Збереглася нотатка: "Драбівка — од Деренковця 5 вер. Данило Сучок — Зеленьки. Ерошевицкий" (ІЛ. — Ф. 1. — № 455); У Зеленьках 27 липня він записав пісню "Ой п’яна я, п’яна". До Києва прибули 30 липня. Уже наступного дня Шевченко був визволений з-під арешту: його взяв на поруки священик Ю. Г. Ботвиновський, добрий приятель давнього знайомого поета художника й фотографа І. В. Гудовського.
Генерал-губернатором у Києві був тоді князь Васильчиков, чоловік не лютий. Він звелів свойому урядникові Андрієвському взяти Шевченка на опит. — М. Андрієвський, чиновник для особливих доручень при генерал-губернаторі, людина освічена й доброзичлива, дав сприятливий відзив про інцидент і поведінку поета в Києві. Письмове свідчення Шевченка датоване 6 серпня 1859 р. (Тарас Шевченко: Документа — , с. 334 — 336).
С. 514. Шеф жандарів князь Долгорукий, одержавши з Києва від князя Васильчикова звістку про пригоду з Шевченком, велів покликати поета, висловити йому сувору догану і остерегти... — І. І. Васильчиков, не надаючи значення інциденту, усе ж додав міркування, що тяжко позначилося на долі поета, перешкодивши його наміру оселитися на Україні: "К сему имею честь присовокупить, что если бы Шевченко пожелал поселиться в здешнем крае, то я полагал бы отклонить его намерение. Водворение его здесь я не почитаю удобным не потому, чтобы он возбуждал опасения прежним его политическим поведением, но по той причине, что он известен здесь, как человек, скомпрометировавший себя в политическом отношении, поступки его и слова некоторые лица могут истолковывать в ином смысле, придавать им особенное значение и возбуждать на него подозрения к обвинению, подобно описанному выше случаю". (Там же. — С. 339). Справді, під виглядом турботи про поета маємо руйнування всіх його мрій і планів, що, безумовно, наблизило його загибель.
С. 519. ...в день свого виїзду з Переяслава він написав їдке дорікання Богданові Хмельницькому: "Якби то ти, Богдане п’яний." — Цей автограф має авторську дату: "18. Август. В Переяслові".
С. 520. 26 серпня Шевченко був уже в Кролевці і взяв там з казначейства "подорожнюю" за № 1260 на проїзд почтовими кіньми від міста Сєвська до міста Кром (там же, с. 341). З Гирівки до Кролевця він їхав разом з Іваном та Федором Лазаревськими, які привезли поета до господи своєї сестри, Глафіри Огієвської.
С. 521. ...він заходив до Семеренкового агента Пурлевського ... і подаровав би то йому власної роботи малюнок... — Чутки про існування малюнка передавали М. Д. Білозерський, А. І. Родзевич, однак постали вони, найпевніше, з приводу іншого малюнка, справді існуючого (опублікував ж. "Сяйво". — 1914. — № 2. — С. 49), де поета зображено під час муштри з рушницею, коли він відпрацьовує "тихий учебный шаг" — стоїть на носку однієї ноги, а другу тягне догори. Виконав цей шарж В. П. Воронцов, офіцер в Новопетровському укріпленні (X. — № 342. — С. 104, 105). /640/
Тарас Шевченко в останні часи свого віку
С. 522. ...він, "минаючи убогі села, понаддніпрянські невеселі..." — Початкові рядки з вірша "Сестрі", присвяченого рідній сестрі поета, Ярині Бойко; авторська дата — "20 июля, в Черкасах".
С. 523. ...поет мусив, "заплакавши, їхати назад знов на чужину". — Перефразовані рядки з поезії "І виріс я на чужині" (написаний орієнтовно наприкінці вересня — в грудні 1848 р. на Косаралі). Біограф явно припускається анахронізму.
..."я так мало, небагато // Благав у Бога..." — фрагмент з поезії "Не молилася за мене..." (орієнтовно січень — квітень 1850 р., Оренбург).
С. 524. ...Тарас мусив писати до Вольського... — Невідомо, чи написав Шевченко листа до Вольського, про який він у листі до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. повідомляє: "Я пишу йому, а ти ... перешли або сам ... передай йому письмо моє".
С. 528. Але приходить звістка, що Варфоломій ... вибрав іншу землю: "Вище по Дніпру від того місця..." — фрагмент листа В. Шевченка до Т. Шевченка за публікацією в "Основі"; датується орієнтовно червнем 1860 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 185).
...але останній (Т. Г. Шевченко. — Ред.) за місяць послав до його 1000 карб., просячи його: "купчий акт зробити на своє ім’я..." — Лист Т. Шевченка до В. Шевченка від 29 липня 1860 р. з Петербурга.
С. 530. ...траплялася одна й та сама головна притичина: "Треба спитати генерал-губернатора, чи можна Шевченкові купувати землю?" — Див. лист київського генерал-губернатора І. І. Васильчикова до В. А. Долгорукого від 15 липня 1859 р. (Тарас Шевченко: Документи..., с. 338, 339), де, по суті, забороняється сприяти переселенню поета на Україну.
С. 531. ...коли йому "тринадцятий минав"... — Тут і далі йдеться про поезії "Мені тринадцятий минало...", "Ми вкупочці колись росли...", де вилито почуття першого юнацького кохання до односельчанки Оксани Коваленко; однак закінчення поезії "Ми вкупочці колись росли..." — про те, що героїня "помандровала за москалями та й пропала..." — стосується не згаданої особи, а типізованого образу знедоленої покритки.
...у споминках Чужбинського стріваємо звістки, що першими роками знайомості з ним (виходить, що р. 1844 — 5) Шевченко аж тричі поривався коханням раз до якоїсь молодиці... — Можна здогадатися, що йдеться про Ганну Закревську, молоду дружину поміщика з Березової Рудки Платона Закревського; вже значно пізніше, на засланні, 1848 р., поет присвятив їй поезії "Г. 3." та "Якби зострілися ми знову...".
С. 534. ...останній [Шевченко. — Ред.] в тому ж таки листі пише: "Нехай (патрет) до другого разу, а тепер скажіть їй, що я лисий і сивовусий..." — Текст не точний, Шевченко писав: "На сей раз посилаю вам свій патрет, тілько ви його не показуйте моїй молодій, а то злякається".... Фото-/641/граф збрехав, не приніс мені портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажіте їй, що я лисий і сивовусий, то вона, сердешна, і так злякається".
С. 536. "Аж надто тяжко стало на самоті, — писав він до Варфоломея... — З листа Т. Шевченка до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. з Петербурга.
С. 537. ...коло хатини // І яблуню і грушечку... — З поезії "Подражаніє Едуарду Сові ("Посажу коло хатини..."), написаної 19 листопада 1859 р. в Петербурзі. Вірш є наслідуванням пісеньки сватів з драми Е.-В. Желіговського (Едуарда Сови) "Зорський", читання якої Шевченко слухав 11 квітня 1858 р. у В. М. Білозерського.
С. 538. "Чоловік ти письменний, — просторікував Варфоломей в своїй відповіді... — З листа В. Шевченка до Т. Шевченка, написаного орієнтовно в листопаді 1859 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 170).
Тарас ... писав Варфоломеєві: "Твоя порада добра, та тільки забув ти ось що..." — З відповіді Т. Шевченка Варфоломію Йосиповичу від 7 грудня 1859 р.
Варфоломей пише, що Ірина бачила Харитину... — Лист не відомий, про нього згадує Т. Шевченко в листі до В. Г. Шевченка від 12 січня 1860 р.
С. 540. "...за Хариту не вмію тобі розказать..." — З листа В. Шевченка до Т. Шевченка, написаного орієнтовно у квітні 1860 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 182).
"Після того, як я з нею побалакав про тебе, мов не та дівчина стала..." — З листа В. Шевченка від 17 травня 1860 р. з Корсуня. Прізвище "Шендерівна" прочитане не точно: слід читати — Шулячівну.
С. 544. Коротенький лист до Кухаренка та записочка до Ю. П. Ковалев ського — от і все листування [з часу повернення з України — протягом десяти місяців життя в Петербурзі. — Ред.]. — Нині відомі листи Т. Шев ченка, написані від вересня 1859 р. по червень 1860 р. до таких адресатів (крім В. Шевченка, Я. Кухаренка, Є. Ковалевського): В. В. Тарновського, Н. В. Тарновської, І. М. Сошенка, Максимовичів, В. М. та М. М. Лазаревських, П. Ф. Симиренка, О. І. Хропаля, О. О. Оболонського, А. О. Козачковського, Д. С. Каменецького, М. Я. Макарова, Ф. Л. Ткаченка.
...Тарас пише Кухаренкові: "Брата Петра у мене нема..." — Цей "коротенький лист до Кухаренка" віднесений біографом до згаданого періоду, тоді як написано його 17 січня 1859 р.
С. 545. Що історик наш глибоко шанував і ніжно любив поета, про те посвідчила нам, опріч Черненка, і Василиха Білозерська. — Йдеться про спогади, написані дружиною В. М. Білозерського письменницею і мемуаристкою, довгорічним секретарем М. І. Костомарова Надією Олександрівною Білозерською (дівоче прізвище Ген; 1838 — 1912): "Н. П. Костомаров в 1857 — 1875". — Русская старина. — 1886. — № 3, 5, 6.).
С. 547. Міністром на той час був українець Ковалевський ... він ... написав до князя Василя Долгорукова. — Тарас Шевченко: Документи..., с. 306; лист написано 16 січня 1859 р. /642/
"Я притерпів кару єдине за мої рукописи..." — З листа Т. Шевченка до В. А. Долгорукова від 27 жовтня 1858 р.
Сей цензор (О. Г. Тройницький. — Ред.), перечитавши "Кобзаря", висловив... — Відзив О. Г. Тройницького див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 307, 308.
Тоді "Кобзарь" пішов на розгляд до цензора Бекетова, котрий глянув на його вельми суворо і замазував такі вірші, в яких не було нічого нецензурного. — М. Стороженко, на статтю якого в "Русской мысли" (1898. — № 6) посилається біограф, не точний: цензор Бекетов не розглядав тексту рукопису "Поезія Т. Шевченка. Том первий", а лише дав 23 січня 1860 р. дозвіл на вихід у світ уже віддрукованого "Кобзаря" (Тарас Шевченко: Документи..., с. 346, 347). Цензурував згаданий рукопис цензор С. М. Палаузов як член петербурзького цензурного комітету, який, давши загалом сприятливий відгук, усе ж поставив вимогу зняти фрагменти поезій "До Основ’яненка", "Тарасові ночі", "Думи мої, думи мої..." (причому захистив цей твір від повної заборони, запропонованої Тройницьким); важливо було й те, що цензор прийняв для розгляду не "Чигиринський Кобзар і Гайдамаки" (1844) та окремо видану поему "Гамалія" (1844), а новий рукопис — збірку автографів поета (там же, с. 311, 312). Відгук Палаузова знову надійшов у Головне управління цензури, яке доручило рукопис знову тому ж Тройницькому, але вже не приватно, як перше, а цілком офіційно. Цей останній, розглянувши вже не раннє видання творів Шевченка, як перше, а згаданий рукопис, дав негативний відгук: "Но настоящая рукопись, по моему мнению, едва ли может быть разрешена к печати без значительных исключений. В ней встречается несколько стихотворений и отрывков, проникнутых слишком резко чувством скорби поэта об уничтожении самобытности казачества, в виде гетманщины и Запорожья, и о слиянии Малороссии с Русскою империею".