Першим твором, написаним в Україні 1843 р., була поезія "Розрита могила". У ній звучить протест проти соціального й національного гноблення українського народу. На питання поета, за що сплюндрована його країна й за що гине, Україна відповідає, що в її горі винні царизм та українські пани. У поезії "Чигрине, Чигрине..." Шевченко розмірковує про долю народу, висловлює гіркий докір своїм сучасникам, які змирилися з панським злом. Поет засуджує соціальну несправедливість, гноблення простого люду в поезії "Холодний Яр". Шевченко викриває тих, хто зневажливо ставиться до визвольних рухів, і висловлює жаль із приводу того, що нащадки гайдамаків не піднімаються на боротьбу. У вірші "Минають дні, минають ночі" звучить критика людей, які змирилися з підневільним становищем, відійшли від активних дій, стали пасивними. Звертаючись до Бога, Шевченко просить його дати долю якщо не добру, то хоча б не злу. Поет стверджує, що байдужість — найстрашніше, що може бути:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати,
І спати на волі...