1837, коли Енгельгардт виїхав з Петербурга, управитель його Прехтель покликав Сошенка змалювати портрет з його молодої жінки. Сошенко на той час перебрався в помешкання Енгельгардта. Шев-/81/ченко звичайно приходив провідати і його, і декого з своїх земляків-крепаків, Енгельгардтових слуг. Вже ж йому не можна було не поділитися з останніми своїми радощами, що зазнав він з знайомості з людьми освіченими. Річ натуральна, що в бесіді не можна йому було не нарікати на свою крепацьку неволю, не можна було, щоб в бесіді не пролетіло слово прокльону взагалі проти крепацтва. Те слово залетіло і в уші Прехтеля. За се він зненавидів Шевченка і велів різками вибити з його "лібералізм". В неділю, скоро Тарас прийшов на двір Енгельгардта, його вхопили і потягли на стайню. Великої праці треба було ужити Сошенкові, щоб ублагати Прехтеля і його жінку, щоб не били Тараса. Управитель вгамувався, змилостився, але заказав Тарасові бачитися з челяддю Енгельгардта.
Переказуючи се оповідання, не можна мені не звернути уваги й на те, що наймення Прехтеля ми зустрічаємо в оповіданні Шевченка "Прогулка с удовольствием и не без морали" ("Матрос"), де Тарас описав свою подорож по Київщині р. 1845 — 46. Тут Шевченко показує нам Прехтеля Степана Йосиповича людиною освіченою в Дорпатському університеті; потім військовим лікарем. Лишивши службу, Прехтель побрався в Ольшаній, придбав собі хуторець біля сього містечка і жив собі. Се людина доволі симпатична. Не можна запевне сказати, чи се той самий Прехтель, що хотів висікти Тараса, чи, може, й не він. Ледві чи він: мені здається, що коли оповідання Сошенка щодо Прехтеля факт певний, так вже саме лишень наймення не могло не бути Тарасові таким осоружним, що він не надав би його одному з симпатичних людей свого оповідання... Хоч і як добре було серце Тарасове, а проте таких вчинків, який загадав був Прехтель заподіяти над ним, не забуває ніколи і найдобріше, найнезлобивіше серце людське.
VII
Нові знайомі і добродії Шевченка добре бачили і тямили, що найважніша запомога, яку треба зробити — се освіта Тараса і розвиток його кебети малярської. Про освіту шкільну систематичну годі було й думати. Тарасові йшов 24 рік, а се не такий вже вік, щоб починати освіту шкільну, а починати її доводилося трохи що не з букваря. А друга причина, що не давала й думати про освіту шкільну або хоч би й не шкільну та систематичну, — було соціальне стано-/82/вище Шевченка; він крепак, законтрактований в науку до маляра, і доки він крепак, даремна річ думати, щоб захистити його до Академії художеств, де б і про загальну освіту, і розвиток його можна б було піклуватися. Виходило, що першим ділом треба доложити рук, щоб визволити Тараса з крепацтва. Другої ради в сій справі не можна було й придумати, як тільки ублагати Енгельгардта, щоб він випустив Шевченка на волю чи ради філантропії, чи взяв викуп. Для останнього треба грошей; а грошей саме й не було. Подумати і орудувати сією справою взялися Брюллов, Венеціанов та Григорович. А тим часом Сошенко піклувався про освіту Тараса, порадив йому малювати акварелею портрети і наділяв його, що сам, а що — і се певніше — за порадою Гребінки, книжками. Шевченко загарливо кинувся до читання. Чим більше він читав, тим ясніш бачив і тямив, яка його мізерна освіта: а вже ж се ще більш примушувало його читати. Він, опріч книжок українських, яких тоді було вельми мало, читав історію Греції, читав романи Діккенса; читав усе, що трапилося: "Енеїду" Котляревського він знав напам’ять. Але ж він перш за все був робітник Ширяєва і на його повинен був віддавати свій час і працю; на себе він споживав тільки час гулящий від праці і роботи на Ширяєва. На себе працював він єдине або в свято, або увечері в будень: "коли усі вже поляжуть спати". Він засвітить було стеаринову свічку, що наділив йому Сошенко і читає або малює.
Небавом приніс він показати Сошенкові перший свій твір малярський. Перед тим він прочитав трагедію Озерова "Эдип в Афинах" і заходився зробити малюнок на ту тему. Малюнок Сошенкові подобався: тут було тільки три постаті: Едіп з Антігоною та віддаля Полінік 157.
157 Див.: Художник. — С. 19 (Кобзар. — Т. III).
Сошенко похвалив роботу і почув від Тараса, що у Ширяєва — хоч і є цілий портфель естампів, та він не дає йому користуватися з них — "боїться, щоб не попсував". А коли Шевченко сказав, що Брюллов бачив і хвалив його малюнки, так Ширяєв не пойняв віри навіть тому, щоб Тарас хоч би бачив Брюллова, і обізвав його "дурнем"
Сошенко умовився тим часом з Ширяєвим, щоб дав йому волю ходити вчитися малярству в залі в товаристві "Поощрения художеств". За оцю волю — на один тільки місяць — Сошенко заплатив Ширяєву тим, що змалював портрет з його. Оцей щасливий місяць — місяць волі, поза порогом /83/ мешкання суворого Ширяєва, живучою росою бадьорості окропив душу Кобзаря: "...його виразна твар парубоча сяяла радощами і повним щастям..." Тим часом Брюллов працював над великою місією, що взяв на себе, визволення Шевченка з крепацтва. Перш за все, як се знати з "Художника", він порадився в сій справі з Жуковським. Поет, "бажаючи ближче спізнати кебету Шевченка, загадав йому (певне, зустрівши його в кватирі Брюллова) написати "Життя художника". Не відомо, який був той твір Шевченка, але, певна річ, він задовольнив Жуковського; бо Брюллов небавом, побалакавши з ним, сказав Сошенкові: "Фундамент есть".
Брюллов вдався до Енгельгардта, але від його здобувся не багацько; тільки й того, що спостеріг, що "се найбуйніша безрога в торжківських пантофлях"... 158 Очевидно, що про філантропію з Енгельгардтом нічого було й розмовляти, бо він, "побачивши раз якось у Сошенка, чи що, малюнки Тарасової руки, почав загадувати йому малювати портрети з своїх метрес". І вже ж, коли б Тарасова робота не задовольнила його, так за неї він не дарував би йому часом по карбованцю 159.
158 Ibidem.
159 Чалий, с. 26.
Брюллов казав Сошенкові піти до Енгельгардта і спитати у його: яку він положить ціну на викуп Шевченка з крепацтва. Сошенко не взяв на себе сієї місії і для ліпшого успіху упрохав Венеціанова вдатися до Енгельгардта. Кермувала Сошенка в сьому разі думка зовсім справедлива: одна річ коли з дукою балакатиме убогий художник — міщанський син з Богуслава, і зовсім друга — коли прийде до його в тій справі Венеціанов, — людина поважана віком, професор Академії, живописець царського двору... Овва! не про Енгельгардта були сі всі моральні й формальні ознаки поважання! Він тямив одну лиш філософію московської приказки "Денег дай и успеха дожидай..."
Рушив Венеціанов до "амфібії"... Що ж!? "Пан — як пан!" Продержавши старого професора в прихожій, "амфібія" покликала його до кабінету. "В кабінеті амфібії було усе розкішно, велеліпно, але велеліпно по-японськи" Венеціанов спершу зняв бесіду про освіту взагалі, про філантропію "Ат! годі про се, — мовив Енгельгардт, ви просто скажіть, чого вам з Брюлловим треба від мене?" і, після відповіді Венеціанова, мовив: "Отак би ви й давно /84/ казали, а то — філантропія! яка тут філантропія! ? Гроші — та й більш нічого! дайте мені за його 2500 р., та й годі!"
Тепер, значить, — треба було придбати 2500 р. і заплатити "амфібії" за те, щоб вона з крепацьких пазурів випустила на волю генія нашого слова. Де ж його і яким робом надбати таку силу грошей? Не диво, що Сошенкові, а тим паче Шевченкові, (я певен, що від його не таїлися, та й не можна було утаїти заходів Брюллова) ціна, положена Енгельгардтом, — показалася муром, через який не спроможно перелізти. Річ натуральна, що Тарас тяжко засумував і опинився на один ступінь від тієї розпуки безнадійної, що часто-густо доводить чоловіка до самогубства!..
Брюллов з Жуковським скомбінували стежку, щоб нею вивести Тараса з розпуки до життя, вивівши з пекла крепацтва на волю. Брюллов заходився намалювати портрет Жуковського, пустити його в лотерею і на зібрані гроші викупити Тараса. Але ж— і на се треба було часу; а становище Шевченка, журба його і сум ставали щодня виразніші і більш лякали Сошенка. Місяць, на який Ширяєв відпустив його, близився к кінцю... За три дні до кінця, коли Шевченко прийшов до Йвана Максимовича, останній здивувався: такий він був блідий і збентежений!... Сошенко покликав лікаря Жадовцева. Лікар спостеріг у Тараса горячку і порадив вирядити його до шпиталю. Тарас тяжко занедужав!
Заким він лежав в шпиталю, справа з портретом Жуковського і лотереєю доходила до краю. З легкої руки Мартоса 160 Тарасові біографи, а з ними і д. Чалий 161, розповідають випадок, що нібито прискорив справу з лотереєю і викуп Тараса. Розказують, що якийсь єнорал в кінці р. 1837 чи з початку 1838 загадав Шевченкові зробити олійними красками портрет з його, та потім і не схотів взяти його. Тоді Шевченко, замазавши на тому портреті атрибути єноральські, продав його в цирульню на вивіску. Єнорал люто розгнівався і вдався до Енгельгардта, щоб продав йому Тараса. Заким вони торгувалися, Шевченко довідався про се і, тямлячи, на що йому треба сподіватися, коли єнорал його купить, кинувся до Брюллова, благаючи спасти його. Брюллов переказав про се Жуковському, а той — цариці, і от, Енгельгардтові наказано б то було, щоб він спинився продавати Шевченка.
160 Вестн[ик] Юго-Зап[адной] России. — [1863. — Кн. V.] — С. 42
161 Чалий, с. 30.
Уважаючи на те, що про сей випадок д. Маслов, автор коротенького життєпису Шевченка, чув /85/ від художника Жемчужникова і від княжни Рєпніної, — д. Чалий каже, що вчинок з портретом єнорала факт певний. Тим часом д. Чалий не звернув уваги на споминки Костомарова, надруковані за шість років раніше за його (Чалого) "Свод материалов" 162. Костомарів каже про сей випадок: сам Шевченко говорив йому, що з ним нічого й похожого не траплялося, що се переказ чи вигадка стара, істоптана, давно вона кружає між людьми і хтось припасував її до його зовсім не до речі 163. Яка се справді давня і повсюдна вигадка, так досить сказати, що в тій чи в іншій формі я чув її про кого-будь з місцевих малярів — і в Полтаві, і в Катеринославі, і в Херсоні, і в Чернігові, навіть в Воронежі і в Вологді. Нарешті, ще як був я дитиною і ходив р. 1845 учитися до повітової школи у Ніжині, де той самий Іван Максимович Сошенко був учителем "чистописания и рисования", так між школярами чув я той самий анекдот про Сошенка, тільки що дітвора самий вчинок переносила вже з Петербурга до Києва.