Чи так, чи сяк, а я повинен женитися, а то проклята нудьга зжене мене з світа. Сестра Ярина обіцяла знайти мені дівчину в Кирилівці, та яку ще вона знайде. А Харитина сама знайшлась. Навчи ж її і врозуми, що вона безталанною зо мною не буде"1135.
Більш місяця ждав Тарас Варфоломеєвої відповіді. Мабуть, він був певен, що Харитина не дасть йому гарбуза, що вона заспокоїть його ранню, вельми ранню старість і своїми
1133 Ibidem. — Арк. 50. — Ред.
1134 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 926.
1135 Ibidem. /537/
Плічми молодими
Його старого підопре 1136.
1136 Плечми моїми молодими / Його старії підопру! / "Марія". — Ред.
Така надія вилилася тоді в прекрасних віршах його, написаних того часу. Згадаймо, що саме тоді він піклувався через Варфоломея завести біля Дніпра і власне кишло. І от, ждучи Варфоломеєвої відповіді і про Харитину, і про землю під кишло, він в своїй фантазії бачить вже себе господарем хутора, бачить себе жонатим і "на спомин своїй єдиній дружині " — саджає
... коло хатини
І яблоню і грушечку...
і марить далі, що ті дерева
Дасть Біг, виростуть. Дружина
Під древами тими
Сяде собі в холодочку
З дітками малими...
А я буду груші рвати,
Діткам подавати...
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти.
"Тоді, серце, як бралися,
Сі древа садив я...
Щасливий я..." — "І я, друже!
З тобою щаслива".
[Подражаніє Едуарду Сові].
Рожеві сподіванки посприяли ще й тому, що він саме того часу перейнявся глибоким натхненням і в найліпшій своїй поемі "Марія" списав образ матері, який він задумав ще на першому засланні і списати який досі у його не було потрібного і відповідного натхнення. Височезний ліризм тієї поеми і глибочезне почуття матері, вилите брильянтовими віршами, дає нам можливість зрозуміти те вражіння, яке панувало над поетом під час дожидання Варфоломеєвої відповіді...
Але не так сталося, як поет сподівався.
Річ очевидна, що Варфоломеєві не сподобалося Тарасове сватання до Харитини: очевидно, він не зрозумів ваги тієї /538/ нудьги тяжкої, тієї страшенно жахливої самітності, які викликали те сватання і про які писав до його Тарас. Замість простої відповіді про те, що сказала йому Харитина, Варфоломей заходився поучати Тараса і відвертати його від думки і бажання побратися з Харитиною. "Чоловік ти письменний, — просторікував Варфоломей в своїй відповіді, — діло твоє таке, що, живучи над Дніпром на самоті, тільки з жінкою, часом може б треба похвалитися жінці, що оце мені прийшла така й така думка, що оце я так написав, та й прочитати їй. Що ж тобі скаже Харита? Тоді твоя нудьга ще побільшає. Та вже тоді хоч сядь та й плач, ніхто нічого не поможе. Або як дасть Біг діточок: хто ж їм стежку покаже"? 1137.
Така відповідь д. Чалим записана з уст самого Варфоломея і в "Основі" 1138 і в "Своді" 1139, але вона не вся подана. З Тарасової відповіді на неї, писаної 7 грудня 1140, знати, що Варфоломей, відраджуючи його братися з Харитиною, раяв якусь другу дівчину, мабуть, Наталку Шендерівну, що жила у його за гувернантку.
Тарас, дякуючи за пораду, писав Варфоломеєві: "Твоя порада добра, та тільки забув ти ось що, а се ти добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, то як же себе я поєднаю з собачою панською кровію. Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужичій хаті? З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Харита мені подобалася, хоч я її назирки бачив. Нехай ще сестра Ярина подивиться на неї та що вона скаже, то так воно і буде. Мати всюди однакова мати: коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люди: а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку".
Перегодом він знов пише до свата, дякуючи, що він зве сестру на пораду та на розглядини, питає: "Що ж Ірина побачить? Те, що й я бачив: Хариту, та й більш нічого. А як би то твоя жінка сказала слово, то се б було до ладу. Попроси її, нехай скаже, нехай порадить" 1141.
1137 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 8.
1138 Ibidem.
1139 Чалий, с. 161.
1140 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 927.
1141 Той же лист до В. Шевченка від 7 груд. 1859 р. — Ред.
Знов минуло більш місяця. Варфоломей пише, що Ірина бачила Харитину і вподобала її, але про саму Харитину /539/ не пише ні слова. Тарас дуже радіє, що Харитина сподобалася Ірині і 12 січня просить Варфоломея, коли Ірина і досі гостює у його, "то нехай би вона нишком по-своєму спитала Хариту, а ти б мені й написав те слово: або сам спитай, що вона скаже?" 1142.
Варфоломей хоч і присилає до Тараса листи з звістками про землю, але про Харитину мовчить: "Напиши мені хоч півслова про Хариту, — просить Тарас в листі 1 лютого р. 1860: вона мені спати не дає" 1143. В другому листі він знов нагадує: "Нехай Харита скаже: чи піде за мене? Як скаже, що піде, то прийми її в своїй хаті, як рідну сестру. Нехай вона, сердешна, від наймів трохи відпочине. На харч її і одежу я тобі пришлю гроші. Попроси за мене і жінку свою, щоб і вона її привітала" 1144.
В сьому листі були й інші запитання про землю тощо: Варфоломей на їх не загаявся відписати, а питання, головного питання про Харитину, наче й не чув, промовчав: тільки і подав звістку, що "Харитина кріпачка, має батька й матір, на волю викупити її не можна, хіба тільки заміж треба вийти" 1145.
1142 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 10.
1143 Ibidem. — С. 11.
1144 Лист Т. Шевченка до В. Шевченка 1 — 18 лют. 1860 р. — Ред.
1145 Ibidem. — С. 12.
1146 Ibid[em]. — С. 13.
18 лютого Тарас знов просить Варфоломея: "Спитай у Харитини, що вона скаже, щоб я знав, що мені думати і що робити?"
"Ще раз благаю тебе, напиши, що скаже Харитина", — пише Тарас удруге, а Варфоломей як затявся! Мовчить про Харитину, та замість того подає Тарасові нікчемну раду, що характеризує лишень його самого. Дословно тієї поради ми не відаємо, Варфоломей признався тільки, що радив Тарасові "написати яку-небудь молитву, або оду, та й надрукувати по всіх журналах. Бо я, — каже він, — що дня Божого чую таке про тебе... Щоб люди не цурались, потурай їм, брате!" 1146.
Довготерпеливий і без краю добрий наш Кобзар властивим йому звичаєм, дякуючи за ту пораду, жартома, іронічно питає 23 березіля свого свата: "Чого ти замовк, мов тобі заціпило? Чи не завадила тобі ота казань, що ти для мене так мудро скомпонував? Брехня сьому! Я тільки не фарисей, не ідолопоклонник такий, як оті християне-сіпаки брехуни. Собака погавкає, а вітер рознесе... Чи ти казав що Ха-/540/ритині про мене і що вона тобі сказала? Будь ласкав! Поверни оцим ділом на мою руку, а то не втерплю, одружуся з такою шерепою, що й тобі сором буде".
Нарешті в день, навіки незабутній для Тараса, в день визволення його з крепацтва приймає він 22 квітня р. 1860 від Варфоломея лист з такою звісткою, що він з неї "трохи, трохи не записався в ченці".
Очевидно, що похвалка Тарасова одружитися з якою-небудь шерепою пройняла Варфоломея і розв’язала йому язик. Через півроку, після першого листа Тараса про Харитину, він нарешті написав, що "за Хариту не вмію тобі розказать, бо в мене від жалю багато жовчі розлилося. Як я їй сказав, вона питається: "Чи швидко ж вони приїдуть?" Я кажу: літом або восени. "Нехай же, каже, я піду пораджусь з батьками". Може ти, кажу, не віриш, то я тебе викуплю, покіль він приїде? А вона каже: "Я ще не думаю заміж, погуляю". А сестрі Катерині сказала: "Як викуплять, то й закрепостять на цілий вік. Не хочу, Біг з ними!"
"Мені здається, що варто її зовсім забути", — радить Варфоломей.
Варфоломеєві здавалося, що на сьому і буде край сватанню до Харити, що Тарас його послухається: але не такої був думки Тарас. Він хоч і зажурився, але надія на ліпше не покинула його: "Нехай, — пише він до Варфоломея, — Харитина погуляє до тієї весни, а ти тим часом врозумляй її потроху і жінку свою попроси, і сестру Катерину і Ярину. Скажи їй, що ми з тобою такі пани, як вона панна. Викуповувати її не треба, вона вже вільна і всі жінки й дівчата в нашім краю уже не панщане. Я вже Хариті і намисто, і дукача, і хрест купив. Ти її з очей не спускай, може, ще щонебудь і буде" 1147.
Отоді Варфоломей виразно вже виступив з своєю думкою: зганивши Хариту, він пише до Тараса: "Після того, як я з нею побалакав про тебе, мов не та дівчина стала: де взялися у свині роги: така, що ні приступу, зробилася грубіянка, без спросу шляється (волочиться), приходить спать тоді, коли вже всі поснули, завела романси з писарем. Спитаєш її: де ти була? А вона відповідає: де ж я була" 1148. Варфоломей тямив, що така звістка про Хариту хоч і вразить, зажурить Тараса, але й відтрутить його від неї.
1147 Основа. — 1862. — [Кн.] VI. — С. 15. Лист Т. Г. Шевченка до В. Шевченка від 22 квіт. 1860 р.
1148 Ibidem. — С. 18. /541/
Тим-то, щоб утішити Тараса, він подає йому звістку, що знайшов дуже добре місце під кишло, та, радячи Тарасові не журитися, що Харитина зледащіла і не хоче йти за його, додає: "Коли хоч, я зроблю так, що моя жінка висватає тобі Наталку Шендерівну. Лібдина розумна, з серцем, можна жити з нею до смаку".
А Тарас йому відписує: "Коли Харитина не схаменеться, попроси сестру Катерину і сестру Ірину, чи не накинуть вони оком у Кирилівці огрядну та чепурну дівчину, хоч і вдовицю, аби чесного роду, та щоб не стара і доладна була. Без жінки і над самісеньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате! я буду на самоті, я буду одинокий" 1149.
Невдача сватання до Харитини збільшила у Тараса почуття самітності та нудьги: він почув ще більше потребу мати біля себе друга серця. Серце його виливає свої бажання в "Молитвах", написаних саме тоді, коли Варфоломеєві звістки про Харитину зажурили, засмутили його.
Мені, мій Боже! на землі
Подай любов, сердешний рай,
І більш нічого не давай! —
благає він Бога в "Молитві" 24 мая. На другий день те ж саме! Він молить Бога:
Мені, о Господи, подай
Любити правду на землі
І друга широго пошли.
Мабуть, не вельми він сподівався, щоб сестри знайшли йому в Кирилівці бажаного друга: тим-то 30 мая він вдається з листом до Полтави до свого старого товариша по Академії, до Федота Ткаченка 1150. "Накинь оком, — пише до його, — полтавку-кирпу, чорнобривку, та на ту весну будеш у мене старшим боярином. Скажи мені, чи буде з сього, чи ні? Якщо буде, то я на ту весну прибуду в Полтаву".
1149 Лист Т.