Любові Всевишній присвячується
"Я виходжу з—за клубу в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями—однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу,— хата Карпа Яркового. А перед нею — рівними рядочками на жовтому піску молоденькі сосни". На ґанку стоїть Марфа Яркова і проводжає молодого чоловіка очима. Вона без хустки, видно пишне сиве волосся. Колись її коси сяяли проти сонця золотом, тепер вже не сяють...
Любові Всевишній присвячується
Герой-оповідач виходить з-поза клубу в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачить, — хату Карпа Яркового. Перед нею рівними рядочками на жовтому піску молоденькі сосни. На ґанку стоїть Марфа Яркова і проводжає юнака очима. Вона без хустки, видно пишне сиве волосся. Колись її коси сяяли золотом проти сонця, тепер не сяють...
Любові всевишній присвячується.
Розповідь ведеться від лиця молодого парубка у теперішньому часі, що проходить повз хатину Карпа Яркового і бачить на порозі його дружину Марфу: "Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина...".
Хлопець привітався із жінкою і пішов додому, а вона проводжала його дивним поглядом, доки не зайшов у свій будинок...
Любові всевишній присвячується
Повертаючись додому, хлопець помічає, що сусідка Марфа Яркова щось дуже пильно його розглядає. Мати пояснює, що Марфа любила його батька, а він на нього схожий.
Потім мати згадує, що Марфа завжди першою відчувала, коли від тата має прийти лист, бігла до пошти і вмовляла листоношу дати їй хоча б потримати дорогоцінний трикутник. Платила за це карбованець і обливала листа гарячими сльозами. Вона, Соня, все те бачила, завжди бігла за Марфою з поля слідком...