Софія – спокійна, урівноважена, співчутлива жінка. Вона поважає почуття Марфи, навіть сама просить чоловіка: "Ти, Михайле… хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться". Між нею і Марфою немає ревнощів, їх об'єднує спільне горе і туга за Михайлом: "У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе…". Співчуття, милосердя й усепрощення є визначальними рисами вдачі Софії. Ці риси характерні для людини, яка сповідує християнську мораль.