Ляля пробує не рухатись, тому що знає — я лежу поруч і спостерігаю, чи ляля просипається.
Ні, скрупульозно не просипається.
Відчуваю все. Навіть те, яка вона виснажена через сон. Їй часто доводиться задовольняти тварин.
Бо Сейфулліна довела до відома, що це не робота — і я нікуди не йду. (кажу) А ще мені боляче за неї через тварин.
Ляля втомлюється по вінця: ні, мені не боляче за неї, аякже, це ж не мій клітор розсікає велетенський псячий пеніс. І де Сейфулліна? — розходиться ляля. Пішла? Пішла?!!
Пішла. Звісно, не мій. Твій.
Ляля сковзає рукою донизу. Показує пальці в рудому слизі.
Сейфулліна так не могла. Це той псячий пеніс. Більше вона міцно не спатиме. Чому Сейфулліна пішла?
Пішла, оскільки мала піти. Тоді годиться з'їздити до бібліотеки й дещицю вчитатися. У мене нічого, крім ліжка, слоїків із виноградним спиртом і роботи, яка зовсім не робота та на яку чхала би.
Де твої книжки? — цікавиться ляля, позаяк ти їх мала, коли витирає пальці в рудому слизі об простирадла. Пригадує, палила деякі, але ж не всі.
Це сміття. Я короткозора.
Ні, до бібліотеки ляля не відвідувач. До того ж, там часто бувають Соня Нейтман та Ельза Тріоле, з якими ляля розсварилась кілька
тижнів тому. Вони думають, продовжує ляля, що здатні на більше, але, всміхається, не здатні, хоча і фарбують губи морквяними кольорами, як справжні досвідчені лярви. І це не так важливо, порівняно з Сейфулліною. Як, до речі, мені?
Не розумію питання. Перепитую: що — як, мені?
Як Сейфулліна вилизує? Чи мені сподобалось? Він все одно так не вміє, нема за чим сумувати.
Переконую, це не сум. І звідки лялі відомо про Сейфулліну, яка лизала?
Ляля своє: сум, і торкається пальцями затверділих сосків. Як тут не сум, коли от — сум? — і торкається наполегливіше.
На цьому і кінчається. Про Сейфулліну заминає.
Якщо я не йду на роботу, то рване кудись ляля, але не до бібліотеки.
Їй можна, мені ж — ні. Проте ні вона, ні я. ■
Ляля щезає, натомість з'являються Соня Нейтман та Ельза Тріоле. Мене ніяк не залишать у спокої. Чого вам? Хто такі, бо ж ані Соні Нейтман, ані Ельзи Тріоле не впізнаю — не знаю.
Ми, кажуть, Соня Нейтман та Ельза Тріоле, і шукаємо лялю, аби вибачитися і поновити нашу дружбу. Так, отож-бо, що дружили.
Мене допікає, що від ранку якась злоякісна колотнеча, і відмовляюсь говорити із Сонею Нейтман та Ельзою Тріоле про лялю, хоча, де та ляля поділась, в якому місці відбуває власне дозвілля, — інформацією не володію.
Ляля не вдома.
І 14
Соню Нейтман та Ельзу Тріоле моя відповідь не задовольняє: вони нахабно затуляють кімнату своїми напарфумленими тілами, мені ж — ніяково.
Оглядають. Ляля усе ж не вдома, тому впокорюються, спитавши дозволу на трохи лишитися на моїх простирадлах.
Мені настільки ніяково, що дозволяю, не усвідомивши. Можливо, наслідки вчорашньої п'янки із Сейфулліною.
Соня Нейтман та Ельза Тріоле лишаються в очікуванні на лялю. Вони вміють бути приємними. І якщо не проти — вони покажуть, якими приємними вміють бути. Попередивши, що не лизати. Вони на сьогодні вже нализались.
У мене в долонях липко, і я повідомляю про вільготу, якою переповнена через тебе.
Соня Нейтман та Ельза Тріоле зриваються на сміх. Іржуть.
Хіба що ляля щось говорила про марення.
Так, підтверджують, говорила.
Кортить обізвати сукою, але стримуюсь. Ляля просто скупа відчувати. Намарне злюсь.
Соня Нейтман та Ельза Тріоле не висміюють, просто вони показали би, якщо були у формі, але наразі вони не у формі (вони на сьогодні вже нализались).
Те, як не у формі я, помічають. Ще гірше, ніж у них. Хоч і нема, від чого б гірше. Оббльовую ще свіжі од кохання простирадла.
Пояснюю, буцімто все лишень через Сейфулліну.
Вони знають Сейфулліну, але не люблять її, тому що ляля віддає перевагу віднедавна саме Сейфулліні, а не їм, їм же — зовсім нічого не віддає. І це ще не все.
І мені. Байдуже. Блюю. Блюю.
Я блюю довго, вони ж невідхильно спостерігають.
Хіба таке може бути цікавим? — мене коробить. Але ніякої артикуляції (не вголос).
Соня Нейтман та Ельза Тріоле погоджуються: звісно не може — таке цікавим бути не може, проте не лишається нічого іншого, адже ліжко одне, вони ж чекають у ньому на лялю і все більше ненавидять Сейфулліну, навіть незважаючи на те, що з мене анічогісінько вголос.
Вибльовую все, що пила. У мені лишається кров'яна гуща, можливо.
Притулившись одна до одної питають, хто прибиратиме цей безлад і пратиме простирадла. Не ляля ж урешт. Не ляля.
Я — прибиратиму і пратиму, передовсім тому, що маю вдосталь вільного часу та відтепер ладна змінити рух і не лише — кинула працю.
Соня Нейтман та Ельза Тріоле здивовані, а згодом дикий регіт.
Дивуюсь віднині й я — що так весело, чому, зрештою, дикий регіт, у пошуках відра під воду, ганчірку.
Невже думаєш, пояснюють, що і вправду маєш удосталь вільного часу та відтепер ладна змінити рух і не лише?
Найбільше Соню Нейтман та Ельзу Тріоле непокоїть і не лише.
Знаю, що це — ти.
Продовжують, що це — ти.
Підтверджую, що, так, це — ти.
Регіт дикий-дикий. І не ясно, чому маю реагувати на регіт (дикий-дикий).
Окрім лялі, ти трохи трахав Соню Нейтман та Ельзу Тріоле, а от про Сейфулліну вони не впевнені, тому такий і регіт — дикий-дикий.
Відро, яке знайшла під воду і ганчірку, наповнюю водою і опускаю до наповненого водою відра ганчірку, про простирадла турбуватимусь, якщо Соня Нейтман та Ельза Тріоле не дочекаються лялі — підуть. Поки ж не йдуть, тому доведеться турбуватись до того, як підуть, бо довго не йдуть. І що з того — трахав? Ну трахав. А як без цього — не трахати? Най і Сейфулліну. Хоча Сейфулліну навряд чи, радше вона могла трахати його, тому що Сейфулліна трахає, а не її.
Кобенитись мені не до снаги. У відрі спливає те, що наблювала. Гаразд, я маю вдосталь вільного часу та відтепер ладна змінити рух і лише.
Те, що і лише, їх упокорює. А ще чекають, коли запропоную чогось. Можливо, розведеного виноградного спирту чи ліпшого.
Але ліпшого, не говорячи про розведений виноградний спирт, я не пропоную, а піднімаю Соню Нейтман та Ельзу Тріоле з простирадл, аби піти їх запрати, тому що з безладом, що на підлозі, справилась, а вони так і не пішли. Тут — довго.
Я — перу. Соня Нейтман та Ельза Тріоле чекають на лялю, скучають.
Скучають так старанно, що здогадуються: поки вони тут, ляля не повертатиметься. Але не через те, що вони тут, а тому, що ляля відважилася познайомитись із Ларисою Рейснер, яку, між іншим інформують Соня Нейтман та Ельза Тріоле, ти так само дещицю відтрахав.
Соня Нейтман та Ельза Тріоле кажуть, що вже не чекатимуть. Я ж допрала. А ще, додають, на сьому все.
Не розумію, а Соня Нейтман та Ельза Тріоле йдуть.
■
Простирадла ще вологі, коли повертається ляля.
Чомусь, каже ляля, думала, що я не витримаю і поспішу на свою вбогу працю. Але осе бачить, все зовсім не так, як вона думала. Але де простирадла? — приготувавшись швиденько вповзти із ногами. Невже були Соня Нейтман та Ельза Тріоле і наговорили багато зайвого?
Були. І наговорили.
Ляля блякне. Це — розпач жінки, якій, по суті, до мене неважно.
Нащо перейматись, нічого такого. Соня Нейтман та Ельза Тріоле, пояснюю, чекали на лялю, але усвідомили, як намарно, тому що ти, ляля, відважилась познайомитися з Ларисою Рейснер, а про подальше замовчую.
Ляля: він трохи трахав і її, намагаючись звикнути до ліжка без простирадл.
Я — не звертаю.
Але ляля зауважує — звертаю, а ще здається, нечесна сама із собою, бо ж не все так просто: якщо не про нього, то Лариса Рейснер заможна і не шкодує для слухняних дівчат. Лялі годиться побути недовго слухняною.
Умикаю праску, яка не працює. Те, що не працює, відомо, але якась надія. Але ні, не працює. Що Сейфулліна?
А що — Сейфулліна? — ляля. Коли я про те, чи не проти. Не проти. Сейфулліну ляля здатна закохати, тоді як Лариса Рейснер — заможна, і потребує лише у слухняній дівчинці. А ляля така — слухняна.
Ховаю праску, не скористувавшись. Весна вже кілька місяців, тому висохнуть і без праски, яка, до того ж, не працює; а нащо лялі заможна Лариса Рейснер, якщо має Сейфулліну, яку здатна закохати, і що робитиме з ревнивими Сонею Нейтман та Ельзою Тріоле? — висловлюю свій подив.
Лялі кортить зірвати, буцім, життя ув одному білому крижмі не її, крижма мають слати щоразу нові, а не прати, але не зриває. Ляля пояснює, що вкотре втома і не буде про жодну з них. Тим паче зі мною, навіть коли я знаю про них усе (тим паче). Єдине, вмостившись на ліжку без випраних простирадл, ляля: хай там як, мені не можна лишатися вдома і від завтра вона подумає, чим зарадити, можливо, варт принести якусь книжку, щоби полегшити таке моє кастроване існування.
Цікаво, її купить Лариса Рейснер або подарує Сейфулліна? Точно не будуть Соня Нейтман та Ельза Тріоле. Утім, я зовсім не думаю, що можеш і ти. Не ти.
Спочатку вона засинає, а вже потім помічаю, що простирадла нарешті сухі. Проте лялю не піднімаю, приймаючи у своє кастроване існування.
■
Відро донині поблизу ліжка. Там, де блювала. Наразі ж блювотиння плаває у відрі, а довкола досить пристойно. Коли б ляля помітила, її засмутило. Тому спішу вилити до унітазу, допоки ляля спить на ліжку без простирадл.
Несу, виливаю і притьмом обляпуюся. Мене не нудить, бо нема вже чим. Урівноважено закінчую справу та надовго під душ. Так надовго, що приходить ляля, аби приєднатись і заспокоїти, немов бачила плаваюче у відрі блювотиння, проте не засмучена, але переймається тим, чи не засмучена я.
Вона про Соню Нейтман та Ельзу Тріоле, що приходили, — ляля, знімаючи все, окрім трусів. Хочу під душем у трусах, коли не заперечую.
Не заперечую. Я не засмучена через Соню Нейтман та Ельзу Тріоле.
Тоді лялі легше, а спати без простирадл їй ніяк, це при тому, що так само кортить надовго під душем.
Мені найліпше гаряча вода, на відміну від лялі, яка не терпить окропу. Вирішуємо на користь лялі. Вона думає, що не можна поступатися своїм. Без пару непристойно мерзну. Мені навіть трохи соромно.
Не розумію — про що це вона, ляля.
Не про окріп усе ж, — відповідає ляля, продовжуючи стояти пере-ді мною в трусах, правда вже намочених. І додає, як жахливо голюсь, тобто ляля впевнено роз'яснює, що голитися я не вмію та й нічого аж так мерзнути, бо помічає.