Шевченко Тарас

Обрамлення — початкова й остання частина в творі, яка, ніби в рамку, вкладає розповіді про інші дії. Використане в вірші "Минають дні, минають ночі".

Першим твором, написаним в Україні 1843 р., була поезія "Розрита могила". У ній звучить протест проти соціального й національного гноблення українського народу. На питання поета, за що сплюндрована його країна й за що гине, Україна відповідає, що в її горі винні царизм та українські пани. У поезії "Чигрине, Чигрине..." Шевченко розмірковує про долю народу, висловлює гіркий докір своїм сучасникам, які змирилися з панським злом...

В Орській фортеці, в Новопетровському укріпленні.

Поема "Великий льох" має три частини, у кожній з них діють три персонажі. У першому розділі "Три душі" у розмові трьох душ-пташок, у яких перетворилися три дівчини, висловлено погляди на історичні події того часу. Друга частина містить розмову трьох ворон, які символізують реакційні сили України, Польщі й Росії. У третьому розділі змальовано образи трьох лірників, що йдуть у Суботів, де розкопують великий льох. У їхніх репліках відчувається зневага до панської зажерливості, жорстокості.

Щасливе майбутнє намалював поет у поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала"), показавши вільну працю на себе, на своєму полі. Яскрава ідилічна картина прийдешнього зображена у вірші "Ісаія. Глава 35". У поезії говориться про щасливе життя, яке наступить, коли на землю прилетить свята правда. В новому суспільстві житимуть колишні раби, для панів же там місця не буде.

Про майбутнє Шевченко говорить і в поезії "Тим неситим очам...", в якій ідеться про те, що в майбутньому все належатиме роботящим рукам. Вони будуть перелоги орать, сіять, їм належить і "посіяне жать".

У своїй праці "Тарас Шевченко" Іван Франко подає періодизацію творчості Т. Шевченка:

1838—1843 — ранній період;

1843—1847 — період "трьох літ";

1847—1857 — "невольнича муза" (період заслання);

1857—1861 — період після заслання.

Поема "Тризна" написана російською мовою і присвячена Варварі Рєпніній.

Т. Шевченко як геніальний виразник сподівань і прагнень свого народу, як захисник його інтересів любив той народ синівською любов'ю. Народ і Україна — його найбільші святині й водночас найбільша мука, бо ж їх бідами, їх неволею він не просто карався, він через них дочасно згорів, взявши на себе у найчорніші для України часи весь тягар її соціального й національного визволення та збереження на віки:

Возвеличу малих отих

Рабів німих.

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово!..

Біографи Т. Шевченка налічили на поетовому віку лише сім просвітлених днів із сорока семи років життя. Сам поет знаходив їх ще менше. "...Немає ні же єдиного случаю, щоб до ладу було згадать", "...шукаю, щоб чим похвалитись, що й я таки жив...", "не дав мені Бог нічого!" — з болем і гіркотою підсумував він на засланні...

Свої літературно-естетичні погляди Шевченко виклав у поезії "На вічну пам'ять Котляревському". Твір побудований за принципом паралелізму. Вітер гойдає гніздечко соловейка, що колись тут щебетав. Замовк і Котляревський, сиротами покинувши і гори, і море. Свого попередника Шевченко називає батьком, кобзарем, орлом. Високо цінує Котляревського за те, що він співав для народу та про народ. До другого свого попередника звертається Шевченко у поезії "До Основ'яненка", називаючи його отаманом, батьком...