Процес бродіння відбувався на сонці, за рахунок його тепла.
Сухоти – туберкульоз.
Т
Таверна – корчма.
Тагма – загін візантійської армії, що налічував від 200 до 400 воїнів.
Таксіархія – загін візантійської армії, що нараховував у своєму складі 1000 воїнів.
Танаїс (Данаїс) – Дон.
Тарпан – дикий степовий кінь.
Татьба – розбій, інший кримінальний злочин.
Терапевтіс (з грец. – той, хто лікує) – лікар.
Терниця – примітивний пристрій для видалення здерев'янілих решток стебла льону, коноплі чи крапиви.
Тесина – тут: тонка, спочатку тесана, а потім стругана, дошка.
Тибель – тут: дерев'яний цвях, що слугував для з'єднання між собою елементів дерев'яних конструкцій.Для з'єднання елементів з твердих порід застосовувались тиблі з м'яких (сосна, ялина) і навпаки.
Тиверіадське (Галілейське) море – велике прісноводне озеро в Галілеї, на берегах якого проповідував Ісус Христос. Йдеться про легенду з Євангелія від Матфея, в котрій оповідається про ходіння Христа по воді під час бурі. Його учень Петро, що повіривши в силу Христа, теж став на воду, почав тонути, коли засумнівався, що вода може його тримати (Мф. 14, 22-34).
Титар (ктитор) – церковний староста, що в православних обирається з благочестивих мирян.
Тмуторокань (хозарська назва Тумен-Тархан, нині станиця Таманська, Кубань, РФ) – хозарське місто на Таманському півострові; після розгрому Святославом хозарського каганату перейшло у володіння київських князів.
Товар – тут: худоба, скот.
Томар – тупий накінечник стріли для полювання на білок, зайців і невеликих птахів.
Тоня – місце постійного лову риби неводом на річці чи озері.
Топтун – знаряддя для лову риби. Має каркас із лози у формі півконуса, обтягнений сіткою, відкритий з основи. Ставлять на мілководді на дно і загнавши рибу в топтун, швидко його піднімають – риба лишається в сітці.
Торки – кочовики, племінний союз, що вийшов раніше з такого ж союзу огузів; в ІХ-Х століттях жили біля південних рубежів Русі.
Тразни – жіноча прикраса на Русі у вигляді підвісок, що кріпилися до спеціального обруча на голові жінки.
Трапезити – напіврегулярна легка кіннота візантійської армії, що діяла в основному методами партизанської боротьби.
Треба – язичницький ритуальний обряд принесення жертви.
Трейчи – тричі.
Треполе –літописний город на правому березі Дніпра, нині село Трипілля.
Третич – втретє.
Треті півні – тут: за співом півнів наші предки визначали час до світанку. Перші починають співати якраз посередині між північчю та світанком, треті – під час світанку, другі посередині між першими та третіми. Слід зазначити, що таким чином їхній спів зсувається в часі залежно від пори року.
Третій пагорб – Константинополь за римською ще традицією розташовувався на семи пагорбах і знову ж таки за нею поділявся на 14 районів (регіонів) та 322 квартали (гітонії).
Тризна – язичницький обряд поховання та поминання покійного.
Тризнь – дизентерія.
Трубеч – середньовічний город у верхній течії Десни, нині місто Трубчевськ Брянської області РФ.
Туземець – буквально: житель тутешньої землі.
Туніка – у Візантії: вузька та довга, до п'ят, сорочка з рукавами й бічними, до колін, розрізами внизу.
Тур, туриця – тут: в давнину так називали не тільки диких турів, але й домашніх корів загалом.
Турів (Туров) – одне з літописних міст племені дреговичів, тепер місто районного підпорядкування в Житковичському районі Гомельської області Республіки Бєларусь.
Турки – так візантійці звали угрів, предків нинішніх угорців.
Турма – підрозділ візантійскої кінноти чисельністю від 1500 до 4000 вершників.
Туязь – циліндричний посуд з берести.
Тягло – робочий скот: воли, коні.
У
Убідь – річка в Чернігівській області, права притока Десни.
Убрус – тут: рушник.
Уд – член тіла.
Уда – ловецьке знаряддя для хижих звірів у вигляді великого гачка, на котрий чіплялася приманка і він підвішувався до дерева на доступній для звіра висоті. Вовк або лисиця, почувши принаду, підстрибували та вхопивши її, чіплялися пащею на гачок уди і так, висячи, помирали.
Ужище – корабельна линва, використовувалося для підйому вітрил, опускання якорів, швартування суден тощо.
Узи – кайдани.
Узилище – тюрма.
Уклад – сталь, отримана з високовуглецевого заліза шляхом укладання та зварювання кількох смуг сталі в один пакет з наступним багаторазовим проковуванням.
Укіть ( те ж, що й кітва) – якір.
Уліб – літописна історична постать, брат, очевидно, двоюрідний, Святослава; був християнином.
Упруг – тут: четверта частина робочого дня (зазвичай орача).
Урок – наперед встановлений князем розмір данини з того чи іншого населеного пункту або території.
Усерязь – сережка.
Усма – вичинена шкіра.
Усмошвець – ремісник, що займався пошиттям одягу та інших предметів вжитку зі шкіри (усми).
Устави – розпорядження князя, що діяли тривалий час і регулювали різноманітні питання адміністративного, податкового, митного, цивільного, сімейного чи кримінального права.
Устрояти – від давньоруського устроєніє – устрій, порядок, облаштування.
Устя – тут: вхідний отвір піхов меча.
Утиця – вирізьблена з дерева посудина для питва, ківш з руків'ям у формі голови та шиї качки.
Ухналь – цвях, котрим кріплять до копита коня підкову.
Учта – має три значення: 1) бенкет на честь певної особи чи події; 2) загін почесного супроводу; 3) пошана.
Ушула, шула – тесаний на чотири сторони стовп, що слугував опорою для воріт, або проміжною опорою для стіни із прясел.
Ф
Фелон (фелонь) – накидка візантійського священника у вигляді конуса з обрізаною верхівкою, котра вдягалася через голову.
Фема – адміністративно-територіальна одиниця Візантії, на базі котрої існував також і військовий округ, що за потреби виставляв ополчення з місцевих жителів і дрібних землевласників.
Фенгіт – мінерал із групи слюди.
Фідій – давньогрецький скульптор V ст. до н.е., один з найталановитіших епохи високої класики..
Фізика (φυσική) – тут: природа, природний.
Фіорд – довга та вузька морська затока, яка тягнеться далеко вглиб узбережжя. Фіорди були пристанищем скандинавських феодалів – ярлів, котрі тримали в них свої драккари, кораблі, на яких вікінги вчиняли свої набіги.
Фолл (фолліс) – мідна дрібна монета. В одному золотому соліді (номісмі) було 250 мідних фоллів.
Форум – площа.
Фофудія – різновид дорогоцінних тканин, можливо, з золотим шитвом – так званою сканною ниткою.
Франки – візантійці цим словом називали скандинавські племена норманів, свеїв та данів, напади вихідців з яких – вікінгів – офіційно (в спеціальній молитві) виголошувалися, як Божа кара християнам.
Фрязькі землі – тут: територія нинішньої Італії.
Фунт – давня міра ваги, що дорівнює приблизно 0,4 кг (в різні часи та в різних країнах його значення коливалося від 0,37 до 0, 56 кг).
Х
Хакан – у середньовічних азійських кочовиків найвищий титул, дослівно – "великий хан", "хан ханів".
Харатія – письмовий документ, написаний на пергаменті з вичиненої телячої шкіри.
Хвалинське – середньовічна назва Каспійського моря.
Хзові – сап'янові.
Хини, країна хинів – Китай.
Хитрець – на Русі так називали майстрів-ремісників високої кваліфікації, а їх уміння – хитрістю.
Хламида – плащ (корзно).
Хляби – за віруваннями давніх слов'ян – отвори в небесній тверді. Коли вони відкриваються, йде дощ. Ще й донині у Коропі можна почути: "Що це ти двері розхлябив?!"
Хоривиця – літописна назва одного з узвиш м. Києва, чию назву пов'язують з іменем Хорива, брата Кия. За припущеннями деяких вчених тепер цей топонім носить назву Лиса гора.
Хоробер – хоробрий (давньоруське).
Хоролуг, хоролужний меч – меч з високоякісної сталі; назва походить від напівлегендарного города Хоролуг на території сучасної Житомирської області.
Хортичий острів – стародавня назва острова Хортиця.
Хрисовул – дослівно "золота печатка", один з типів жалуваних грамот візантійських імператорів.
Хрисополь (Золоте місто) – середньовічне місто на азійському березі Босфора, нині Ускюдар, район провінції Стамбул (Туреччина), в азійській частині міста Стамбул.
Хрисотриклін – "Золота палата": розкішний восьмикутний тронний зал Великого імператорського палацу з куполом. У східній його частині була велика напівкругла ніша – конха, де на узвишші стояв імператорський трон.
Хрисохої – золотих справ майстри.
Ц
Цеберко, цебро – дерев'яне відро.
Цурка – коротка паличка з дерева.
Ч
Чада – діти.
Чеп – цеп, ланцюг.
Чекан – невелика бойова сокира на довгому топорищі, з косим лезом та високим, схожим на молоток, обухом, часто загостреним.
Чепіги – руків'я плуга, сохи чи рала.
Черевики – легке взуття з м'якої шкіри, взятої з черевної частини.
Черен – руків'я меча або ножа.
Черес – шкіряний широкий пояс з порожнинами-кишенями для зберігання дрібних предметів, у тому числі й монет.
Черта – тут: лінія.