти думаєш? (Озирається довкола злякано). Але ж я нікого не бачив.
ДЗИГА. То й що з того? Він міг з'явитися, коли ти кудись відійшов чи відвернувся. Швиденько зачаклував і втік.
ВЕРТЛИК. Та звідкіль йому взятися? Мумітролей у нашому лісі вже років сто ніхто не бачив!
ДЗИГА. То й що з того? Це не значить, що їх немає. Слід бути обережним! В кожному разі треба вжити запобіжних заходів.
ВЕРТЛИК. Чого-чого вжити?
ДЗИГА (дістає товстелезну книгу, одягає окуляри, шукає щось у ній). Ось, заклинання від надмірного і навмисного чхання: ка-рам-бу-рум, нема чихум! (Водить руками і ставить квітку на місце, вдихає її запах). А пахне!
ДЗИГА (відсуває його). А що тут пробувати? Квітка як квітка... Ніколи нам рознюхуватися! Ліс у небезпеці! Мумітроль чатує на нову жертву!
ВЕРТЛИК. А по-моєму, ти все перебільшуєш. Про небезпеку.
ДЗИГА. Я все переменшую! Чи недобільшую? Чи недоменшую? Тьху, коротше, все навпаки.
ВЕРТЛИК. Перенедобільшуєш.
ДЗИГА. Ото ж бо. Мумітроль то був чи ні, а небезпек у лісі й так вистарчить. І поки ми тут баляндрасите, може вже хтось об'ївся морозива, сів у калюжу в нових штанях чи навіть упав з отакого великого дерева на маленького їжачка надзвичайної колючості.
ДЗИГА. Час у дорогу!
ВЕРТЛИК. Час! (Співають пісеньку разом).
Пісня дороги
1. Час в дорогу вирушати
Нас чекає цілий світ.
А в тім світі див багато,
Та й немало різних бід. (2)
2. Вирушаємо в дорогу,
Так у гномів повелось.
Прийдемо на допомогу,
Всім, кого образив хтось. (2)
3. Гноми — давні охоронці
Від усіх ворожих чар.
Зникни темінь, з нами сонце —
Оберіг від чорних хмар. (2)
Розвертаються, щоб іти зі сцени, але назустріч їм повільно виходить похнюплений і зажурений ХОВРАШОК, довготелесий і кумедний.
ВЕРТЛИК. Ой, поглянь-но, Ховрашок. Привіт, друже! (Той мовчить).
ДЗИГА. Як ся маєш?... Ти чому не вітаєшся? Це не чемно.... Може, ти образився на Вертлика?
ВЕРТЛИК. А чого зразу на мене? Як що — зразу Вертлик. (Ховрашок киває "ні"). Ось бачиш, ні... А може він проковтнув язика? (Ховрашок висовує язика і всім демонструє). Гей, ти чого дразнишся?
ДЗИГА. Ти ж сам запитав про язик. А може він просто не може говорити? (Той киває "так"). Напевно, він об'ївся морозива чи попив холодної води у спеку — от і маєш — пропав голос. Зараз ми його полікуємо (Дістає лікарське причандалля — стетоскоп, термометр тощо — Ховрашок сильно мотає головою "ні" і починає відступати, Дзига наступає).
ДЗИГА. Та ти не бійся, це зовсім не страшно. (Дістає шприц, Ховрашок тікає, а гномики бігають за ним по всій сцені). Ти тільки відкриєш рота і скажеш "а".
ВЕРТЛИК (на бігу). Як же він скаже "а", коли він взагалі нічого сказати не може?
ДЗИГА. (На бігу). Тоді просто відкриє рота. (Ховрашок міцно закрив рота і затулив обома руками).
ВЕРТЛИК (зупиняючись). Ти витягнув все своє причандалля і зразу налякав. (Тихо). Треба його якось заманити. (Голосно). Шкода, що він не захотів показувати горло, бо тим, в кого хворе горло, дають малинове варення... (Ховрашок зупиняється і прислухається).
ДЗИГА. А ще липовий мед у необмеженій кількості. (Ховрашок робить несміливий крок назустріч, Дзига тихо Вертлику). Продовжуй, всі ховрашки страшенні ласунчики.
ВЕРТЛИК. А потім ще гаряче солодке й духмяне згущене мо-ло-ко! (Ховрашок облизується і потроху наближається до гномиків).
ДЗИГА. І дають його такими великими ложками, що треба дуже-дуже широко відкривати рота і сильно-сильно висовувати язика.
Ховрашок підходить упритул і відкриває рота та висовує язика, Дзига зазирає туди.
ВЕРТЛИК. Ну що?
ДЗИГА. Нічого нема.
ВЕРТЛИК. Як, немає горла?!
ДЗИГА. Ні, горло є, але зовсім нехворе.
ВЕРТЛИК. Не може бути! (Сам зазирає). Точно. Що ж це таке? І що робити? (Ховрашок показує, що до рота треба "щось" давати до того ж великою ложкою.)
ДЗИГА.