Не розумів, що на нього найшло. Й алкоголь тут був ні до чого. Хтось все одно мав бути, кому би він щиро висповідався. У цій точці часу й простору йому трапилася Гаська.
Дівчина слухала й боялася дихати, щоби не сполохати думки, які залітали до її бідної голівоньки. Вони ще не кристалізувалися в єдине ціле, але Гаська вже розуміла, заради кого їй вартує жити.
Вона вже давно мала бути вдома. Знала, що тато й мама сваритимуть її, але ж не могла Гаська на півслові обірвати Василя Андрійовича. Він обійняв її, схилив голову їй на груди, а вона куйовдила йому волосся й знала, що поруч знаходиться найрідніша їй людина на планеті Земля.
Раптом Василь Андрійович відхилився від неї, пересів подалі, ніби з паралельного світу повернувся до реального життя й усвідомив, що насправді відбувається з ним і навколо нього. Він суворо подивився на Гаську, ніби вперше побачив її, а всередині неї все захололо.
– Це все дурниці, – сказав Василь Андрійович. – Ти не слухай старого. Мало що я міг набрехати. Вибач.
Їй хотілось крикнути: "Який же ви старий!". А потім сказати: "І нічого ви не набрехали. Я вам вірю". Але Василь Андрійович, не попрощавшись, пішов геть, не озираючись, а ще більше, ніж зазвичай, накульгуючи.
Здавалося, Гаську залишили одну біля розбитих ночов. Ув очах стояв чоловік, який кульгає, хоча його вже давно не було біля неї. Гаська хотіла плакати, але не було жодної сльозинки, ніби всі вони висохли, як роса на сонці. І коли пішов дощ, Гаська не відразу це помітила.
Прийшла додому. Було пізно. Дуже пізно. Тато й мама сиділи на кухні й про щось тихо розмовляли. Коли вона увійшла, замовкли. Ну, секрет, то секрет. Добре, що не сварять її, ніби розуміючи, що зараз діється в неї на душі.
9
Василь Андрійович перестав до них ходити, і Гаська думала, що це через неї. Але ж вона не давала йому жодних натяків, а ті гріховні думки, які гніздилися в її бідній голівоньці, – не вилітали у білий світ. Хіба що Василь Андрійович умів їх зчитувати з її обличчя, але й тут вона не вважала себе винною.
Тато якось незвично дивився на Гаську, ніби хотів сказати їй щось дуже важливе, але ніяк не наважувався. Втім, усе з'ясувалося через декілька днів. Здається, мама сказала Гасьці, що Василя Андрійовича заарештували. А може, хтось інший це повідомив. Не мало тепер значення. Його звинувачували у державній зраді.
У Гаськи замакітрилася голова. Дівчина мало не впала від цієї приголомшливої новини. Де Василь Андрійович, а де державна зрада!
Пізніше вона дізналася, що він працював на військовому заводі і передавав ворогам креслення новітньої зброї. За це передбачалася смертна кара, запроваджена президентом минулого року. Щоправда, Верховна Рада запропонувала альтернативу – нівелювання пам'яті, – але ця пропозиція ще не була проголосована на сесії.
Гаська не знаходила собі місця. У всьому, що сталося з Василем Андрійовичем, вона звинувачувала себе. Звісно, нічого такого, що стосувалося державних таємниць, він їй не розповідав. І аж тепер, здається, зрозуміла, що Василь Андрійович по-особливому ставився до неї. Ну, не так, як інші.
Гаська захворіла. Не хотіла нікого бачити. Не помічала тата й маму, які щось їй казали. Не виходила із будинку. Якщо не лежала, то дивилась у вікно, але неодмінно перед нею поставав Василь Андрійович. Жодний лікар не міг би визначити, що за хвороба у Гаськи. Мама не відходила від неї, боячись, що донька покінчить життя самогубством. Гаська й не думала цього робити. Найбільше, чого їй хотілося, – побачити Василя Андрійовича.
10
"Дрогославська зоря" раніше виходила тричі на тиждень, а з минулого року – у вівторок, середу, четвер і п'ятницю. Віднедавна – у всі дні, крім неділі.
Зазвичай від двох до чотирьох сторінок у газеті відводилося публікаціям списків ворогів народу. Самі прізвища друкували крупним шрифтом, а дрібнішим – усіх їхніх родичів, які поки що ворогами народу не були, але могли ними стати. І ставали, бо вже через декілька номерів "Дрогославської зорі" потрапляли до цих списків.
Окремо "Дрогославська зоря" друкувала списки ліквідованих ворогів народу. Було прізвище, ім'я, по-батькові людини, місце роботи й посада, домашня адреса і номер телефону, який вилучали з ліквідацією ворога народу, щоби через деякий час передати іншій людині, яку ще не занесли до чорного списку.
Влада налагодила чітку систему, щоби кількість мешканців Дрогослава, як і інших міст і містечок, не зменшувалася у зв'язку з ліквідацією ворогів народу. З резервних територій до Дрогослава скеровували людей, які мали замінити тих, що вибули. За цим стежили спеціальні уповноважені, тому якщо зранку, коли здебільшого виконували ліквідацію, кількість мешканців зменшувалася, скажімо, на сімнадцять осіб, то до вечора інші сімнадцять осіб уже були прописані в Дрогославі.
Гаська перестала читати "Дрогославську зорю", боячись побачити там прізвище Василя Андрійовича у списку ліквідованих ворогів народу.
11
Лише з третьої спроби мама Гаськи допустила Людвіга до доньки. Він думав, що з його коханою дівчиною стався нервовий зрив через те, що не запропонував їй руку і серце. Тепер хотів надолужити втрачене, але коли глянув на Гаську, зрозумів, що вона все одно зараз його не почує і не зрозуміє сказаного ним.
Гаська ніби дивилася на Людвіга, але її погляд пронизував його наскрізь і не впирався у стіни позаду нього, а виходив далеко назовні. Всі слова, які він заготував наперед, випарувались у просторі й часі. Мабуть, мама Гаськи сподівалася, що Людвіг приведе до тями її доньку, а він сам відчував себе безборонним. Здавалося, що чим довше Людвіг перебуватиме в цій кімнаті, тим швидше ставатиме таким, як Гаська.
Він не знайшов нічого кращого, ніж взяти її за руку. Гаська не відреагувала, навіть жодна жилка у ній не здригнулася. Людвіг хотів її поцілувати, але передумав. Хіба можна цілувати труп? А Гаська зараз була живим трупом. Мало бракувало до того, щоби стати трупом мертвим.
Час ніби завмер у своєму цокотінні простором. Людвіг здригнувся, коли Гаська забрала свою руку з його. Це було ніби послання з паралельного світу: мовляв, у нас свої закони, тобі до них зась. Людвіг витлумачив це по-своєму. І хоча жодна думка не залітала до його бідної голівоньки, він почав розуміти, що Гаська належить не йому, а комусь іншому.
Як мовчки зайшов, так і мовчки вийшов.
12
Наступного дня після того, як Людвіг відвідав Гаську, у "Дрогославській зорі" з'явилась інформація про ліквідацію Василя Андрійовича. Зазвичай мова йшла про страту декількох людей, а тут обмежились одним. Державна машина забуксувала чи мешканці схаменулись, розуміючи, що нема сенсу виступати проти влади?
Тато прочитав цю новину і сказав мамі не показувати газету Гасьці. Але було пізно. Вона несподівано з'явилась у кімнаті і все чула. Глянула в газету, прочитала повідомлення. Нічого не сказавши, пішла до своєї кімнати.
Здається, Гаська відчувала, що Василя Андрійовича стратять. Ні, ще було сподівання на відправлення його до трудового табору. Для родичів засудженого це було слабкою втіхою. Вони лише знали, що рідна їм людина жива, але не мали жодної можливості до кінця життя зустрітися з нею. Як велика милість з боку держави, могло прийти повідомлення, що засуджений вмер у трудовому таборі. Навіть причину смерті вказували, але тіла для поховання не віддавали.
Дивно, але Гаська від самого початку, відколи взнала про арешт Василя Андрійовича, не хотіла, щоби він мучився у трудовому таборі. Краще хай ліквідують. Ні, звісно, було би добре зустрітися з ним, але це нереально.
Аж тепер Гаська, здається, зрозуміла, що вона закохалась у Василя Андрійовича і кохатиме його після смерті навіть більше, ніж за життя.
На душі була порожнеча. Хотілося вмерти. Мама більше не надокучала своїми турботами, ніби вже сама погодилася на те, щоби донька вкоротила собі життя. За відсутності Василя Андрійовича тато сам напивався у кухні.
13
Думка про необхідність відвідати лабораторію нівелювання пам'яті й раніше залітала до її бідної голівоньки, але після ліквідації Василя Андрійовича Гаська зрозуміла, що вже не обійдеться без допомоги лікарів. А ще коли тато й мама в один голос заявили, що не хочуть бачити її в божевільні, вона зважилася відвідати непримітне приміщення на Зеленій, 77.
Черга була величенькою, але Людвігу через батька вдалося домовитися на операцію найближчої п'ятниці. Гаська мала ще два дні мук і дві ночі безсоння. Сили покидали її. Якби Василь Андрійович був живий і побачив Гаську, він би жахнувся. Так, жити не хотілось, але Гаська постановила собі продовжити своє існування заради Василя Андрійовича. Чесно кажучи, вона не уявляла собі, що з нею станеться, коли їй зітруть пам'ять. Забуде, що на білому світі жив Василь Андрійович? Та це неможливо! Жодний лікар не змусить її зректися людини, яку вона кохає. Тому операцію в п'ятницю Гаська сприймала лише як можливість не потрапити до психіатричної лікарні. На кожному кроці вона бачила людей, які вийшли звідти, не зумівши повернутися до повноцінного життя, і не хотіла бути схожою на них.
Тепер Людвіг днював і ночував біля Гаськи. Її батьки спротиву не чинили. А для нього це була можливість завоювати серце дівчини. Коли йому розповіли про Василя Андрійовича, в якого була закохана Гаська, він розумів, що після його ліквідації та її нівелювання пам'яті може спокійно з нею одружитись.
14
Четвер Гаська вирішила присвятити Василеві Андрійовичу. Ні, тепер без нього не обходився жодний спалах її життя, але треба було впорядкувати записи про людину, яку вона кохала.
Гаська відправила Людвіга додому. Він благально подивився на неї. Вона це витлумачила по-своєму.
– Я нічого з собою не зроблю, – спокійно сказала Гаська. – Заїдеш завтра за мною о десятій.
Операція була призначена на одинадцяту.
Людвіг уже став сміливішим за ці дні, коли відчув, що щастя так близько, і почав заперечувати, але Гаська гарячим поцілунком у губи зупинила його:
– Роби так, як я кажу.
Людвіг втратив дар мови після цих слів і тепла, яке передалося йому від Гаськи. Так, звичайно, він піде і не запитуватиме, чому Гаська цього дня захотіла залишитися сама.
Гаська почала записувати свої відчуття у зошит декілька років тому.